Економічний часопис ­– XXI, № 7-8, 2005 рік


Тетяна Брежнєва,
Регіональний філіал Національного інституту стратегічних досліджень
у м. Дніпропетровську, старший науковий співробітник



Використання досвіду країн другої „хвилі” розширення для визначення майбутньої ролі України в НАТО


За весь час існування НАТО мотиви вступу країн до Альянсу завжди були єдині – забезпечення безпеки країни. Мотиви запрошення країн до вступу в Альянс змінювались разом із зміною міжнародної ситуації в світі, зміною загроз в сфері безпеки, а також внутрішніх трансформаційних процесів, які відбувались всередині НАТО. За нинішніх умов появи нових загроз в сфері безпеки, а також процесу розширення НАТО, особливого сенсу набуває здатність Альянсу підтримувати власну дієвість через адаптацію до нових реалій в умовах масштабного розширення власного складу. Тому успіх майбутнього НАТО залежатиме, насамперед, від ефективності та оборонної спроможності нових членів бути "постачальниками", а не "споживачами" безпеки та їхньої надійності як союзників по Альянсу

Таким чином, країнам, які претендують на членство в НАТО потрібно, як сказав колишній генеральний секретар НАТО лорд Робертсон «сісти в потяг, який рухається».


І. Трансформація НАТО

На сьогодні не існує єдиної “Програми трансформації НАТО”. Процес трансформації базується на Празькій програмі (2002 р.), яка зосереджена на змінах у можливостях, місіях і структурах та Норфолкській програмі (2004 р.), яка зосереджена на змінах в оборонному плануванні, генеруванні військових сил і спільному фінансуванні. Існує також так звана Мюнхенська програма 2005 р., ініційована канцлером Німеччини Г. Шредером, яка зосереджена на змінах ролі НАТО (або на їх відсутності) як засобу реальних трансатлантичних стратегічних консультацій і прийняття рішень1.

Згідно до Празької програми, трансформація передбачає всеохоплюючу програму заходів: вдосконалення потенціалів, створення сил швидкого реагування, реорганізацію командної структури Альянсу, розширення безпекового простору через прийняття нових членів та розвиток партнерських стосунків, поліпшення трансатлантичних та союзницьких відносин, які мають зробити Альянс спроможним для виконання усього спектра сучасних завдань в сфері безпеки.

Вирішення проблем вдосконалення потенціалу через необхідні військові закупівлі має відбуватись за допомогою спеціалізації між країнами, а також через багатонаціональну кооперацію. Забезпечити спроможність Альянсу швидко і ефективно реагувати на нові загрози й надати можливість справедливіше розподілити ризики через задіяння більшої кількості держав НАТО до проведення операцій мають Сили реагування НАТО (СРН), які повинні досягти повної готовності СРН до жовтня 2006 року. Створення таких сил сприятиме подальшому розвиткові та вдосконаленню оперативної сумісності сил у межах Альянсу та його військового потенціалу загалом. Нові завдання Альянсу та перехід до менш чисельних та гнучких сил, здатних до здійснення оперативних розгортань у регіонах криз та конфліктів, віддзеркалює нова структура військового командування, до складу якої входять два військових командування стратегічного рівня: Об’єднане оперативне командування — Allied Command Operation (ACO), якому будуть підпорядковані усі оперативні командування й яке відповідає за оперативну діяльність та Командування НАТО з питань трансформації — Allied Command Transformation (АСТ), яке відповідає за функціональну реорганізацію Альянсу.

Норфолкська  програма, ініційована Генеральним секретарем НАТО Яап де Хооп Схеффером у 2004 р., стосувалась необхідності  потенційних змін в оборонному плануванні, генеруванні сил та схемах спільного фінансування для корегування “невідповідності численних амбіційних декларацій здатності Альянсу підготувати необхідні військові сили для участі в операціях” і процесу генерування військових сил, який „більше не спрацьовує”. За Норфолкською програмою НАТО намагалась узгодити індивідуальні зобов’язання країн щодо забезпечення ротації СРН з їх зобов’язаннями щодо операцій з врегулювання криз. Інтенсифікувалось обговорення в рамках Виконавчої робочої групи питання поліпшення прогнозованості національних внесків у спільні сили НАТО. У галузі реформування спільного фінансування питання стосуються збільшення спільних військових бюджетів – Програми інвестицій у безпеку НАТО (ПІБН) і Військового бюджету – і застосування їх до більш оперативних аспектів поточних операцій НАТО, залучаючи більше зовнішніх підрядників, вбудовуючи фонди НАТО на випадок непередбачених ситуацій в оборонні бюджети країн, і створюючи угруповання і бюджети “на зразок АВАКС НАТО” у галузі матеріально-технічного і тилового забезпечення, медичної служби і транспортних гелікоптерів.

