Доповідь на круглому столі "Пріоритетні напрями розвитку євроатлантичної інтеграції України: загальнодержавний та регіональний аспекти", 9 лютого 2005 року, Дніпропетровськ

Перспективи вступу України в НАТО: співвідношення європейської та євроатлантичної інтеграції

Тетяна Брежнєва

Розвиток подій у світі протягом останніх років засвідчив, що НАТО посідає провідне місце у структурі європейської та євроатлантичної системи безпеки. Жодна інша організація не виконує такого комплексу функцій. Україна завжди мала стабільні партнерські стосунки із Альянсом, формула яких була окреслена та зафіксована в Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО. Такий стан відносин існував до Празького самміту НАТО 2002 р., який започаткував кардинальну трансформацію НАТО. Однак від України не вимагали ні чіткого визначення подальшої політичної стратегії щодо НАТО, ні конкретної заявки про вступ, ні рішення про продовження суто співробітництва та партнерства. Україна сама визначилась із цим кроком, ухваливши Стратегію України щодо Організації Північноатлантичного Договору, схвалену Радою національної безпеки та оборони України 23 травня 2002 р. Повноправне членство в Організації Північноатлантичного Договору є проголошеною метою України, закріпленою у статтях 6 та 8 Закону України “Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 р.[1].

Празький самміт став певною мірою поворотним моментом не тільки в історії Альянсу, але й взаємовідносин та співробітництва нашої держави з НАТО, оскільки Україна мала реагувати на зміни в системі міжнародних відносин, спричинені актуалізацією таких глобальних загроз як міжнародний тероризм, розповсюдження зброї масового ураження (ЗМУ) тощо. Почався інтенсифікований діалог з питань, що стосуються членства у НАТО. Ухвалені План дій Україна-НАТО, який визначає стратегічні цілі та пріоритети України на шляху втілення інтеграції до євроатлантичних структур безпеки, а також щорічні Цільові плани Україна-НАТО, які мають забезпечити досягнення цілей, окреслених Планом дій, створили конструктивні рамки для подальшого поглиблення та розширення відносин Україна-НАТО.

Здавалось, що Україна від декларацій поступово переходить до конкретних дій й цілеспрямовано наближається до наступного кроку на шляху набуття членства в НАТО - залученню до Плану дій заради членства (ПДЧ), що й очікували напередодні наступного самміту НАТО - у Стамбулі. Але період між Празьким та Стамбульським саммітами (2002 - 2004 рр. ) був характерний непослідовністю політики з боку України.

З одного боку, в рамках інтенсифікованого діалогу було досягнуто значного прогресу. Зокрема, особливими досягненнями є те, що відносини Особливого партнерства між Україною та НАТО продовжують відігравати вагому роль у зусиллях, спрямованих на підтримання безпеки і стабільності в усьому євроатлантичному регіоні.

З іншого боку, декларативністю з боку України, всупереч тому, що від неї чекали - послідовного виконання прийнятих зобов'язань з метою отримання впевненості з боку НАТО щодо відповідності України критеріям членства. Наприклад, Україна планує приєднатись до Програми НАТО щодо обміну даними про повітряну обстановку і в той же час ратифікує Договір про забезпечення польотів авіації збройних сил держав СНД аеронавігаційною інформацією, який є важливою складовою Договору про колективну безпеку (Ташкентського договору) до якого Україна не належить. В Плані дій Україна-НАТО декларовано мету створення необхідних умов для вступу до СОТ та сприяння економічному співробітництву України з НАТО, з іншого боку Україна ратифікує Договір про Єдиний економічний простір, який фактично ставить під сумнів всі досягнення, здобуті на шляху набуття членства у Світовій організації торгівлі і відкидає перспективи набуття такого членства на невизначений час [2; 377]. П'ятнадцятого червня 2004 р. в Україні була прийнята Воєнна доктрина [3], в якій містилась кінцева мета процесу євроатлантичної інтеграції України - вступ до НАТО, але напередодні Стамбульського самміту текст доктрини було вилучено й він з'явився в редагованій редакції, з якої ця фраза була викреслена.

