Прогноз розвитку оборонної політики НАТО та ЄС

Тетяна Брежнєва

Формування нової оборонної політики НАТО обумовлена необхідністю реагування на нові виклики в сфері безпеки. Поява нових стратегічних пріоритетів та необхідність визначення нової ролі НАТО, спричинили широкомасштабну трансформацію Альянсу.

Створення достатнього військового потенціалу та спроможність успішно виконувати військові операції відповідно до всього спектра місій НАТО є основними складовими оборонної політики НАТО, яка відбуватиметься за такими напрямками:

· необхідність мати спроможність реагувати на нові загрози в сфері безпеки такі як міжнародний тероризм, розповсюдження зброї масового ураження (ЗМУ), асиметричні загрози, можливість застосування ядерної, хімічної, біологічної (ЯХБ) зброї проти цивільного населення або збройних сил;

· подолання розриву в потенціалах, потреба в нових оперативних ресурсах, необхідних для ефективного виконання збройними силами майбутніх операцій в тому числі за зоною відповідальності Альянсу;

· розширення безпекового простору шляхом приєднання нових членів, вироблення діючих механізмів співпраці.

Майбутнє НАТО як військової структури безпосередньо пов'язане із забезпеченням можливості надання збройних сил для виконання операцій реагування на загрози. Практика практичного використання сил свідчить, що першочерговим завданням Альянсу є створення найсучасніших бойових формувань й виконання спеціальних місій. Якщо він не буде потрібен для виконання міжнародних операцій, ініціативи щодо модернізації його боєздатності можуть видатися не актуальними й майбутнє НАТО буде розглядатися в контексті постконфліктної безпеки, а роль цієї організації обмежиться встановленням стандартів військового обладнання та наявністю спільної військової доктрини, тоді як основні місії з підтримання миру будуть виконувати коаліції, створені на дво- або багатосторонній основі.

Зростаюча асиметрія сил та поглядів, яка має місце є наслідком різного впливу зміни міжнародної ситуації на американське та європейське мислення, зумовлене дефіцитом спільного відчуття стратегічної мети. Причина розбіжностей міститься в структурі НАТО, в системі реагування на загрозу, адже для Сполучених Штатів НАТО передбачала виконання місії „проектування сили”, а для Європи - захист внутрішньої території. Завданням на майбутнє є узгодження спільної політики оборони НАТО та ЄС заради подолання розбіжностей у світогляді, пріоритетах та застосуванні сили.

Очевидно процес трансформації НАТО призведе до перегляду Стратегічної концепції, оскільки цілі та засоби їх досягнення, окреслені концепцією, які є вихідною точкою оборонного планування, не відповідають реаліям часу. Перегляд концепцій та доктрин вже розпочатий, прийнята Військова концепція оборони проти тероризму. В майбутньому цей процес буде тривати, оскільки існує необхідність вироблення загальних принципів, умов застосування, цілей, завдань збройних сил НАТО.

Трансформація військової спроможності відбуватиметься за напрямками вдосконалення й розвитку обороноспроможності НАТО, реорганізації військової структури та вироблення механізмів співпраці із партнерами.

Необхідність вдосконалення потенціалу спричинена поглибленням розриву між США та європейськими членами НАТО, який має комплексний характер, оскільки ускладнюється структурними та фінансовими чинниками. Відсутність політичної координації та необхідних витрат не дозволяє європейцям зрівнятись зі США у розвитку технологій та оборонних закупівлях. Європа в цілому інвестує значно менше ніж США у суттєву і значущу оборонну реформу, необхідну для переозброєння, якого потребують нові умови.

Заходи, спрямовані на трансформацію військової спроможності НАТО, складаються з підвищення бойової ефективності військового потенціалу країн-членів, а саме: у галузі стратегічних повітряних та морських перевезень, розвідки та спостереження, авіа-космічній складовій, оперативному розгортанні сил, розвитку систем командування, управління та зв'язку, високоточної зброї, централізованих мереж ведення бойових дій, протидії системі протиповітряної оборони противника, а також захисту від хімічної, біологічної, ядерної зброї. Вирішення проблем вдосконалення потенціалу через необхідні військові закупівлі відбуватиметься за допомогою спеціалізації між країнами, а також через багатонаціональну кооперацію, з визначенням ролей та взаємодією. Більшість цих питань буде вирішуватись в рамках розподілу фінансування серед європейських членів союзу. Спеціалізація в фінансуванні закупівель надасть можливості європейським країнам підвищувати свій оборонний потенціал без великих збільшень у витратах.

Спроможність швидко та ефективно реагувати на нові загрози забезпечуватиметься створенням ефективних, технологічно досконалих Сил швидкого реагування НАТО (NATO Response Force), що мають бути гнучкими, здатними до швидкого розгортання, оперативно сумісними і спроможними до виконання тривалих операцій високої інтенсивності поза межами традиційної зони відповідальності Альянсу. Повна готовність цих сил має бути забезпечена до 2006 р.