Мюнхенська програма канцлера Німеччини Г. Шредера була обумовлена тим, що не дивлячись на прийняття трансформаційного курсу, яким Альянс рухається після подій 11 вересня і Празького самміту 2002 року, між союзниками все ж таки виникли політичні розбіжності щодо вироблення спільної позиції, зокрема, стосовно дій НАТО щодо Іраку у 2003 р.. Отже, на думку Г. Шредера, НАТО, яка  створювалася, зокрема, для того, щоб виробляти консенсус між Європою та Північною Америкою у галузі безпеки “більше не є головним форумом для обговорення та координації стратегії між трансатлантичними партнерами”. Втім пропонується певний шлях відновлення культури стратегічного діалогу в межах Альянсу через створення Групи високого рівня для обговорення можливих шляхів поліпшення трансатлантичних відносин. Фактично канцлер Шредер ставив запитання, чи не будуть усі трансформаційні реформи, ініційовані у Празі та Норфолку, зведені нанівець, якщо Альянс не зможе функціонувати як справжнє партнерство на етапах прийняття стратегічних рішень до початку конфліктів. Тобто акцентувалась увага на тому, що відбувається процес зменшення важливості НАТО як місця для реального прийняття спільних трансатлантичних рішень з питань спільного стратегічного значення. Фактично ставилось питання про якість політичного діалогу всередині Альянсу.

До рішень, що мають вплив на трансформацію Альянсу можна віднести і рішення про створення Ради Росія-НАТО, прийняте в Римі на самміті НАТО у травні 2002 р., яке, по-суті, означало залучення Росії до системи прийняття спільних політичних рішень щодо європейської системи безпеки та створення механізмів узгодження дій з практичного співробітництва у військових операціях.

Таким чином, процес широкомасштабної трансформації Альянсу триває, говорячи словами лорда Робертсона «потяг рухається» й від країни, яка претендує на членство залежить не тільки як вона підготується до стрибка у цей потяг, але й на якому етапі це відбудеться.

У цьому сенсі набуває певного значення досвід країн, які вступили до НАТО під час так званих «хвиль» розширення Альянсу щодо їх спроможності рухатись до членства, пристосовуючись до змін, які зазнає НАТО для того, щоб  стати повноправним членом, мати змогу брати участь в процесі формування рішень й загалом посилити, а не послабити Альянс. Тобто досвід країн в сфері пошуку власного місця та ролі як члена НАТО.


ІІ. Досвід країн другої «хвилі» розширення щодо визначення власної ролі в НАТО

Особливістю вступу Балтійський країн в НАТО було їх тісне співробітництво щодо військових та оборонних питань. В рамках такого співробітництва у 1995 р. за підтримки країн НАТО був реалізований перший значний проект – БАЛТБАТ – балтійський батальйон з підтримки миру, який був сформований за стандартами НАТО. В наступні роки цей проект був доповнений проектами БАЛТРОН – спільним підрозділом військово-морських сил Балтійських країн, БАЛТНЕТ – єдиною системою спостереження за повітряним простором Балтії, БАЛТДЕФКОЛ – військовим коледжем балтійських країн в Тарту, Естонія.

Всі ці проекти допомагали створювати основи сучасної системи оборони країн Балтії, розвиваючи такі принципи як інтеграція, сумісність, широке співробітництво та взаємна довіра.

Велике значення надавалось співробітництву між Естонією, Латвією та Литвою, а також з іншими країнами регіону, що відносяться до Північноєвропейського командування військами НАТО. Тут розвивалось співробітництво за схемою 3+3 (Естонія, Латвія, Литва + Польща, Німеччина, Данія).

Відданість та незмінність курсу на вступ до НАТО ці країни підтверджували своєю активною участю в миротворчих операціях та місіях НАТО в Боснії та Герцеговині, Косово, Македонії, Міжнародних силах сприяння безпеці в Афганістані, а також інших місіях на кшталт військової кампанії в Іраку.