На Стамбульському самміті НАТО було висловлено „занепокоєння стосовно певних подій, які викликають сумніви у спроможності України гарантувати захист прав людини та дотримання демократичних цінностей” Адже від країни-претендента взагалі, й від України зокрема очікується, що вона „у повному обсязі виконає зобов'язання щодо досягнення відповідності євроатлантичним цінностям, які покладено в основу Плану дій Україна-НАТО” Було особливо наголошено, що в Україні неодмінно мають бути проведені політична, економічна, військова та оборонна реформи, причому особливий наголос було зроблено на тому, що українське керівництво має забезпечити зміцнення демократії, верховенства права та свободи слова і ЗМІ. Таким чином, вважається, що перехід від інтенсифікованого діалогу в рамках партнерства до залучення України до Плану дій заради членства затримують не військові фактори, а проблеми внутрішньої політики, нестабільність зовнішньополітичного курсу, відсутність послідовності щодо прийняття рішень, чіткої стратегії держави, а також відсутність так званого „стрижню” у зовнішній політиці.

Підсумком щодо України на Стамбульському самміті стало рішення, що «стан відносин Україна - НАТО буде проаналізовано з метою розробки рекомендацій до часу проведення засідання Комісії на рівні міністрів закордонних справ у грудні 2004 року, включаючи можливе поглиблення співробітництва залежно від практичних здобутків України у виконанні цілей Плану дій Україна - НАТО» [5]. І таке засідання мало відбутись 9 грудня у штаб-квартирі Альянсу в Брюсселі, але не відбулось.

Сьогодні наша країна знову стоїть перед вибором свого стратегічного курсу. Третього лютого 2005 р. Північноатлантична рада ухвалила рішення запросити Президента України Віктора Ющенка зустрітися з главами держав та урядів країн - членів НАТО [6]. Засідання Комісії Україна - НАТО на найвищому рівні відбудеться у Брюсселі 22 лютого 2005 року. Отже, сьогодні ми знову маємо здійснити вибір: чи залишаться відносини Україна - НАТО відносинами тільки в рамках особливого співробітництва чи Україна поступово й послідовно буде здійснювати курс на вступ до НАТО.

Під час Інавгураційної промови новообраним Президентом України В. Ющенко було наголошено на європейському виборі України: „Наш шлях у майбутнє - це шлях, яким іде Об'єднана Європа. Наш шлях з об'єднаною Європою. Ми з Європою належимо до однієї цивілізації, поділяємо її цінності... Наше місце в Європейському союзі, моя мета - Україна в об'єднаній Європі! В Європі історичний шанс України розкрити свої можливості. Наша національна стратегія - йти до мети сміливо й наполегливо... Кожен крок до Європи - це нові можливості для мільйонів українців!” [7; с.1].

Однак, безпеку в Європі гарантує НАТО. На думку західних експертів, першочерговим напрямком євроатлантичної інтеграції України повинен стати вступ до НАТО, що, у свою чергу, і буде одним з таких кроків до Європи. За словами директора відділу держав Східної і Центральної Європи Ради національної безпеки США Д. Уілсона : "Вони [українці] говорять, що їм необхідно здійснити реформи у своїх власних інтересах, що це відповідає переконанням Віктора Ющенка. Одночасно це зробить їх [українців] більш привабливими в наших очах і очах Євросоюзу і викликає в нас бажання продовжити зближення в наших відносинах. Такий спосіб мислення чудовий. Не так часто держави цього регіону в минулому, коли вони були на відповідному Україні етапі інтеграції, мали саме такий погляд на реформи. Вони здійснюють їх, насамперед, для себе, і це вже буде потім підставою для євроатлантичної інтеграції" [8]. Коментуючи таку позицію, Д.Уілсон також відзначив, що адміністрація Буша усвідомлює необхідність формування в Україні консенсусу щодо питання про напрямок її військово-політичної інтеграції. Тому, за його словами, українська сторона сама буде визначати темпи цієї інтеграції. Він підкреслив, що рішення про вступ до НАТО буде політичним, і йому навряд чи зможуть перешкодити такі питання, як, наприклад, присутність російської військово-морської бази на українській території.

