Виступ на міжнародному круглому столі "Підготовка нових членів ЄС - країн-сусідів України до вступу в Шенген: виклики для України (приклад Словаччини)", Ужгородський район, "Богольвар”, 26 лютого 2007 року

Олексій Їжак

Основні перешкоди та базові інструменти європейської інтеграції України

Ще кілька років тому з боку ЄС відчувались намагання звести відносини з Україною до проблеми кордонів та реадмісії. У ті часи пропозиція долучитись до Європейської політики сусідства сприймалась багатьма людьми в Україні як така, що закриває її європейські перспективи. Сьогодні вже мало хто ставить під сумнів те, що Україна стала для ЄС якщо і не стратегічним партнером (як Росія), то принаймні "партнером стратегічної важливості" (термін, який все частіше з'являється в європейських документах). Причиною такої зміни є не тільки і не стільки формальні домовленості та офіційні декларації, скільки зміни, які відбулись у самій Україні.

За останні два роки Україна зробила великий крок у виконанні першого з трьох Копенгагенських критеріїв членства, який стосується розбудови дієвих інститутів демократії. У рішенні Ради ЄС від 22 січня 2007 року, яким започатковується розробка нової посиленої угоди з Україною, саме прогрес у консолідації демократії відзначаться як базове досягнення України, яке робить можливим новий етап відносин [1].

Є очевидним, що для наступного якісного стрибка у відносинах з ЄС Україні необхідно досягти таких само успіхів щодо виконання ще двох Копенгагенських критеріїв - розбудови конкурентоспроможної економіки та впровадження нормативної бази ЄС (acquis communautaire).

Сьогодні Україна проходить важливий етап визначення нового формату відносин з ЄС. Продовжує діяти Угода про партнерство та співробітництво (УПС), і одночасно виконується перший трьохрічний план дій Україна-ЄС у рамках Європейської політики сусідства. Обидва механізми є загалом успішними [2]. Однак їх дія закінчується у 2008 році. До цього моменту має бути підготовлена нова посилена угода, яка за задумом української сторони мала б впритул наблизити Україну до статусу кандидата у члени ЄС. На сьогодні Європейський Союз не готовий перевести відносини з Україною з формату політики сусідства до формату переговорів про вступ. Однак якщо ще кілька років тому обговорення цієї теми в ЄС взагалі було б неможливим, на початку 2007 року Рада ЄС цілком предметно обговорювала можливість визнання за Україною перспективи членства. Хоча ця пропозиція не отримала достатньої підтримки, за певних умов це буде можливим.

Досвід свідчить, що головне для європейської інтеграції України - не формальні обіцянки, а сутнісні перетворення, які у першу чергу потрібні самій Україні. За осатаній час більш-менш викристалізувались конкретні напрямки, в яких треба рухатись, та проблеми, які треба вирішувати. На відміну від попередніх років, бачення цих напрямів і проблем практично співпадає в ЄС та в Україні, що безперечно свідчить про значний прогрес у стосунках.

Перший напрямок - забезпечення в Україні доброго врядування. Хоча цей європейський термін не отримав розповсюдження в Україні, він означає саме те, що стоїть на внутрішньополітичному порядку денному: удосконалення системи влади, регіональна реформа, судова реформа та реформа правоохоронної системи, що є, зокрема, основою для подолання корупції і створення сприятливих умов для розвитку економічної конкуренції.

Недосконалість системи влади в Україні вже призвела не тільки до низки криз у внутрішній політиці, але й до провалів у зовнішній політиці. Яким би не було рішення, яке знайде Україна, якщо це буде зроблене у демократичний спосіб, воно очевидно буде підтримане ЄС.

Складність запровадження в Україні європейських моделей регіонального устрою пов'язана з тим, що це зачіпає весь комплекс проблем внутрішньої політики, включаючи проблеми політичних повноважень, бюджетної політики, судового устрою та правоохоронної системи. За європейськими мірками Україна має дуже застарілу систему регіонального управління. Це пояснює складність інтеграції України до "Європи регіонів". З іншого боку, це дає розуміння потенціалу, який містить у собі регіональна реформа, якщо вона нарешті буде здійснена.

Аналогічні ремарки можуть бути зроблені щодо судової реформи та реформи правоохоронної системи.

