"Україна і Світ сьогодні" № 48 (316) від 10 грудня 2004 року

Хто замінить наших миротворців в Іраку?

Олексій Їжак

Рано чи пізно перед більшістю країн, що мають в Іраку військові контингенти, питання про терміни їх виводу постане ребром. Треба буде або заявляти про необмежену у часі присутність, або ж називати конкретні дати чи події, коли війська нарешті будуть виведені. Скоріше останнє. Причому, чим нестабільнішою буде ситуація в Іраку, тим це питання буде гострішим, адже вивід військ під тиском хаосу та насильства дорівнював би втечі, або навіть капітуляції. Чи існує "чарівна паличка", здатна вирішити цю спільну дилему країн, що зав'язли в Іраку? Деякі аналітики стверджують, що нею можуть бути так звані приватні військові компанії, які вже зараз, як стверджується, мають в Іраку контингент, що перевищує український у 12 разів.

Приватна військова діяльність

Ідея використання комерційних механізмів для ведення війн не нова. В історії людства виконання військової роботи - таке ж поширене явище, як і виконання воїнського обов'язку. Армії світу комплектуються як за призовом, так і за контрактом. Однак, до кінця "холодної війни" монополія держав та урядів, визнаних та не визнаних, володіти та застосовувати військову силу (незалежно від механізмів її утворення) була незаперечною.

Останнє десятиріччя стало свідком переможного поступу ідей приватизації у багатьох країнах світу. Торкнувся цей процес не тільки державних об'єктів економіки, але й сфери державних послуг, у тому числі таких, як безпека і оборона. Уряди провідних країн заради здешевлення витрат все більше звертаються за послугами так званих приватних військових компаній. Вони наче гриби після дощу повиростали на родючому ґрунті надлишкової пропозиції скороченої після "холодної війни" робочої сили не тільки звичайних військових, але й бійців елітних підрозділів та працівників спецслужб.

Попит не відставав від пропозиції. Користувачами послуг приватних військових компаній у різний час ставали уряди нестабільних країн, що шукали порятунку від повстанців, диктатори, що прагнули до регіонального домінування, заколотники, які прагнули до влади, багатонаціональні корпорації, що потерпали від нападів на свої об'єкти у зонах нестабільності, і, навіть, наркокортелі, які намагались захиститись від конкурентів та правоохоронців.

У деяких "гарячих точках", особливо в Африці, роль приватних військових компаній протягом 90-х зросла на стільки, що постало питання про конкуренцію з ООН. Основні "замовники безпеки" в Африці - "слабкі уряди" та західні компанії, що видобувають там корисні копалини, - готові були відмовитись від спонсування міжнародних миротворчих місій і покластись на послуги приватних військових компаній. Однак, страх перед перспективою засилля найманців та активні протести з боку ООН призвели до введення міжнародних обмежень на приватну миротворчість.

Що ж являють собою приватні військові компанії? Це офіційно зареєстровані приватні підприємства, які або мають ліцензії на діяльність у сфері безпеки, або використовують недосконалість національного та міжнародного законодавства для надання на ринкових засадах послуг, що раніше знаходились виключно у компетенції держав та міжнародних організацій безпеки, таких як ООН, НАТО та ОБСЄ.

Приватні військові компанії відрізняються за своєю організацією як від прихованих мереж вербування найманців, так і від класичних національних та міжнародних військових структур. На відміну від перших, вони виступають юридичними особами у цілком легальних контрактах, на відміну від останніх - вони не мають постійних військових підрозділів, а наймають фахівців для кожної конкретної місії. Основна їх сила - професіоналізм та політична вага засновників та керівництва, серед яких чимало відомих військових командирів та колишніх керівників провідних спецслужб.

На сьогодні, існують приватні військові компанії, готові виконувати весь спектр завдань у конфліктах низької інтенсивності. Бойову та оперативну підтримку у різних конфліктах та у різні часи забезпечували південноафриканська Executive Outcomes, британські Sandline International та Gurkha Security Guards. Це найбільш юридично суперечливий вид діяльності, який передбачає безпосередню участь у бойових діях. У зонах нестабільності персонал цих копаній виконував роль польових командирів та військових лідерів, які керували збройними підрозділами учасників конфліктів. Через низку міжнародних скандалів щодо порушень міжнародних ембарго та жорсткі юридичні обмеження перші дві із зазначених компаній були розпущенні.

На ринку надання послуг військових радників та військової підготовки працюють такі компанії, як британська ArmorGroup International, американські MPRI, Blackwater USA та Vinnell. На постачаннях озброєнь спеціалізується ізраїльська Levdan. Розвідувальну інформацію здатні надавати британська CRG, американські DynCorp International, 7Pillars Partners та AirScan (технічна розвідка). Матеріально-технічним забезпеченням займаються американські KBR (дочірня компанія Halliburton), ICI та вже згадана DynCorp.

Багато приватних компаній виконують функції озброєної охорони, надають послуги військових перекладачів та забезпечують функціонування пеніціарної системи у зонах конфліктів.