Естонія приймала учать в складі Датського батальйону SFOR. Естонський підрозділ військової поліції (22 військових) та піхотна рота приймають участь в силах KFOR в Косові. Естонія надала підрозділ виявлення вибухових речовин в червні 2002 р. операції «Нездоланна свобода» в Афганістані, який в березні 2003 р.  увійшов до складу МССБ під проводом НАТО. Відповідаючи на запит США, Естонія в червні надала підрозділ чисельністю в декілька десятків чоловік для операцій по післявоєнному врегулюванню в Іраку. Підрозділ легкої піхоти чисельністю в 32 чоловік (Estpla-7) було розгорнуто на півночі Багдада в складі американської військової частини; в аеропорті в 30 км до півдня від столиці Кувейту була розгорнута команда естонських навантажувачів чисельністю в 11 чоловік.

Латвія приймала активну участь у всіх операціях з врегулювання міжнародних криз на Балканах. З 15 березня 2003 р. латвійський загін військових спеціалістів-медиків приймає участь у складі МССБ в Афганістані. З 2003 р. підрозділ Національних збройних сил приймає участь в місії в Іраку. Загалом, більш ніж 230 латвійських військових виконують свій обов’язок у п'ятьох різних місіях, що досить багато для держави з населенням у 2,4 млн. чоловік і країни, що застосовує іноземну допомогу для охорони свого повітряного простору.

Відданість активному членству Литва підтверджувала активною участю в операціях в Косово, Афганістані та Іраку, демонструючи, що вона є не тільки користувачем, але й постачальником безпеки. В листопаді 2002 р. до Афганістану були направлені 40 військових спецназу, команда військових медиків. У 2003 р. Литва висловила підтримку військової операції в Іраку та надіслала 10 експертів з логістики та 4 військових медиків.

Як і інші малі країни, балтійські країни шукали й успішно знаходили власну нішу у військових структурах Альянсу. До 2005 р. кожна з цих держав планувала створити власні батальйони швидкого реагування, спроможні до швидкого розгортання, які сформують ядро їх головних сил оборони.

Так, Естонія створювала збройні сили на основі бригади легкої піхоти, підсиленої територіальними силами оборони. Основним завданням, з огляду на положення маленької держав із невеликим населенням, вважається створення невеликих, мобільних одиниць. Оскільки Естонія, в силу вказаних обставин, не зможе внести суттєвий вклад в здійснення колективної оборони, її зусилля  сконцентровані на створенні підрозділів, здатних брати участь у миротворчих місіях НАТО, а також розвиваючи співробітництво разом з іншими балтійськими країнами щодо спільних оборонних проектів. Спеціалізація військових підрозділів зосереджена на розвитку невеликих, добре навчених підрозділів для спільних операцій, інтегрованій системі повітряного спостереження, спеціалізованих можливостей з розмінування, військової поліції та підрозділах дезактивації.

В Латвії, згідно Плану реорганізації Національних збройних сил 2002-2008 рр., була впроваджена нова структура, яка повинна була гарантувати можливість швидкого переходу від періоду мирного до воєнного часу, передбачала встановлення єдиної системи матеріально-технічного забезпечення та системи навчання. За Планом Національні збройні сили були організовані за територіальним принципом по 4 регіонам оборони. Латвія спроможна надати декілька спеціалізованих підрозділів для участі в миротворчих місіях: саперів, військових медиків, військової поліції, водолазів, батальйон з підтримки миру, з’єднання спеціального призначення. Спеціалізація у формуванні сил стосується створення спеціалізованих підрозділів військової медицини, інженерних та підрозділів військової поліції. Також Латвія планує розвивати спеціальні можливості повітряного спостереження в рамках  BALTNET, й підрозділів спеціального призначення, зокрема із захисту проти ЯХБ зброї.  

Литва здійснює перехід від сил, заснованих на силах територіальної оборони на кшталт американської національної гвардії (U.S. National Guard and Reserves), до професійних, сучасно оснащених та спроможних до швидкого розгортання сил. Ядром сил, що повинні бути сформовані до 2008 р. стане Бригада швидкого реагування (3,800 чол. в мирний час), підсилена територіальними підрозділами. На додаток  передбачається створення батальйону сумісного із НАТО для виконання місій за кордоном.