Ситуація з вирішенням зазначених проблем в Україні приблизно така: існують плани і програми, що розроблені на основі європейського досвіду, однак їх практична реалізація знаходиться на початковому етапі. Окрім складності реалізації, існують також деякі проблеми концептуального плану, зокрема щодо врахування рекомендацій Венеціанської комісії та відповідності Статуту Міжнародного кримінального суду Конституції України.

Другий напрямок практичної інтеграції - це запровадження вільної торгівлі між ЄС та Україною. За думкою фахівців, це дозволить Україні значно наблизитись до виконання Копенгагенських критеріїв членства щодо запровадження нормативної бази ЄС. За оцінками, Україна зможе ввести у дію до двох третин об'єму acquis communautaire [3]. Відомо, що передумовою для цього є вступ України до СОТ. Звідси і основні проблеми - триваючі "коливання" з цього питання бізнесової та політичної еліти, у тому числі, через відчутний тиск з боку Росії, яка просуває альтернативні моделі спільного з Україною економічного простору.

Третій напрямок - розвиток європейського енергетичного ринку. Україна має добре функціонуючий ринок електроенергії, включаючи генерацію та електропостачання. В цій сфері Україна майже впритул наблизилась до інтеграції до єдиної європейської системи. Потенційно, Україна - один з провідних європейських експортерів електроенергії. Однак необхідно провести певну роботу щодо безпеки генеруючих потужностей, виконання екологічних вимог та забезпечення необхідного рівня надійності.

У сфері транспортування нафти та газу Україна має шанс долучитись до формування європейського енергетичного ринку у рамках нової енергетичної стратегії ЄС. Україна є учасницею Енергетичної хартії, що формально розповсюджує на неї правила європейського енергетичного ринку. Однак послуги з транспортування нафти та газу надаються не європейським споживачам та генеруючим компаніям, а російським монополіям, які діють поза рамками Енергетичної хартії і рішуче відкидають європейські ідеї щодо демонополізації та розподілу ринку генерації та транспортування енергії. Проблема непрозорості російсько-українських угод та фінансових потоків у цій сфері добре відома. Добре відоме також те, що це є значною перешкодою для європейської інтеграції.

Четвертий напрямок - чорноморське співробітництво. З 2007 року з прийняттям до своїх лав Болгарії та Румунії Європейський Союз став учасником цього процесу. Наразі Європейська комісія готує документ з робочою назвою "Чорноморська синергія", який спрямований на розвиток нових енергетичних маршрутів у чорноморсько-каспійському регіоні, розв'язання заморожених конфліктів, й розвиток демократичних інститутів [4]. За планами, його має бути прийнято влітку 2007 року на саміті ЄС. Україна має що запропонувати для розвитку цього проекту, зокрема як лідер ГУАМ. Однак вже зараз цей проект зустрічає супротив з боку Росії, що напевно ускладнить вирішення багатьох проблем, пов'язаних, зокрема, із статусом Придністров'я, військовою присутністю Росії у регіоні, та умовами перебування Чорноморського флоту у Криму.

Підсумовуючи, можна оцінити нинішній стан відносин з ЄС як обнадійливий. Україна може перейти до значно більшої інтеграції з ЄС, що зрештою може відкрити перспективу членства. Для цього необхідно робити те, що потрібно самій Україні, і вирішувати ті проблеми, які загалом усвідомлюються українським суспільством та елітою, і вже стоять на порядку денному внутрішньої та зовнішньої політики.

1. General Affairs and External Relations, 2776th Council meeting, 5463/07 (Presse 7), Brussels, 22 January 2007

2. Commission Staff Working Document, Accompanying the Communication from the Commision to the Council and the European Parliament on Strengthening the European Neighbourhood Policy, ENP Progress Report, Ukraine, COM(2006) 726 final, SEC(2006) 1505/2, Brussels, 4 December 2006

3. Джефф Хун: "Перспектива членства в ЄС повинна бути відкрита для країн південно-східної та східної Європи, включаючи Україну" / "Дзеркало Тижня, № 7 (636, 24 лютого - 2 березня 2007 року.

4. Andrew Rettman. EU's new Black Sea policy faces Russian misgivings. EUobserver, 16 February 2007.

Copyright © 2007 by DB NISS