20 невідомих тисяч

Війна в Іраку дала новий потужний поштовх для розвитку приватних військових компаній. Величезні кошти, які уряд США витрачає на забезпечення безпеки та реконструкцію країни, створили для них великий ринок. За короткий час на перші ролі вийшло багато нових або невідомих раніше компаній, які потіснили визнаних грантів.

За запитом американського Конгресу Тимчасова адміністрація в Іраку надала звіт про залучення до країни приватних військових компаній. Всього було нараховане 60 компаній, що розгорнули в Іраку персонал загальною кількістю близько 20 тис осіб. Зазначений список далеко не повний, оскільки до нього з політичних міркувань не були включені компанії, які забезпечували роботу скандально відомої тюрми Абу-Граіб. Перш за все, це стосується чималого контингенту військових перекладачів та фахівців із допитів британської компанії CACI International та американської Titan.

Більшу частину "оперативного" персоналу приватних військових компаній в Іраку складають іракці, що працюють на південноафриканську компанію Erinys International, яка отримала контракт на охорону об'єктів нафтової промисловості. Її місцевий персонал налічує порядку 14 тис. Найбільший іноземний контингент в Іраку має британська Global Risk Strategies - близько 1200 осіб, в основному непальців та фіджійців, що замаються охороною державних об'єктів. Ця ж компанія забезпечувала доставку в Ірак нової національної валюти. За нею йдуть британська CRG з персоналом у 750 осіб (охорона та інформаційне забезпечення особливо поважних осіб), американські Blackwater USA - 600 осіб (охорона вищих посадовців),Triple Canopy - 350 осіб (охорона об'єктів та окремих осіб), SOC-SMG - 300 осіб (охорона секретних об'єктів), британська Olive Security - 256 осіб (забезпечення безпеки іноземних компаній), американська DynCorp International - 175 осіб (розбудова сил безпеки Іраку).

Для порівняння: на сьогодні британський контингент в Іраку складає приблизно 9500 осіб, італійський - 3200, польський - 2500, український - 1576, голландський - 1345, румунський - 700, датський - 495. Як бачимо, за кількісними ознаками різниця з приватними військовими компаніями невелика.

Офіційно, приватні військові компанії в Іраку не воюють. Однак, вбивство працівників Blackwater USA у місті Фалуджа наприкінці березня цього року спонукали США до репресивних актів у відповідь. Коли ж у квітні сколихнуло широкомасштабне повстання, персонал приватних військових компаній часто виковував бойові функції.

Так, саме працівники Blackwater USA обороняли американське представництво у Наджафі у перші дні повстання. Коли війська коаліції на деякий час покинули місто Кут, компанія Triple Canopy захищала місцевий персонал Тимчасової адміністрації протягом кількох діб, після чого зуміла доставити його до найближчого аеропорту, звідки він був евакуйований іншою приватною військовою компанією KBR. Ці приклади не одиничні.

Звичайно, приватна безпека платна. Всього, на послуги приватних військових компаній в Іраку вже витрачено порядку $1 млрд. Причому, суми контрактів не мають прямого зв'язку з кількістю розгорнутого персоналу. Це зрозуміло з огляду на різноманіття послуг, що надаються.

Найбільш затратними виявились послуги військових перекладачів та спеціалістів із допитів. На ці цілі американська компанія Titan отримала $400 млн, причому, це не єдина компанія такого профілю, що працює в Іраку.

Найбільший контракт на оперативну діяльність в Іраку - $293 млн - має британська Aegis Defence Services. Контракт передбачає забезпечення безпеки функціонування органів державної влади країни протягом трьох років, у тому числі на території "зеленої зони" у Багдаді. Такий успіх маловідомої раніше компанії викликав хвилю протестів більш відомих конкурентів, що заважає початку реалізації цього контракту.

На розмінування та знищення надлишків іракської зброї американській компанії EOD Technology виділено $71 млн. На підтримку та розбудову іракської правоохоронної системи протягом одного року DynCorp International отримала $50 млн. З пролонгацією на наступні роки, сума цього контракту має значно зрости. На підготовку іракських військових компанії Vinnell виділено $48 млн. Охорона іракської системи нафтопроводів силами Erinys International коштуватиме $40 млн.

Цифра 20 тис вже сьогодні має велику політичну вагу. Про персонал приватних військових компаній в Іраку часто говорять як про другий за чисельністю після США військовий контингент. Це явне перебільшення, оскільки у даному разі не йдеться ані про єдину інфраструктуру, ані про єдину систему командування приватних військових компаній. Між тим, можливості окремих компаній можна порівнювати с можливостями контингентів деяких країн, що виконують допоміжні функції, такі як патрулювання, охорона об'єктів, навчання місцевих правоохоронців і військових, розмінування та знищення боєприпасів. Оскільки саме в цьому полягають функції контингентів майже усіх країн, окрім США та Великобританії, можна говорити про принципову можливість обмеження міжнародної коаліції в Іраку американсько-британськими силами з покладанням решти завдань на приватні військові компанії. Однак, для цього існують серйозні перешкоди.