Для східноєвропейських та балканських країн шлях до ЄС лежав через НАТО. Можливо для України буде інакше, але напевне, що європейська та євроатлантична інтеграція пов'язані, та певним чином взаємозалежні. На даний час стратегія сусідства ЄС не пропонує ніякої форми участі країн-сусідів в діяльності європейських інститутів. У цьому розумінні членство у НАТО зберігає для України своє вирішальне значення як механізму залучення до ЄС.

З іншого боку, основним документом, є План дій заради членства. З п'яти пунктів Плану п. 2 «оборонні та військові питання» Україна виконує найкраще, але п. 1 «економічні та політичні питання» включає в себе питання розвитку демократії та ринку, яке НАТО виносить на перше місце. Але, НАТО як військово-політична організація, не має власних методик оцінки прогресу у цій сфері й покладається на висновки Ради Європи та комплексну оцінку рівня розвитку демократії та ринку з боку ЄС. Тобто, якщо ЄС оцінюватиме Україну як демократичну країну з ринковою економікою, НАТО задовольниться таким висновком, якщо навпаки - Україна буде інтегруватись в НАТО до отримання такого висновку [9]. Отже, без гармонійних відносин з ЄС запрошення до НАТО навряд чи можливо, й шлях України до НАТО пролягає через розвиток відносин з ЄС.

В НАТО та ЄС існують різні підходи до партнерства та повноправного членства в цих організаціях. Програма партнерства НАТО спрямована на наближення партнерів, включно з Україною, до західних організацій, в той час як Європейський Союз, який по закінченні холодної війни трансформувався менш радикально, “продовжує застосовувати стару модель розширення”, яка може перетворитись у процес перенесення бар'єрів на схід. Хоча Європейський Союз усе ще не має еквіваленту програми НАТО із співробітництва, але ЄС дедалі більше уваги приділяє політиці безпеки. В НАТО на відміну від ЄС прийнята політика „відчинених дверей”; стосовно прийняття рішення щодо вступу нових членів домінує американська позиція та міркування геостратегічної необхідності; необхідним є збереження трансатлантичного зв'язку; менше значення мають політичні та економічні критерії, але необхідним є відсутність етнічних й прикордонних конфліктів.

На сьогоднішній день новообраний Президент та уряд визначились із напрямком щодо європейської інтеграції України, остаточною метою є вступ до ЄС. Щодо євроатлантичної інтеграції, можливо рішучі кроки з боку України будуть зроблені під час лютневого засідання Комісії Україна - НАТО. Щодо НАТО, то за словами Генерального секретаря Яап де Хооп Схеффера залишає за новообраним Президентом України В. Ющенко "простір для маневрування" у формування власної зовнішньої політики, для того, щоб визначитись як Україна бажає будувати свої відносини з Альянсом. Позиція НАТО залишатиметься не змінною - ці відносини мають високу цінність для НАТО. На нинішньому етапі в основі відносин Україна-НАТО буде залишатися прийнятий раніше План дій, що передбачає посилення демократичних інституцій в Україні, адміністративну реформу і модернізацію збройних сил. Виконання цього Плану є першочерговим завданням, - вважає Генеральний секретар Альянсу [10].

Кожна так звана „хвиля” розширення НАТО має унікальний характер. Перша „хвиля” - вступ до НАТО Польщі, Чехії та Угорщини - не тільки знаменувала собою початок процесу розширення, а була, ймовірно самою складною для країн-кандидатів, оскільки на той час не були вироблені умови, процедури й інструменти розширення, які існують сьогодні. На думку деяких дослідників цього процесу, перший раунд розширення після холодної війни був провалений, тому, що Чеська Республіка, Угорщина і Польща не спромоглися виконати свої зобов'язання, яких вимагає членство в Альянсі, але попри це були прийняті до нього [11].