Після вступу в НАТО Литва прагне відповідати політичним стандартам НАТО, вносити реальний і значний військовий внесок, тобто продовжувати свої оборонні реформи та брати участь у модернізації збройних сил Альянсу. Триває переорієнтація Збройних Сил країни з територіальної на колективну оборону, унаслідок чого Сейм Литви затвердив принципову структуру збройних сил. В ній уперше виділене З'єднання для спеціальних операцій.

На своєму шляху до НАТО серед країн другої «хвилі» не було такого тісного співробітництва та спільних проектів як у балтійських країн. Але спільні стратегічні міркування пов’язували деякі країни. Так, Румунія тісно співпрацювала із Болгарією. Членство Болгарії і Румунії особливо лобіювали Греція та Туреччина, з огляду на те, що вступ цих країн в Альянс допоможе консолідувати південний фланг НАТО, створивши сухопутний міст між Угорщиною і Туреччиною, поліпшить доступ НАТО до операцій з підтримки миру на Балканах і посилить регіональну співпрацю і стабільність в Південно-Східній Європі, а також посилить присутність Альянсу в Причорномор’ї.

Завдяки співпраці із Грецією та Туреччиною, Болгарія та Румунія спільно працювати в таких галузях, як розвиток спільних можливостей і сприяння регіональній співпраці. Навіть ще до вивчення спеціалізації і специфічних можливостей в контексті НАТО, обидві країни починали працювати над створенням спільних ресурсів для НАТО. Така співпраця також включала більш активне залучення до операцій з врегулювання кризових ситуацій, включно зі спільними ініціативами для Південно-Східної Європи і об'єднанням систем повітряного спостереження двох країн.

Військова роль Румунії та Болгарії зросла після терактів 11 вересня 2001 р.. До значення, яке ці країни мали для стабілізації на Балканах, додалась їх вдала участь в антитерористичній кампанії. З території Болгарії злітали американські літаки-заправники для бомбардувальників, що завдавали ударів у Афганістані. Невеликий болгарський підрозділ взяв участь в Міжнародних силах з підтримки безпеки, що були розташовані навкруги Кабулу. Румунія зробила аналогічний внесок.

Реформування болгарської армії здійснювалось відповідно до програми “Болгарська армія 2010 року”. Організаційна структура армії була переведена з на натовську ”корпус-бригада-батальйон”. Війська передислоковані відповідно до доктрини “кругової оборони”, розпочатий процес модернізації озброєнь. На третьому етапі реформи (2001-2010 рік) мають бути закінчені структурна реформа і скорочення (до 45 тис. чол) збройних сил, переозброєння армії. Болгарські збройні сили мають складатися з сил швидкого реагування, оборонних сил й сил територіальної оборони.

Обмежені зобов'язання Болгарії з розвитку потенціалу для використання її сил за межами країни відносять її до країн “нейтрального, але пильного типу”. Для визначення структури своїх збройних сил Болгарія провела Оборонний огляд. Одним з основних завдань реформування збройних сил стало створення сил швидкого реагування, які повинні брати участь у спільних операціях НАТО. Болгарія зосередила свою увагу на двох ключових аспектах реформування ЗС: зміцнення розвідки і модернізація зброї згідно із стандартами НАТО. Протягом 2003 року Болгарія намагалась досягти таких стандартів і в питаннях захисту інформації для цього болгарський уряд активно взаємодіяв з комітетом безпеки Альянсу. Під стандарти НАТО Болгарія планує модернізувати 30 вертольотів Мі – 24 за допомогою концерну EADS (European Aeronautic Defense and Space Company), Ізраїлю та Росії, а також доробити за допомогою Росії 21 винищувач МіГ -  29.

Румунія планувала майбутню структуру збройних сил, яка б включала активні та територіальні сили. Були зроблені спроби збалансувати їх розмір з фінансовими ресурсами. Це мало забезпечити їх можливістю швидко реагувати в разі виникнення конфлікту і надавало би можливості виграти час, необхідний для підсилення територіальних сил і втручання союзників по Альянсу. Увага була зосереджена на боєздатних гірських військах, парашутно-десантних підрозділах, авіації, артилерії, військово-морських силах і піхоті.

