Стосовно санкцій США щодо Іраку

Іракська тема в останні дні домінує у сфері зовнішньої політики США. Американські військові аналітики не вірять в успіх державного перевороту в Іраку, відзначаючи, що з початку 1990-х років щонайменше шість спроб перевороту потерпіли невдачу.

Попередня політика стримування Іраку має багато прихильників серед військових і службовців Держдепартаменту США. Але інші високопоставлені особи переконані, що вона тільки відсуває терміни вживання рішучих заходів і дозволяє Саддаму Хусейну створити зброю масового ураження і засоби її доставки, які він може передати в руки терористів.

Президент США Джордж Буш 30 липня виступив з посланням "Про положення в країні" на спільному засіданні Сенату і Палати представників Конгресу США. Виступ Буша був присвячений трьом головним темам: війні з тероризмом, внутрішній безпеці й економіці США. За словами Президента, тероризм має міжнародний вимір і війна з ним тільки починається. Америка повинна бути непохитною, спокійною і наполегливою щодо припинення терористичної діяльності, а також усунення погрози безпеки США з боку країн і режимів, що займаються виробництвом хімічної, біологічного або ядерної зброї. Серед країн, що представляють загрозу безпеці США, Президент назвав Іран, Ірак і Північну Корею.

Тема Іраку в Сенаті США

У Комітеті з зовнішньої політики Сенату США 31 липня пройшли публічні дебати про можливу війну з Іраком. Тональність обговорення багато в чому була задана зробленою напередодні заявою глави Пентагона Дональда Рамсфельда, який, на думку американських аналітиків, стає усе більш впливовою фігурою у зовнішній політиці США. Загальний зміст висловлень Рамсфельда зводився до двох головних тез. По-перше, усі розмови про поновлення міжнародних інспекцій щодо контролю над озброєнням на території Іраку позбавлені сенсу, хоча б тому, що Саддам Хусейн вжив заходів щодо приховання своїх програм розробки озброєнь, розмістивши багато військових об'єктів глибоко під землею і налагодивши приховане виробництво зброї на підприємствах, що випускають цивільну комерційну продукцію. По-друге, Ірак має мобільні лабораторії біологічної зброї, для знищення яких, повітряних ударів США буде недостатньо, отже, США просто змушені ввести на територію Іраку наземний контингент своїх збройних сил. Рамсфельд також звинуватив Ірак у "відносинах" з "Аль-Каїдой".

Таким чином, припущення, що здійснення силової акції проти Багдада вже схвалено Білим домом, є досить обґрунтованими. Так, рішуче впроваджується лінія обвинувачень проти Іраку, а саме: наявність зброї масового ураження, наміри її використання або можлива передача міжнародним терористичним угрупуванням, що представляє загрозу не тільки національній безпеці США, а й всьому міжнародному співтовариству, недоцільність подальших інспекцій ООН. Отже, адміністрації США не залишається іншого вибору, як тільки ввести в Ірак наземні сили.

Основними темами обговорення в Сенаті були серйозність загрози, що представляє для Америки режим іракського лідера Саддама Хусейна і можлива війна з Іраком. На слуханнях виступили колишній голова Комісії ООН по роззброєнню Іраку Ричард Батлер, експерти з питань міжнародної безпеки, іракський фахівець-ядерник та ін. Ричард Батлер, зокрема, сказав, що, по деяким даним, Ірак продовжував програму розробки зброї масового ураження протягом чотирьох років, що пройшли з моменту останнього приїзду в країну інспекторів ООН. Батлер заявив, що Ірак, можливо, вже близький до створення атомної бомби, однак підкреслив, що поки немає доказів того, що Багдад передає результати своїх розробок терористичним групам.