Країни другої „хвилі”, які приєднались до Альянсу в квітні 2004 року, вже діяли згідно Плану дій заради членства. Друга „хвиля” була безпрецедентно великою: ще ніколи до НАТО не вступала така кількість країн. Це становило певні труднощі та викликало побоювання щодо того чи не послабить це НАТО, адже набагато збільшувалась зона відповідальності щодо якої діє стаття 5 Північноатлантичного Договору. Виникали питання чи будуть ці країни „постачальниками”, а не „користувачами” безпеки, чи не внесе це розлад у трансатлантичну єдність в процесі досягнення консенсусу під час прийняття політичних рішень. Країни другої „хвилі” мали можливість вивчати та застосовувати досвід країн першої „хвилі” і певним чином виправляти недоліки та уникати помилок. Вивчаючи другу «хвилю» розширення дослідники дійшли висновку, що чим менше країна-кандидат була «готова» до вступу, тим більш очевидним був позитивний вплив процесу розширення. Так, прагнення стати членом НАТО відіграло ключову роль у запобіганні повернення до влади в Словаччині у 2002 році Владімира Мечіара, підштовхнуло Словенію до більш активної участі у врегулюванні ситуації на Балканах, та сприяло вдосконаленню румунського законодавства про національні меншини.

Оскільки двері Альянсу залишаються відчиненими, можна прогнозувати й третю „хвилю” розширення, яка, ймовірно, також буде унікальною. Як визначив її З. Бжезинський: „Третя фаза включає націлене уперед, далі на Схід, постійне, складне, але неминуче розширення атлантичного співтовариства та європейської ідентичності. Ця третя фаза фокусується на Києві”, [12, p.v].

На даний час на вступ до НАТО претендують Албанія, Хорватія та Македонія, які вже приймають участь у Плані дій заради членства й які прийняли „Спільну стратегію вступу до НАТО” 17 червня 2004 р. Такий крок є особливим, оскільки рішення щодо вступу до НАТО завжди ухвалюються у кожному конкретному випадку відповідно до здатності країни-кандидата у разі вступу виконувати обов'язки та зобов'язання, що походять від членства в Альянсі. Згідно цій стратегії ці країни збираються надавати одна одній допомогу щодо вступу. Вони також разом розвиватимуть військовий потенціал, необхідний для участі в операціях НАТО.

На даний час пропонуються різні моделі дослідження стану «готовності» країни до вступу: вивчення загальну ситуацію в кожній з країн, що розглядаються (внутрішню політику, економічну ситуацію і стан безпеки); проведення нею кампанії на підтримку членства в НАТО; стан відносин між цивільними і військовими; та стан військової реформи. Таким чином, пропонується три окремих сфери дослідження: системну трансформацію; аналіз прийняття національних рішень; і оборонну реформу. Ці дані заповнюють прогалину, тому що НАТО, на відміну від Європейського Союзу, не публікує річних звітів про досягнення перспективних нових членів [11, р. 65].

Особливістю подальшого розширення Альянсу є той факт, що країни, які претендують на вступ, мають не тільки виконувати вимоги для досягнення членства, але й враховувати всі зміни, які відбуваються в НАТО. Нинішня НАТО трансформується з організації колективної оборони на організацію колективної безпеки. Кардинальна трансформація Альянсу, яка була розпочата на Празькому самміті НАТО 2002 р. й рішення Стамбульського самміту 2004 р., мають не тільки адаптувати Організацію Північноатлантичного договору до нових викликів часу, але й надати новий імпульс трансатлантичним відносинам й нового сенсу існуванню НАТО як головного інструменту таких відносин. Взаємовідносини мають будуватись в дусі так званого «нового атлантизму» - трансатлантичного консенсусу в сфері безпеки, основними елементами якого мають стати поширення стабільності, нові військові потенціали, найтісніша співпраця з ЄС, залучення до співпраці й партнерства країн стратегічно важливих регіонів. Саме НАТО є основним інструментом таких відносин, й доки не існує жодної організації, яка б тією ж мірою довела свою дієвість й можливість адаптуватись до змін у безпековому середовищі. Трансформована НАТО має стати місцем перетворення цього нового атлантизму в спільні дії [13].