З-поміж сил, виділених для миротворчих операцій, Румунія підготовила до підтримки на ТВД два батальйони протягом шести місяців і докладала величезних зусиль до посилення цих можливостей. Румунські військові зосереджувались на своєму внеску в НАТО з огляду на власні сильні сторони — гірські підрозділи, військову поліцію, підрозділи з розмінування і військової розвідки — та інфраструктуру, необхідну для проведення повітряних, морських і сухопутних операцій.

Зусилля Словенії були зосереджені на забезпеченні можливості використання сил за межами держави і культивуванні професійних кадрів у збройних силах. Словенію включали до групи країн, разом із Болгарією, Естонією, Латвією та Литвою, які створюють військові структури “нейтрального, але пильного” типу на основі відносно легкоозброєних сил територіальної оборони, підкріплених великими резервами і невеликими бронетанковими і /або мобільними силами, здатними діяти за межами країни.

У 2002 р. було прийнято рішення про початок Стратегічного Оборонного огляду. Ключові зусилля були спрямовані на реорганізацію Збройних сил Словенії, модернізації оснащення для забезпечення оперативної спроможності й професіоналізації. Основними завданнями Збройних сил Словенії визначались: захист території держави; участь в міжнародних операціях; підтримка громадянського суспільства через активні зобов’язання щодо пошукових та рятувальних місіях, участь у гуманітарних операціях та інших ситуаціях щодо громадянської небезпеки.

У 2004 р. був прийнятий План реструктуризації й розвитку ЗСС до 2004 р., який передбачав скорочення чисельності, перехід до повної професіоналізації армії та реорганізацію структури.  Були вдосконалені рівень комплектування та оснащення в  1-й Бригаді Сил реагування, зокрема в 10 моторизованому батальйоні та 17 батальйоні військової поліції, а також частково в 20 моторизованому батальйоні. З метою підтримки майбутніх дій ЗСС й місій під проводом НАТО був створений батальйон матеріально-технічного забезпечення у складі Бригади Сил реагування. Крім цього роти логістики батальйонів та полків будуть складати сегмент матеріально-технічного забезпечення ЗСС.

План дій щодо членства, а також Індивідуальні плани членства Словаччини були акцентовані на тих сферах, які мали найбільш важливе значення. У відповідності із рекомендаціями НАТО акцент було зроблено на регулюючому механізмі оборони та спроможності країни до нових викликів безпеці в Європі, підготовці документів стратегічної концепції, вдосконалення управління збройними силами, на довгострокових планах розвитку індивідуальних компонентів оборони й збройних сил, механізмах контролю, а також управління системами зв’язку.

Професіоналізація збройних сил проводилась з акцентом на створенні сил швидкого реагування, в тому числі підрозділів, які будуть виділятись для місій під проводом НАТО, а також, після вступу до НАТО, для можливих місій відповідно до зобов’язань з колективної оборони.

Вищий пріоритет в процесі озброєння та модернізації оснащення надавався силам швидкого реагування та закупкам озброєнь, оснащення та бойової техніки. Зміни в середньостроковому плануванні щодо матеріально-технічного забезпечення переважно були зорієнтовані на операційній спроможності до взаємодії призначених підрозділів. У сфері систем командування та контролю, підрозділи, призначені для миротворчих місій під проводом НАТО, були оснащені у відповідності із сучасним вимогами, які дозволяли здійснювати зв’язок за стандартами НАТО.


ІІІ. Євроатлантична інтеграція України

Україна певним чином має особливий шлях набуття членства, оскільки жодна країна не започатковувала до підписання МАР Плану дій, який має Україна й який максимально наближений до МАР. Крім того, Україна виконує вже третій цільовий план в рамках Плану дій Україна-НАТО, які також за змістом максимально наближені до Щорічних національних програм («Annual National Program»). На сьогодні стосунки Україна –НАТО знаходяться на такій стадії розвитку, що нинішній рівень співпраці вже залишив рівень ІД далеко позаду і, за експертними оцінками, значною мірою відповідає рівню ПДЧ.

Відповідно до появи нових загроз в сфері безпеки й зміни пріоритетів НАТО й зони відповідальності Альянсу, а також до широкомасштабної трансформації, яка відбувається, кожна країна-член НАТО може визначити для себе сферу, де вона традиційно має переваги. Відповідно буде визначатись її роль в складі Альянсу – «користувача» або «постачальника» безпеки, а також, майбутня роль в процесі прийняття політичних рішень.