Голова Комітету Сенату Джозеф Байден заявив, що Саддам Хусейн безумовно являє собою загрозу і наявна в його розпорядженні зброя масового ураження повинна бути знищена, проте існує необхідність мати ясний план дій на період після скинення нинішнього режиму в Багдаді. На його думку, питання лише в тім, чи будуть США вести цю війну самі або за підтримкою союзників, як довго вона протриває і в скільки обійдеться.

Конгресмени також зійшлися в думці, що адміністрація Буша повинна ознайомити Конгрес із планами майбутньої війни й одержати його схвалення. Лідер сенатської більшості Том Дешл сказав, що Президент США не може починати повномасштабні воєнні дії без схвалення Конгресу. Проте, хоча більшість членів Конгресу сходяться в думці, що режим Хусейна має зброю масової ураження і являє загрозу для США, серед конгресменів є розбіжності у відношенні найбільш доцільного способу усунення іракського лідера. Більшість не вважають воєнні дії єдиним з можливих рішень. Один з свідків, викликаних у сенатський Комітет з зовнішньої політики, генерал Джозеф Хоар, колишній командуючий Центрального командування збройних сил США, висловив свої сумніви стосовно доцільності застосування військової сили для скинення режиму Хусейна.

Члени Комітету з зовнішньої політики Сенату США також попередили Білий дім проти дій, що можуть викликати протести з боку союзників Америки. Сенатор Річард Лугар нагадав, що сьогодні Вашингтон не може покладатися на ту ж широку коаліцію держав, що сформувалася в 1990-1991 роках з метою звільнити Кувейт від іракської окупації. А сенатор Джон Керрі попередив Білий дім, що там занадто недбало спілкуються зі своїми друзями і союзниками, які можуть знадобитися у майбутньому.

Законодавчий орган США відноситься до можливої американської силової акції проти Багдада досить прохолодно. Це засвідчила і процедура голосування Сенату щодо проекту нового військового бюджету країни. Верхня палата Конгресу США схвалила збільшення військових асигнувань на 35 мільярдів доларів (які президент Буш попросив виділити на війну з тероризмом), разом з тим, сенатори відмовилися затвердити створення 10-мільярдного фонду на непередбачені військові витрати, яким розпоряджався б особисто президент.

Таким чином, підсумком цих слухань є висновок, що "війна з Іраком досить ймовірна", але широкомасштабні воєнні дії мають бути схвалені Конгресом.

Позиція Адміністрації Президента США Дж. Буша.

Поки що позиція адміністрації Президента Дж. Буша має очікувальний характер, проілюстрований віце-президентом США Ричардом Чейні: "Ми розглядаємо всі наші варіанти". Президент Буш в свою чергу завірив, що буде "терплячий і рішучий", коли справа дійде до необхідності нейтралізації викликів безпеці, але при цьому США будуть консультуватися зі своїми друзями і союзниками, розглядати реальну значущість загроз, вивчати всі наявні можливості та інструменти: міжнародний тиск, застосування дипломатичних, але, можливо, й військових мір.

Тим часом, засоби масової інформації США проводять певну інформаційну кампанію, спрямовану на підготовку громадської думки і майбутнього схвалення тих мір, які будуть прийняті за необхідні. Наприклад, широко рекламуються дані про те, як далеко США просунулися в підготовці воєнної операції в Іраку: модернізація військово-повітряної бази в районі Аль-Удейда, активний рух американських літаків, льотна смуга, з якої тепер можуть злітати важкі бомбардувальники, прибуття на базу за кілька останніх

місяців 3800 солдат. Американські оборонні заводи посилено поповнюють запас боєприпасів, використаних під час операції в Афганістані. Взагалі існує вже 6 планів наступу на Ірак, від так званої "полегшеної Бурі в пустелі" до великої операції спецназу і навіть наземна війна за участю 250 тис. американських солдат. Але досить дивно, що плани військової інтервенції настільки швидко просочилися в пресу, позбавивши передбачувану кампанію стратегічно важливого елемента - несподіванки. США готовлять передислокацію в район Перської затоки озброєння та військову техніку. Не дивлячись на те, що у Пентагоні відмовляються відповідати на питання про зв'язок перекидання техніки з підготовкою військової операції США проти Іраку, нафтові ринки відреагували на це стрибком цін.

