Доповідь на міжнародній конференції "Реалізація євроатлантичного курсу України: проблемні питання та шляхи їх розв'язання", м. Київ, 30 вересня 2004 року

Відносини з ЄС як фактор активізації євроатлантичної інтеграції України

Олексій Їжак

Цілісне бачення європейського та євроатлантичного напрямків інтеграції як частин єдиного цілого є типовим для більшості країн, що протягом останнього часу отримали членство в НАТО і ЄС, і тих, що прагнуть його отримати. В Україні (слідом за Росією), тривалий час спостерігалась тенденція дивитись на розширення цих двох інститутів як на окремі явища. Коли ж підходи змінились, перші спроби виробити інтегральний підхід виявились малоефективними і у багатьох випадках призводили до розчарувань. У результаті, замість взаємного підкріплення кроків на європейському та євроатлантичному напрямках траплялось взаємне послаблення у разі невдач на одному з них.

Спочатку, домінуючим було твердження, що шлях до ЄС лежить через НАТО. У термінах технології залучення до європейських інститутів це, можливо, вірно. Однак, розглядати залучення до НАТО як суто технологічний крок для досягнення іншої мети навряд чи правильно. Євроатлантична інтеграція, так само як і європейська, має власну цінність для країн, що до неї прагнуть. Розширення НАТО і ЄС взаємопов'язані, але не взаємопідпорядковані процеси.

Інша популярна ідея полягала у тому, щоб використати військово-політичну, військово-технічну та оборонно-промислову співпрацю з європейськими країнами у рамках Спільної європейської політики безпеки та оборони (СЄПБО) для наближення членства у ЄС. Така ідея теж виявилась малопродуктивною. ЄС приділяє цим питанням значну увагу, але не тою мірою, щоб приймати нових членів виходячи із міркувань безпеки.

Між тим, інтегральний підхід до європейської та євроатлантичної інтеграції не тільки зберігає свою актуальність для України, але й залишається єдино можливим. Такий висновок випливає із природи сучасних завдань та функцій НАТО і ЄС щодо потенційних членів, партнерів, та сусідів [1].

Не буде помилкою стверджувати, що станом на осінь 2004 року шанси України отримати протягом кількох наступних років запрошення до НАТО значно вищі, ніж до ЄС. Однак, без гармонійних відносин з ЄС запрошення до НАТО навряд чи можливо. На сьогодні, значною мірою, шлях України до НАТО пролягає через розвиток відносин з ЄС.

Незалежно від конкретних процедур та остаточних цілей євроатлантичної інтеграції, НАТО оцінює прогрес країн на цьому шляху за п'ятьма загальними напрямками, викладеними у Плані дій заради членства (ПДЧ). Як відомо, це питання демократичних та економічних реформ (перша група), реформ оборонної сфери (друга група), ресурсного забезпечення оборони (третя група), захисту інформації (четверта група) та гармонізації законодавства (п'ята група).

Питання розвитку демократії та ринку, незалежно від їх відносної ваги порівняно з іншими чотирма групами вимог, НАТО виносить на перше місце. Між тим, як військово-політична організація, вона не має власних методик оцінки прогресу у цій сфері і покладається, так би мовити, на висновки зовнішніх аудиторів, таких як Рада Європи або "Фрідом Хаус". Головним же аудитором, здатним на комплексну оцінку рівня розвитку демократії та ринку, у даному випадку виступає Європейський Союз. Якщо ЄС оцінюватиме Україну як демократичну країну з ринковою економікою, Альянс задовольниться таким висновком. Якщо ні - оскарження з його боку теж не буде, навіть при виконані всіх відповідних пунктів щорічних планів дій Україна-НАТО.

У цьому полягає основна роль, яку відіграє ЄС у євроатлантичній інтеграції України. Зараз ця роль пасивна. Європейський Союз не піклується з того приводу, що він, фактично, оцінює прогрес України відразу на шляху європейської та євроатлантичної інтеграції. Йому байдуже, впливатимуть ці оцінки на відносини України з НАТО, чи ні.

Роль ЄС може стати активнішою і сприятливішою для євроатлантичної інтеграції України. Щоб досягти цього, треба використати можливості, які випливають із інтересів ЄС щодо його сусідів, зокрема України.