По-перше, єдиним на сьогодні джерелом забезпечення "платної безпеки" в Іраку є американський бюджет. Пріоритетом США є збереження міжнародної коаліції та здешевлення власних витрат. Заміна міжнародних військових контингентів приватними компаніями за рахунок збільшення американських витрат, очевидно, не відповідає цій меті.

По-друге, більша частина приватних військових компаній в Іраку фактично виконують функції цивільних субпідрядників Пентагона і діють у рамках американських військових уставів, що регламентують поведінку таких підрядників у зонах конфліктів. В цій своїй якості вони сприймаються в Іраку як найманці, що виконують окупаційні функції. Національні ж військові контингенти у рамках міжнародної коаліції можуть вважатись миротворцями.

По-третє, і це, можливо, головне, статус персоналу приватних військових компаній в зонах конфліктів, зокрема в Іраку, все ще не має юридичного визначення.

Комбатанти, цивільні, найманці?

Війни у цивілізованому світі, частиною якого, можна сподіватись, стане й Ірак, мають вестись згідно законам та звичаям війни, що регламентуються міжнародним гуманітарним правом. Останнє розрізняє комбатантів, цивільних, та найманців. Персонал приватних військових компаній у більшості випадків важко віднести до будь-якої категорії.

Комбатанти - це ті, хто приймає безпосередню участь у бойових діях. Основними критеріями, відповідно до яких за воюючими визнається статус комбатанта, є такі: вони повинні мати на чолі персону, відповідальну за своїх підлеглих, вони повинні мати зримі розпізнавальні знаки, відкрито носити зброю і дотримуватись законів і звичаїв війни. Всі, хто не воює, вважаються цивільними і проти них насильницькі дії не допускаються.

Комбатанти, що воюють проти інших комбатантів згідно законів та звичаїв війни, за свої вбивства та насильство злочинцями не вважаються і у разі полону мають імунітет від кримінальної відповідальності, якщо тільки вони не скоїли військових злочинів, головним з яких є свідоме вбивство цивільних.

Визначення найманців у міжнародному гуманітарному праві досить туманне. Загалом, найманцями можна вважати тих, хто хоча й має зовнішні ознаки комбатантів, втім, воює виключно за винагороду (як правило, значно більшу, ніж звичайна контрактова плата у відповідних військових структурах) і не входить за своїм громадянським статусом до складу збройних сил, на стороні яких веде бойові дії. Зрозуміло, що такі критерії допускають різні інтерпретації. Однак, якщо людину таки визнають найманцем, імунітети міжнародного гуманітарного права на неї не розповсюджуються і вона може кримінально переслідуватись за законами країни, у якій воює.

Однозначно під категорію найманців потрапляє персонал приватних військових компаній, які надають послуги бойової та оперативної підтримки у конфліктах. Протягом 1990-х в Африці, особливо в Анголі, було ув'язнено та страчено чимало людей, які працювали на Executive Outcomes, Sandline International та Gurkha Security Guards. Як було зазначено, з цієї трійці зараз залишилась тільки Gurkha Security Guards. Окрім неї важко привести приклади компаній, діяльність яких можна було б кваліфікувати як централізоване надання послуг найманців. В Іраку Gurkha Security Guards не працює.

Персонал приватних військових компаній в Іраку не носить форми (це, навіть, заборонено), як правило, не має чіткої ланки командування, і не завжди носить зброю. Тобто, він не має ознак комбатантів, а, відтак, і найманців. Однак, вважати його цивільним, таким, що не приймає збройної участі у конфлікті, який тліє в Іраку, теж проблематично. Цей персонал, звичайно, можна офіційно проголосити "цивільним", однак навряд чи це буде почуто різноманітними рухами іракського опору, і навряд чи це врятує його від втягування у збройні сутички на стороні міжнародної військової коаліції.

Таким чином, доки статус приватних військових компаній в Іраку не буде чітко врегульований, і доки опозиція до їхньої діяльності з боку ООН триватиме, сподіватись на можливість купувати безпеку в Іраку виключно за гроші не варто.

У Сполучених Штатів достатньо коштів, щоб купити на приватному ринку військових послуг те, що зараз роблять в Іраку більшість невеликих військових контингентів інших країн. Але США не можуть купити у приватних військових компаній одну надзвичайно важливу річ - здатність взяти на себе частину політичної відповідальності за те, що відбувається в Іраку. Приватні підрядники робитимуть те, за що заплачено замовником, який і нестиме відповідальність за все скоєне. Інша справа - суверенні держави. Навіть якщо вони відрядили до Іраку свої контингенти заради політичної кон'юнктури або грошей, саме вони відповідатимуть за дії своїх військових. Для США це, можливо, важливіше за гроші.

Яку ж безпеку тоді можна купити в Іраку? Відповідь: майже будь-яку, якщо тільки хтось візьме за це відповідальність і дасть гроші. Якщо сам іракський уряд найматиме для забезпечення власної безпеки приватні військові компанії, і якщо він робитиме це за міжнародної підтримки у рамках спеціально визначених для цього з боку ООН правил, військові контингенти більшості країн в Іраку будуть дійсно не потрібні.

Copyright © 2005 by DB NISS