Однак, незважаючи на це, у військових і політичних колах США до слухань у Сенаті не було єдності щодо необхідності військового вторгнення в Ірак. Досить активно звучали заклики до активізації дипломатичних і економічних заходів, попередження про те, що наземна операція обійдеться країні не тільки в круглу суму, але й спричинить значні людські втрати. Аналітики висловлювали сумніви щодо можливості усунення Саддама Хусейна, озвучуючи досить розповсюджену точку зору, відповідно до якої влада Хусейна міцна, забезпечує стабільність у регіоні і тому набагато розумніше направити зусилля на активізацію політики стримування Іраку й уникати прямої конфронтації.

Порівнюючи ситуацію в Афганістані та Іраку, спостерігачі звертають увагу на те, що Ірак має власний економічний ресурс, другий після Саудівської Аравії обсяг запасів нафти. Тому при зміні режиму, Ірак не буде потребувати багатомільярдної допомоги, що може стати аргументом для Конгресу США на користь антиіракської кампанії.

Істотним фактором залишалося і негативне відношення до планів воєнної операції близькосхідних союзників США і досить обережна позиція європейських країн. Слухання в Сенаті ще більше загострили дискусію в американських кругах і підсилили стурбованість міжнародного співтовариства, що сприйняло обговорення питання про військове вторгнення в Ірак на рівні парламенту як ознаку того, що рішення вже прийняте і мова тепер йде про механізм оформлення цього рішення.

Стратегія Іраку.

В той же час в Іраку з'явився майже перший відкритий документ, в якому викладаються елементи зовнішньо - та внутрішньополітичної стратегії в умовах реальної загрози, що нависла над режимом - послання Удея Саддама Хусейна, адресоване позачерговій сесії Національних зборів Іраку. Згідно документу, антиіракська кампанія - це спроба психологічного тиску, спрямована на те, щоб Ірак погодився на повернення міжнародних спостерігачів, або адміністрація США прагне в такий спосіб відвернути увагу від інших своїх проблем - внутрішніх фінансових скандалів, або міжнародних - «злочинів сіоністів в окупованій Палестині". Стратегія Іраку повинна складатись з двох аспектів: внутрішнього - активного провокування протесту арабського населення та зовнішнього - відносини з іншими країнами повинні будуватись за принципом "економічна вигода в обмін на політичну позицію". На міжнародній арені це стосується насамперед Росії, в арабському світі - Сирії. Особливий пункт приділений Франції, у відношенні якої пропонується зайняти більш тверду позицію - замість вищенаведеного принципу варто вимагати позиції в обмін на економічну вигоду. Йорданію, яка може взяти участь в агресії проти Іраку, варто застерегти. Отже, іракська еліта не має бачення майбутнього країни крім збереження своєї влади за будь-яку ціну.

На всій території країни активізоване проведення заходів щодо маскування об'єктів і дезінформації супротивника. З цією метою здійснюється передислокація окремих частин і підрозділів. Відновлено будівництво хибних споруд і маскування реальних військових об'єктів, у першу чергу засобів ППО. На аеродромах розміщуються старі літаки, що виробили ресурс, для введення в оману щодо чисельності і дислокації реального літакового парку. Не можна виключати, що при крайніх для Іраку варіантах розвитку ситуації (у тому числі у випадку наземної операції ЗС США) Багдадом будуть застосовані отруйні речовини. Керівництво Іраку посилено намагається залучити іноземних фахівців для роботи на об'єктах Міноборони і військово-промислового комплексу країни. Іракським бізнесменам, що знаходяться за кордоном, співробітникам іракських посольств поставлено завдання пошуку фахівців з числа колишніх офіцерів-відставників, співробітників оборонних підприємств, здатних виїхати в Багдад у короткострокове відрядження. Найбільш цілеспрямовано ведеться така робота в країнах СНД. Фахівці з Пакистану займаються комп'ютеризацією керування сухопутними військами Іраку. Очевидно, що в умовах гострого дефіциту кваліфікованих кадрів Багдад буде і надалі робити все можливе для залучення іноземних фахівців зі сфери ВПК, у тому числі в обхід діючих санкцій.