З огляду на це, для НАТО особливого значення набуває майбутня спеціалізація країн, які претендують на членство, оскільки від цього буде залежати рішення про доцільність або недоцільність такого членства.

Такою спеціалізацією для України у воєнній сфері може бути стратегічна транспортна авіація, засоби розвідки, космічні технології, ефективні системи зв’язку та обмін інформацією.

Україна також є партнером НАТО, який активно приймає участь у місіях з підтримки миру під проводом Альянсу й доля цієї участь досить вагома.

Україна по черзі виділила піхотний батальйон, батальйон механізованої піхоти та вертолітний загін для участі у миротворчих операціях під проводом НАТО на Балканах - у Боснії та Герцеговині, Хорватії, Східній Славонії, Косово. В операціях у Косові брав участь український вертолітний загін та значна кількість особового складу з української частини українсько-польського батальйону, український підрозділ в складі бельгійсько-люксембурзько-румунського миротворчого контингенту КФОР.

Іншим кроком, що засвідчив готовність України сприяти зміцненню міжнародної стабільності та боротьбі з тероризмом, стало надання Україною права прольоту над її територією авіації НАТО, яка перевозила війська до складу Міжнародних сил сприяння безпеці (МССБ) на території Афганістану та особовий склад коаліційних сил під проводом США, залучених до операції "Нездоланна свобода".

Під час кампанії в Іраку з метою усунення можливих наслідків застосування ЗМУ Україна направила 19-й батальйон РХБ захисту до складу коаліційних військ у Державі Кувейт. Україна також приймала участь у  виконанні Резолюції Ради Безпеки ООН № 1546 як основи для стабілізації ситуації в Іраку шляхом відрядження миротворчого підрозділу до польського сектора міжнародних багатонаціональних стабілізаційних сил південно-центральній частині Іраку й зараз приймає участь у підготовці іракських сил безпеки.

Меморандум про підтримку операцій НАТО з боку України, ратифікований у березні 2004 року, надає змогу підвищити рівень співпраці між Україною та НАТО у проведенні операцій. Цей документ забезпечує правові рамки для надання Україною цивільної та військової підтримки збройним силам країн Альянсу, розташованим або таким, що рухаються територією України транзитом, як у мирний час, так і за умов кризи або війни.

Україна вже активно бере участь у трансформаційних процесах, що відбуваються в НАТО, зокрема, підписанням у червні 2004 р. Меморандуму про взаєморозуміння у галузі стратегічних авіаперевезень, що є здійсненням Празького зобов’язанням щодо вдосконалення потенціалів (Prague Capabilities Commitment), в якому вдосконалення потенціалів країн-членів в галузі стратегічних повітряних та морських перевезень визначено серед пріоритетних. Цей крок має забезпечити Україні більш істотну роль в операціях НАТО із перевезення великих вантажів.

Особливого значення має участь підрозділів збройних сил України в миротворчих місіях НАТО на кшталт підтримки антитерористичної операції НАТО в Середземному морі “Активні зусилля”. В рамках місії „Активне намагання” НАТО реагує на ризики, пов’язані із торгівлею або використанням терористами ядерної, хімічної, біологічної зброї, засобів доставки й пов’язаних матеріалів.

В майбутньому Україна здатна виділити спеціальні підрозділи до Сил реагування НАТО (СРН), наприклад, в складі Батальйону хімічного, біологічного, радіологічного та ядерного захисту (ЗХБРЯ) СРН, на чолі із Чехією, або українського компоненту в багатонаціональних формуваннях, на кшталт УкрПолЛитбат, рішення про формування якого прийнято у Вільнюсі ц.р.

Спеціалізація країни в окремих сферах надає кращої можливості щодо досягнення рівня взаємосумісності дій підрозділів і частин із силами НАТО через учать в спільних місіях та навчаннях. Наприклад, рішення України взяти участь в операції "Активні зусилля" відповідно до  підписаного документа, зобов’язує нашу країну досягти сумісності своїх Збройних сил зі збройними силами НАТО.


1 Robert Bell. The road of NATO Transformation //NATO Review. – Spring 2005.


Copyright © 2005 by DB NISS