Пріоритетним завданням НАТО, що трансформується відповідно новим викликам часу, стане поширення стабільності, яке передбачається здійснювати трьома засобами:

· шляхом розширення та зміцнення партнерських відносин з якомога більшою кількістю держав-партнерів;

· через підтримку безпеки на євроатлантичному просторі (без обмеження зони відповідальності) шляхом проведення таких миротворчих та антитерористичних операцій як на Балканах, в Афганістані, Середземному морі.

· концентрування уваги на найбільш суттєвих аспектах військової трансформації НАТО, таких як подальше формування Сил реагування, повітряне й морське стратегічне транспортування, боротьба з тероризмом, протиракетна оборона [14].

На Стамбульському самміті були прийняті важливі рішення щодо вдосконалення Програми партнерства заради миру, спричинене широкомасштабним розширенням. Засновуючись на прогресі, який був досягнутий після самміту НАТО в Празі, на Стамбульському самміті були зроблені певні кроки щодо подальшого зміцнення євроатлантичного партнерства. Запроваджений План дій партнерства зі створення оборонних інститутів з метою підтримки партнерів щодо повного використання нових інструментів формування демократично відповідальних оборонних інститутів. Пріоритетними щодо збільшення ефективності партнерства є досягнення взаємосумісності й оборонні реформи, які допоможуть зустріти виклики в сфері безпеки й нададуть можливість силам Альянсу й партнерів приймати участь у операціях під проводом НАТО, підвищити можливість збільшення внеску в такі операції. Вони також будуть вагомими для трансформації НАТО, оскільки дозволять підтримувати разом із НАТО розвиток операційної ролі й потенціалу, зокрема шляхом поліпшення Концепції оперативного потенціалу. Альянс буде шукати можливість залучення військових внесків держав-партнерів в процесі формування рішень, включаючи можливість політичних консультацій. Нова командна структура НАТО сприятиме цьому, й надасть кращу можливість підвищення ефективності спільної роботи із партнерами. Командування НАТО з питань трансформації розроблятиме пропозиції щодо поліпшення співпраці з країнами-партнерами.

Стамбульський самміт НАТО безперечно мав важливе значення й для розвитку відносин НАТО із нашою державою. Україна продовжує поглиблювати співробітництва з НАТО й відігравати вагому роль у зусиллях, спрямованих на підтримання безпеки та стабільності в євроатлантичному регіоні, зокрема:

· продовжує надавати допомогу у забезпеченні функціонування стабілізаційних сил НАТО в Афганістані;

· залишається активним донором у складі сил КФОР під проводом НАТО у Косові;

· приймає участь у виконанні Резолюції Ради Безпеки ООН № 1546 як основи для стабілізації ситуації в Іраку шляхом відрядження миротворчого підрозділу до складу багатонаціональної дивізії у південно-центральній частині Іраку.

· пропонує практичну допомогу у проведенні операції Альянсу «Активне намагання» у Середземному морі.

Особливими досягненнями є підписання та набрання чинності Меморандумом про взаєморозуміння у галузі підтримки операцій НАТО з боку України; підписання Меморандуму про взаєморозуміння у галузі стратегічних авіаперевезень між Україною та НАТО; зацікавленість України взяти участь в окремих багатонаціональних заходах у рамках Празького зобов'язання щодо вдосконалення потенціалу; поглиблення співпраці з питань нерозповсюдження ЗМУ; утилізацію Україною надлишкових боєприпасів та стрілецької зброї й легкого озброєння у рамках Цільового фонду програми «Партнерство заради миру» (ПЗМ).

Вагомим кроком на шляху проведення Оборонного огляду є розробка Стратегічного оборонного бюлетеня до 2015 року, в якому оптимальною моделлю поведінки для України в сучасних умовах й на подальшу перспективу є орієнтація на загальноєвропейські та євроатлантичні цінності, забезпечення повноправної участі в системах колективної безпеки й набуття членства в НАТО.