Реакція міжнародного співтовариства на політику США у відношенні Іраку

У світі складається нова конфігурація сил, яка обумовлена позицією провідних країн щодо американо-іракського конфлікту. Але ця конфігурація скоріше проіракська, чим проамериканська.

У Європі переважна більшість країн виступає проти удару по Іраку. Канцлер Німеччини Герман Шредер оголосив, що не буде посилати війська в Ірак, навіть якщо США його про це попросять. Франція заявляє, що війна без санкції ООН - неможлива. Менш впливові скандинавські і центральноєвропейські держави також не схвалюють американську акцію. Росія, яка має традиційно тісні зв'язки з Іраком, починає енергійні кроки для запобігання війні.

У Європі лише дві держави виражають стриману підтримку Бушу: Великобританія й Італія. Але навіть британці закликають зробити ще одну спробу, щоб вирішити питання політичним шляхом. Італійське керівництво схильне говорить про "часткову підтримку". Але європейці можуть використовувати для тиску на США лише дипломатичні методи, а позиція держав, розташованих у безпосередній близькості від іракських кордонів, має для Вашингтона принциповий характер: при плануванні воєнної операції Пентагону потрібні і бази для розгортання своїх збройних сил, і повітряні коридори для прольоту авіації.

Проте ісламські й арабські країни виступають проти США єдиним фронтом. Міністр оборони Туреччини заявив, що його країна не прийме участі у війні проти Іраку. Не тільки найбільші мусульманські країни світу - Індонезія і Малайзія засудили США, а й помірні арабські країни Єгипет, Саудівська Аравія, Йорданія, Оман - твердо виступають проти війни з Іраком, заявляючи, що навіть якщо Іраку потрібний інший лідер, то цього треба домагатися шляхом переговорів, але не шляхом війни. Зрозуміло, що проти атаки на Ірак виступили інші країни "осі зла" Сирія, Лівія й Іран. Китай також негативно відноситься до ідеї американської атаки на Ірак.

Таким чином, створення широкої коаліції проти Іраку, подібної до коаліції часів війни в Затоці, не реальне.

В Пентагоні вважають, що країни Перської затоки нададуть підтримку Вашингтону у випадку проведення США воєнної операції проти Іраку, а їх вислови пояснюються тим, що багато хто з арабських держав регіону менші за розміром і набагато слабкіші Іраку, а тому змушені "бути досить обережним у виборі висловлювань". Стосовно інших країн, то їх реакція буде стриманою в разі, якщо операція буде короткотерміновою та успішною.

Сама іракська опозиція знаходиться в стані розброду. Різні групи користуються підтримкою різних відомств. Наприклад, Іракський національний конгрес, вища рада іракської опозиції, має серйозні розбіжності з Держдепартаментом США, але користується підтримкою Пентагону. Шиїтська опозиція, представлена Вищою революційною ісламською радою Іраку, також викликає побоювання США через її зв'язки з Іраном. Курдська опозиція, що представляє найбільш серйозну збройну силу, вимагає гарантій державотворення, що викликає найсильнішу протидію Туреччини, в підтримці якої перш за все зацікавлені США.

Ключову, але двозначну роль грає в американо-іракському конфлікті Саудівська Аравія. Рекомендація "Ренд корпорейшен" оголосити Саудівській Аравії ультиматум і вимагати припинення підтримки терористів виглядає досить несподіваною. Звіт "Ренд корпорейшен" констатує збільшення залежності США від постачань саудівської нафти. При цьому звертається увага на пряму підтримку шейхами ХАМАСа та інших терористів. Нагадується і про те, що більшість учасників теракту 11 вересня були громадянами Саудівського королівства, а в школах півострова активно насаджується антиамериканізм і антисемітизм.