Протягом 2003-2004 років ЄС висунув і довів до доктринального оформлення ініціативу ширшої Європи. В її основі лежать Політика сусідства та Стратегія безпеки ЄС. Вони щільно пов'язані. Одною з головних цілей Політики сусідства є сприяння безпеці ЄС [2, p.2]. Зі свого боку, створення безпечного кола сусідів проголошується одним із завдань Стратегії безпеки [3, p.7].

ЄС має такий само дефіцит у засобах забезпечення безпеки, як і НАТО у механізмах просування демократичних та ринкових реформ. Якщо проаналізувати загрози безпеці, які ЄС вважає пріоритетними, та засоби боротьби з ними, можна побачити їх невідповідність. Так, головною загрозою вважається тероризм, слідом за ним йде розповсюдження зброї масового ураження, далі регіональні конфлікти, розпад держав та організована злочинність. Список механізмів протидії виглядає так: реагування на загрози; розбудова безпечного оточення; сприяння світовому порядку на основі багатосторонності.

Основним рецептом створення безпечного оточення ЄС (у першу чергу, через механізми Політики сусідства) проголошується "добре врядування" в країнах-сусідах на основі демократії та ринку [3, p.8]. Адекватність такого рецепту забезпечення безпеки України є спірною. Занадто потужні для цього інтереси схрещені на Україні. Занадто висока для цього ціна українського питання для європейської безпеки.

Безумовно, "добре врядування" на основі принципів демократії та ринку може допомогти розв'язати локальні конфлікти та подолати організовану злочинність. Але навряд чи це вирішить проблеми міжнародного тероризму та розповсюдження зброї масового ураження. Як сказано у тій же Стратегії безпеки ЄС, "безпека - це передумова для розвитку" [3, p.2]. Тобто, сам Європейський Союз опосередковано визнає, що демократичні та ринкові перетворення хоча й призводить до більшої безпеки, але й самі вимагають створення безпечних передумов.

Постає зрозуміле питання, чи не було б східне оточення ЄС на багато безпечнішим, якби "добре врядування" в Україні було підкріплено її членством у НАТО?

ЄС у багатьох випадках має покладатись (і це визнається в його Стратегії безпеки) на НАТО. Якщо переконати ЄС, що Політика сусідства з Україною має бути підкріплена активізацією її євроатлантичної інтеграції, роль ЄС у цьому процесі стане на пасивною, а активною.

За існуючою практикою, принципове рішення щодо розширення НАТО приймають США. Європейці традиційно не блокують такі рішення, але й не виявляють власної ініціативи. Теоретично, підтримки США може бути достатньо для активізації євроатлантичної інтеграції України, але на практиці активна підтримка ключових європейських держав була б важливою. У разі ж виникнення нових трансатлантичних суперечностей - необхідною. Рецептом забезпечення такої підтримки була б впевненість ЄС, що активізація євроатлантичної інтеграції України сприяла б цілям його власної Політики сусідства та Стратегії безпеки. Вкрай бажано було б зафіксувати таке розуміння у Плані дій Україна-ЄС.

Розгляд питання про співвідношення європейської та євроатлантичної інтеграції допомагає відповісти на питання, що означає бути "більше ніж сусідом" ЄС. Сьогодні Європейський Союз має у своєму оточенні дві впливові країни, які є для нього "більше ніж сусідами" - це Швейцарія та Норвегія. Одна з цих країн нейтральна, інша - член НАТО з моменту заснування. Україні, щоб отримати статус Швейцарії, знадобилося б позбутись іноземної військової присутності і тривалий час, можливо десятиліття або, навіть, віка, дотримуватись нейтралітету. Для отримання ж по відношенню до ЄС статусу Норвегії, Україні необхідна активізація євроатлантичної інтеграції за чітко визначеними принципами та процедурами.

Література:

1. Ruprecht Polenz. The EU Security Concept - Implications for NATO and the EU / NATO Parliamentary Assembly, Sub-Committee on Transatlantic Relations, Draft report 63 PCTR 04 E. - Brussels. - 23 April 2004.

2 European Neighbourhood Policy. Strategy Paper. Communication from the Commission / Commission of The European Communities. - Brussels. - May 2004.

3. A Secure Europe in a Better World. European Security Strategy. - Brussels. - 12 December 2003.


Copyright © 2004 by DB NISS