Наступним кроком має бути залучення України до Плану дій заради членства НАТО. Для того, щоб країна могла долучитись до Плану дій заради членства залежить згода з боку Альянсу, оскільки приєднання країни до Плану дій заради членства дорівнює визнанню цієї країни кандидатом на членство. Країна не може діяти за Планом дій заради членства без участі НАТО і тільки НАТО може вирішити: чи відповідає країна критеріям членства. За результатами такої оцінки й приймається політичне рішення про запрошення. Але очевидно, що й країна повинна висловити своє бажання. Судячи з історичних прецедентів, необхідними атрибутами є офіційність, письмовий вигляд і безпосередність звернення [15, с. 51]. Отже, Україна на думку автора, має принципову можливість подати таку заявку на Брюссельському самміті НАТО, який відбудеться 22 лютого 2005 р., тим більше, що Україна буде єдиною країною, яка не є членом Альянсу, що прийме участь у самміті. Проте є й певні перестороги, оскільки замало часу для прийняття узгодженого рішення, схваленого щонайменше Верховною Радою.

Джерела та література

1. Закон України „Про основи національної безпеки України” //Офіційний вісник України. - № 29. - стор. 38. - ст. 1433 .

2. Україна на шляху до НАТО: через радикальні реформи до набуття членства /За ред. Г.М. Перепелиці. - К., 2004.

3. Закон України „Про Воєнну доктрину України” від 15.06.2004 № 648/2004

4. Указ Президента № 800/2004 від 15.07.2004 „Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 липня 2004 року "Про дальший розвиток відносин з НАТО з урахуванням результатів засідання Комісії Україна - НАТО на найвищому рівні 29 червня 2004 року" //Офіційний вісник України. - 2004 р. - № 30. -т. 1. - стор. 220. - стаття 2006.

5. Chairman's statement. Meeting of the NATO-Ukraine Commission at the Level of Heads and State and Government held in Istanbul, Turkey, 29 June 2004.

6. Statement by the NATO Spokesman on the NATO-Ukraine Summit Meeting. 3 February 2005. PR/CP (2005)010

7. Ющенко В. Нам разом працювати - з народом і заради народу!: Інавгураційна промова Президента України 23 січ. 2005 року //Сільські вісті. - 2005. - № 9. - 25 січ.

8. Буш обговорить українське питання з європейськими лідерами <http://www.proeuropa.info/news/?id=2037>

9. Їжак О.І. Інтеграція без насильства //Політика і час. - №12. - 2004.

10. Генсек НАТО оставляет за новым Президентом Украины "пространство для маневра» в развитии отношений с Альянсом. <http://www.defense-ua.com/rus/news/?id=15540>

11. Z. Barany. The Future of NATO Expansion: Four Case Studies. Cambridge University Press, 2003.

12. Eric Hatch, Zbigniew Brzezinski, Celeste A. Wallander, Jacqueline Miller. Ukraine and NATO Promoting Action on the Action Plan //Centre for Strategic and International Studies. - Washington. - May 2003.

13. A New Atlanticism for the 21st Century. Speech by NATO Secretary General, Jaap de Hoop Scheffer at the Conference of the German Marshall Fund. Istanbul, Turkey 27 June 2004.

14. Istanbul Summit Communiqu?. Issued by the Heads of State and Government participating in the meeting of the North Atlantic Council. Istanbul, 28 June 2004.

15. Брежнєва Т., Їжак О., Шевцов А. Євроатлантична інтеграція України: військово-політичні аспекти. - Дніпропетровськ, 2003.

16. NATO's Istambul Summit: New Missions, New Means”. Secretary General's Speech at the Royal United Services Institute London, 18 June 2004.

17. The Istanbul Declaration. Our security in a new era. Issued by the Heads of State and Government participating in the meeting of the North Atlantic Council in Istanbul on 28 June 2004.

18. A. Lieven. D. Trenin. Ambivalent Neighbors: The EU, NATO and The Price of membership. Carnegie Endowment, 2003.

19. Ronald D. Asmus. Opening NATO's Door: How the Alliance Remade Itself for a New Era. - NY, 2002.


Copyright © 2005 by DB NISS