З іншого боку, на Аравійському півострові знаходяться військові бази, без використання яких атака на Ірак по суті неможлива. Крім того, багато колишніх діячів адміністрації Буша-старшого тісно пов'язані діловими зв'язками із Саудівською Аравією.

Чисельні аналітики вказують на той факт, що тиск на Ірак (і публікація звіту "Ренд корпорейшен" в тому числі) може бути усього лише відволікаючим маневром з метою тиску на Саудівську Аравію, тому що захоплення Іраку і насадження там проамериканського режиму різко послабить залежність США від саудівської нафти і позбавить шейхів ключової ролі в арабському світі. Отже, широкомасштабні декларації США і демонстрація військових приготувань можуть бути також способом шантажу та тиску на свого союзника - Саудівську Аравію. Про це свідчить і той факт, що помічник ізраїльського прем'єр-міністра Ранаан Гіссін заявив, що ізраїльські спецслужби мають у своєму розпорядженні докази активізації зусиль Іраку по розробці біологічної і хімічної зброї і що будь-які відстрочки нападу дадуть Саддаму Хусейну додаткову можливість прискорити програму по виробництву зброї масового ураження. У зв'язку з цим, Дж. Буш зробив вкрай обережну заяву, що остаточний висновок про заходи впливу на Ірак він прийме лише після того, як вислухає всі точки зору з приводу можливої воєнної операції й ознайомиться з докладними даними розвідки.

"Нафтовий шантаж"

Ірак припинив постачання нафти на світовий ринок, таким чином протестуючи проти цінової політики, що проводиться Організацією Об'єднаних Націй у рамках програми "Нафта в обмін на продовольство". Причиною зупинки експорту стало застосування ООН "ретроактивної методики" визначення вартості палива, що відштовхує споживачів. Ця система передбачає встановлення ціни після доставки нафти, що, як вважають в ООН, повинне забезпечувати справедливу ціну на товар, а також установлювати перешкоди на шляху незаконних зборів і мита. Тим часом, крім офіційних постачань у рамках програми "Нафта в обмін на продовольство", існує величезний тіньовий експорт іракської нафти. В минулому місяці з Іраку нелегально вивозилося в середньому 1,97 млн. барелей у день, що практично дорівнює середньому обсягу експорту, здійснюваного в рамках програми "Нафта в обмін на продовольство".

Призупинення іракського експорту, відмовлення Росії і Норвегії від обмежень на постачання сировини і постійні порушення діючих квот не тільки незалежними нафтоекспортерами, але і самими членами ОПЕК, незабаром можуть привести до падіння цін на паливо до $ 20 за барель.

Збереження існуючого порядку у виді триваючого режиму санкцій до Іраку влаштувало б багатьох - і арабські нафтовидобувні країни і Захід. Режим санкцій забезпечував стабільність і передбачуваність в іракському секторі світового нафтового ринку. І якщо США вирішили відмовитися від гарантованої стабільності нафтового ринку в короткостроковій перспективі, то очевидно, що вони мають більш довгостроковий план, один із аспектів якого може бути таким: "від режиму санкцій до повного контролю за видобутком нафти".

Прогноз розвитку подій

Якщо буде задіяний "афганський" сценарій, спершу в справу вступить авіація і ВМС США і їхніх союзників, що нанесуть масовані удари по ключових об'єктах армії, інфраструктури і держустановам Іраку. Нальоти будуть здійснюватись, як і в ході операції "Буря в пустелі", з авіаносців у Середземному морі, Перській затоці, з острова Дієго-Гарсія, аеродромів Туреччини і, не виключено, Грузії, а також із залученням узбецького аеродрому Ханабад і киргизького Карші. Під прикриттям повітряної парасольки почне діяти американський і англійський спецназ разом із загонами іракської опозиції. За даними британської газети "Індепендент", ЦРУ вважає найбільш підходящими для цього бази в південній частині Іраку біля міст Арбіл, Дохук і Сулайманях.

