Кроки до НАТО

Олексій Їжак

Відмовившись від політики позаблоковості Україна зробила перший крок на шляху до членства в НАТО. Зрозуміло, пройти його буде не просто. Причому, далеко не все на цьому шляху буде залежати від нашої держави. Одного власного бажання не вистачить навіть на те, щоб стати кандидатом у члени НАТО.

В загальних рисах процедура набуття членства в НАТО. Спочатку країна повинна досягти внутрішнього консенсусу щодо бажаності членства в НАТО. Потім вона має звернутися до НАТО з офіційною заявкою про свій намір. Після цього Альянс вирішує щодо приєднання країни до Плану дій заради членства. В разі позитивного рішення країна стає кандидатом у члени НАТО. Згодом за спільним рішенням країн-членів вона може отримати запрошення приєднатися до Північноатлантичного союзу, що супроводжуватиметься підписанням відповідного протоколу. Після ратифікації цього документу всіма членами Альянсу згідно їх конституційних процедур країна-кандидат стає країною-членом НАТО.

Зазначена процедура сформувалась вже після приєднання до Північноатлантичного союзу Польщі, Чехії та Угорщини, тобто досвід набуття ними членства в цій організації не завжди може бути використаний Україною. У зв'язку з цим необхідно звернути увагу на такі обставини.

По-перше, подання офіційної заявки не робить країну кандидатом у члени НАТО. Такий статус дає тільки приєднання до Плану дій заради членства, і ця подія залежить не тільки від бажання самої держави. Так, Хорватія заявила про бажання приєднатись до НАТО ще у 2000 році, але отримала можливість участі в Плані дій заради членства і, відповідно, статус кандидата тільки весною 2002 року.

По-друге, країна не може діяти за Планом дій заради членства без участі НАТО. Справа у тому, що зазначений План - це аж ніяк не набір універсальних критеріїв, до яких можна наближатись самостійно, він є скоріше учбовою програмою за підручниками, які створюються НАТО у самому процесі навчання індивідуально для кожної країни. Чи наближається країна до критеріїв членства, може вирішити тільки НАТО, але не сама така країна.

По-третє, отримання запрошення приєднатись до НАТО ще не є індикатором вдалого виконання Плану дій заради членства і гарантією приєднання. Країна має наполегливо виконувати План дій аж до моменту ратифікації всіма членами НАТО протоколу про приєднання. Тільки після цього членство в Альянсі можна вважати fait accompli.

Має сенс зазначити також те, що окреслена процедура, скоріш за все, буде обов'язковою не для всіх європейських країн. Цілком ймовірно, що на Празькому самміті буде деклароване право (автоматичне або за спрощеною процедурою) на членство в НАТО всіх країн-членів ЄС. Тобто критерії Європейського Союзу можна вважати дійсними і для Північноатлантичного. Не в останню чергу це пов'язане з розвитком за активної участі Альянсу Спільної європейської політики безпеки і оборони ЄС.

Україні навряд чи наведеться вступати в НАТО, так би мовити, через ЄС. Тобто розраховувати слід на загальну процедуру, причому скоріше не в балтійському, а в хорватському варіанті. До речі, з тексту Плану дій заради членства опосередковано випливає, що з Україною, так само, як і з Росією, НАТО прагне скоріше до партнерства, хай і особливого. Проте, безумовно, не існує ніяких наперед заданих заборон для переходу від партнерства з НАТО до членства в НАТО.

Таким чином, Україна ще має подолати на своєму шляху до Альянсу три основні рубежі: 1) досягнення національного консенсусу і подання офіційної заявки; 2) приєднання до Плану дій заради членства і отримання статусу кандидата; 3) отримання запрошення і підписання протоколу про приєднання. Для їх подолання доведеться прикласти чималих зусиль.

Перш за все, необхідно вирішити, чи варто подавати офіційну заявку не маючи впевненості щодо швидкого приєднання до Плану дій заради членства. Ці дії мають річний цикл планування і оцінки, починаючи з травня кожного року. Якщо приєднання до Плану дій станеться весною 2003 року, заявка на Празькому самміті буде своєчасною, якщо ж весною 2004, або, навіть, 2005 року, можливо є сенс подати заявку на наступному самміті НАТО, який відбудеться через два-три роки. Такий строк можна прогнозувати виходячи з наміру Альянсу підписати протоколи про приєднання нових членів вже весною 2003 року з тим, щоб провести наступний самміт в новому складі. В разі виникнення паузи між заявкою і приєднанням до Плану дій, Україна, як раніше Хорватія, отримає так званий "інтенсифікований діалог", який для неї не буде більш "інтенсифікованим" ніж той, який вже існує в рамках особливого партнерства.

Зазначене свідчить, що критичною подією у процесі наближення до НАТО, після якого зроблений вибір стане фактично незворотнім, - це приєднання до Плану дій заради членства. З боку НАТО такий крок означатиме визнання належності України до цивілізації Заходу, або, принаймні, можливості і бажаності такої належності, в свою чергу, з боку України він означатиме готовність змінюватись з метою досягнення внутрішньої західної цивілізаційної ідентичності, причому робити це свідомо під наглядом і за участю країн Заходу.

План дій заради членства має п'ять основних розділів: політичні та економічні питання, оборонні питання, питання ресурсів, питання безпеки, і, нарешті, юридичні питання. Всі ці питання стосуються перш за все внутрішньої, а не зовнішньої політики. Виконання Плану, таким чином, пов'язане не з діями окремих структур, а з внутрішнім устроєм всієї держави. В цьому полягає один з основних принципів політики НАТО в нових геополітичних умовах, коли її відносини з колишнім противником - Росією - перетворились у партнерські: за поглядами НАТО безпека Європи пов'язана перш за все з внутрішнім устроєм країн-партнерів, а не з їх зовнішньополітичною лояльністю до Альянсу.

Приєднавшись до Плану дій, Україна матиме складати щорічну Національну програму підготовки до членства, яка на відміну від нинішньої кількарічної Державної програми повинна бути значно більш конкретною, і, головне, вона матиме щорічно перевірятися відповідними структурами НАТО, причому безпосередньо, а не через звіти, підготовлені самою Україною.

Досвід нинішніх кандидатів свідчить, що НАТО вимагатиме відкритості і прозорості процесу внутрішніх реформ. Забезпечення демократії, індивідуальних свобод, громадянського контролю над збройними силами, реструктуризація оборонного бюджету, зміна принципів і процедур охорони державної таємниці, адаптація внутрішнього законодавства - ось далеко не повний перелік інтенсивних і відкритих для перевірки процесів, які будуть характеризувати перетворення України в країну-кандидат у члени НАТО.

На шляху до Альянсу Україна зробила перший легкий крок - зовнішньополітичну декларацію, далі - важкі кроки внутрішніх перетворень.


Copyright © 2002 by DB NISS