Новостворена відповідно до нових вимог та потреб командна структура має забезпечити надійне та гнучке виконання нових завдань при проведенні коаліційних дій з протистояння новим загрозам. Особливе призначення має Командування з питань трансформації як засіб синхронізації розвитку збройних сил щодо створення більш ефективних об'єднаних бойових структур.

Розширення безпекового простору шляхом приєднання до НАТО нових членів повинно допомогти ефективніше вирішувати нові завдання, зокрема новоприйняті країни створять спеціалізовані структури в рамках своїх збройних сил за рахунок модернізації й трансформації, насамперед спеціалізації підрозділів, відібраних для участі в Силах реагування НАТО. Спроможності нових членів Альянсу залишаються скромними, особливо в плані майбутніх експедиційних місій. Отже, процес вступу в НАТО пов'язаний із вступом в ЄС, оскільки чим міцніші внутрішні економіка й політика, тим більш конструктивну роль вони будуть відігравати у розв'язанні питань зовнішньої політики й досягненні консенсусу.

В майбутньому НАТО активізує політику залучення країн-партнерів не тільки до процесів планування, здійснення спільних заходів і проектів, а й до практичного виконання місій під проводом НАТО, надання підрозділів до складу Сил швидкого реагування тощо. Ця тенденція буде посилюватись, особливо якщо країни-партнери будуть реально робити внески в безпеку й претендувати на членство в НАТО та ЄС. Крім того, у зв'язку із розширенням НАТО буде переглянута програма "Партнерство заради миру" з метою адаптації її концепції. Перегляд програми ПЗМ може спричинити появу серед країн-партнерів різного рівня партнерства: країн, які в перспективі бажають інтегруватись до НАТО й країн, які бажають залишитись на рівні партнерства.

Нова стратегія безпеки ЄС визначає головною загрозою європейській безпеці міжнародний тероризм й розповсюдження ЗМУ, існування нежиттєздатних держав й організованої злочинності. Стратегічними цілями є стабільність в сусідніх з ЄС країнах й світовий порядок, заснований на багатосторонньому співробітництві й зміцнення трансатлантичних відносин. Вироблення спільної політики безпеки й оборони ЄС буде зосереджено на вдосконаленні концепцій застосування європейських сил швидкого реагування. Але ініціативи з створення окремої структури планування та управління європейською армією для проведення незалежних від НАТО операцій, на якому наполягають Франція, Німеччина, Бельгія і Люксембург приречене через необхідність вкладення значних коштів. Ймовірно, що проведення європейських операцій буде базуватися на механізмі оперативного планування та командування НАТО, як це й було проголошено Декларацією з європейської політики в галузі безпеки та оборони та Угодою про співробітництво в сфері безпеки НАТО-ЄС,

З огляду на реорганізацію військової структури НАТО в контексті загального процесу трансформації, й особливо створення Сил швидкого реагування й поступового переорієнтування НАТО на виконання „спеціальних” місій реагування на нові загрози - з одного боку, й намагання ЄС створення окремих від НАТО збройних сил й структур планування й командування - з іншого, можливий перегляд ролі й призначення об'єднаних збройних сил (ОЗС) НАТО в Європі, які згодом можуть бути передані під командування ЄС. Крім того, зростає тиск з боку Сполучених Штатів щодо зміщення Альянсом стратегічних акцентів на Південь та на Схід, щоб безпосередньо підключитися до розв'язання проблем безпеки Середнього Сходу, а також необхідності забезпечення базування сил на нових територіях, зумовлене наявністю джерел нових загроз.

Таким чином, розвиток оборонної політики НАТО та ЄС відбуватиметься у напрямках:

· перегляду стратегічний концепцій та доктрин з метою відповідності до нових реалій часу й визначення цілей Альянсу та засобів її досягнення з огляду на майбутню роль НАТО;

· глибокої трансформації Альянсу з метою підвищення обороноспроможності й здатності до виконання операцій з реагування на загрози;

· реорганізації збройних сил та структур командування у відповідності до нової ролі НАТО як ключової організації міжнародної безпеки, шляхом переосмислення основних завдань ОЗС НАТО та створення Сил швидкого реагування як пріоритетного бойового формування для виконання місій майбутнього;

· вироблення спільної політики безпеки й оборони ЄС, підтримки загальних зусиль країн-членів ЄС щодо підвищення своєї обороноздатності, проведення операцій під проводом ЄС на рівні не нижче оперативного, перебирання місій з пост конфліктного врегулювання;

· переорієнтування співпраці з країнами-партнерами, вдосконалення програм взаємодії, впровадження певних рівнів партнерства й допомога в проведенні військових реформ.


Copyright © 2003 by DB NISS