Можливий і "югославський" сценарій: нанесення авіаційно-ракетних ударів, після кожного з котрих США будуть заявляти, що готові припинити удари в обмін на відставку Хусейна.

За даними джерел в Пентагоні удар по Іраку буде наноситись у двох напрямках. Угрупування американських військ нанесе удар по північному Іраку з Туреччини. Друге угрупування британських та американський військ нанесе удар по південному Іраку з Кувейту. Основним завданням обох угрупувань є знищення іракських сховищ зброї масового ураження. З початком бойових дій на території Іраку закинуті туди агенти і спецназівці США та Великобританії почнуть диверсійні дії в тилу іракських військ. Вони будуть винищувати командні пункти, вузли зв'язку, аеродроми ВПС Іраку, склади палива, мінувати дороги, наносить удари по заводах та лабораторіях, зайнятих створенням та виробництвом зброї масового ураження. Після завершення операції кілька десятків тисяч американських та британських солдат залишаться в Іраку на строк до 5 років з метою забезпечення порядку та нормалізації життя. В Міністерстві оборони в Лондоні повідомили, що "війська будуть відкликані з Балкан та Афганістану, бої будуть недовгими і війська увійдуть в Багдад, де можуть затриматись надовго".

Як пише The Washington Times з посиланням на джерела в міністерстві оборони США напад на Ірак запланований на весну наступного року. Але судячи з того як активізується діяльність США в цьому напрямку, скоріше він почнеться у січні - лютому 2003 року.

Вплив планів США щодо Іраку на Україну.

Офіційна позиція України щодо ймовірних військових дій США традиційно базується на трьох складових: по-перше, конфлікти краще вирішувати переговорним шляхом, по-друге, Вашингтон повинен надати безсумнівні докази вини Іраку, по-третє, втручання в Ірак повинно отримати схвалення Ради безпеки ООН. Зміна курсу України щодо перманентного іраксько-американського конфлікту може негативно вплинути на відносини з арабськими країнами і на торгово-економічну присутність України на ринках країн Ближнього Сходу.

Між тим виникають сумніви, що така позиція буде ефективною в подальшому, перш за все в контексті заяви України щодо вступу до НАТО, де вирішальне слово було і буде за США як це було, наприклад з Румунією та Болгарією під час Косовського та македонського конфліктів). З іншого боку, позиція Києва мало цікавить Сполучені Штати. Судячи з усього це питання стало для Білого Дому принциповим і він готовий вирішити проблему режиму Саддама Хусейна і без санкції РБ ООН. Але в такому разі підтримка іншими країнами американської позиції буде цінитися в США. Це важливо не тільки з урахуванням євроатлантичного спрямування України, але й в контексті закріплення своєї економічної присутності в Іраку в подальшому (після закінчення акцій).

У засобах масової інформації постійно публікуються звинувачення на адресу України у продажі Іраку озброєнь, системи ППО, зброї масового ураження та ін. Україні наполегливо нарікають про необхідність підсилення контролю за ракетними технологіями. Україну звинувачують навіть у тому, що на її території співробітниками іракських посольств вербуються фахівці оборонних підприємств, колишні військові і та ін.

В зв'язку з цим слід нагадати деякі факти з історії. Ще у 1955 році, коли був заключний Багдадський пакт, одним з "вступних внесків" Великої Британії за участь Іраку в цьому регіональному блоці було розгортання національної ядерної програми Багдада. Угода передбачала будівництво центру ядерних досліджень і атомної електростанції, що відкривало прямий шлях до виробництва ядерної зброї. В 1975 р. партнером по веденню ядерних розробок військового характеру стала Франція. В середині 1980-років з'являється оперативно-тактична ракета "Аль Хусейн" модернізована з Р-300 за допомогою знову-таки британців. Отримані обладнання і досвід були використані для розробки балістичної ракети "Аль Аббас" за допомогою вже німецьких інженерів.

Таким чином, військово-технічне співробітництво Іраку було найбільш ефективним з країнами Заходу і саме вони заклали підвалини його "ракетно-ядерних мускулів". Отже, Україна підпала під "агітаційно-пропагандистську" фазу антиіракської кампанії абсолютно безпідставно.

Військова операція США в Іраку не вигідна для України, тому що по-перше, Україна зацікавлена в розвитку відносин з країнами близькосхідного регіону, із Іраком в тому числі, а у разі військової операції про економічно-торгівельні стосунки можна буде надовго забути. По-друге, у разі успішної військової операції США і встановлення в Іраку маріонеткового американського режиму результат може бути аналогічним. В разі, якщо двосторонні стосунки Україна-США залишаться на сьогоднішньому рівні, невдала операція США - випадок зовсім фатальний, .

Однак з іншого боку, в разі анти іракської кампанії та при відсутності визначеності з будівництвом нафтопроводу Баку-Джейхан складеться ситуація, коли видобуток нафти в Азербайджані буде перевищувати можливості морського транспортування і будуть потрібні надійні альтернативні шляхи, для чого найбільш сприятливим буде нафтопровід Одеса-Броди. Таким чином, з'явиться реальний шанс реалізувати вигідне географічне положення України як природного моста між Європою й Азією, що дозволило б реалізувати унікальний транзитний потенціал нашої країни. Після стабілізації ситуації в Іраку, можна очікувати збільшення нафтодобичі Іраку під наглядом США, що буде сприйнятливим для України як імпортеру нафти.

Загальні висновки:

1. Іракське питання стало ключовим в програмі антитерористичної боротьби, яку проводить США, та має далекосяжні стратегічні цілі.

2. Питання стосовно акції проти режиму Хусейна вже вирішене і на сьогодні ведеться інформаційна підготовка як в самих США, так і серед їх союзників.

3. Неузгодженими є лише терміни та масштаби (план) операції, що дозволяє прогнозувати перехід до активної фази наступного року.

4. Можна очікувати, що до цього часу буде введена повна блокада Іраку, що призведе до блокування нелегального вивозу нафти (а це як вже зазначалось 1,97 млн. барелей на добу).

5. Враховуючи відсутність міжнародної підтримки позиції США, необхідно було б шукати шляхи для її забезпечення, про що й піклується адміністрація США сьогодні.

6. Таким чином, можна прогнозувати на наступний рік нестабільність в цьому регіоні, що буде створювати невизначеність реалізації проекту Баку-Джейхан і зміцнювати позиції України як транспортера нафти в Європу, що необхідно максимально використати протягом 2002-2003 років.

7. В подальшому, зміна режиму влади в Іраку та зняття з країни ембарго може призвести до зниження цін на нафту, що відповідає інтересам України як імпортера нафти.

8. В разі коли військові дії в Іраку перейдуть в активну фазу Україні необхідно вжити заходів по зміцненню режиму на кордонах.

9. Враховуючи наявність значної міжнародної опозиції планам США в цьому напрямку та власні економічні інтереси в Близькосхідному регіоні, Україні слід уникати афішування свого ставлення та уникати дій, які можуть розглядатись як такі, що підтримують плани США. Проте на закритому рівні доцільно підкреслювати своє розуміння намірів Адміністрації Президента Буша, та зацікавленість в нейтралізації спроб Уряду Іраку заволодіти зброєю масового ураження, як і в знятті ембарго з цієї країни, та в розвитку економічної співпраці в майбутньому.


Copyright © 2002 by DB NISS