"Україна і Світ сьогодні"
№29 (297) від 30 липня 2004 року

Олексій Їжак

"Брудна бомба": обережно - дезінформація

Протягом останніх років тема використання ядерних відходів та радіаційних матеріалів терористами для створення так званих "брудних бомб" набуває все більшої популярності у світових засобах масової інформації. При цьому дуже часто говориться про можливість отримання цих матеріалів в Україні. Робити безпідставні звинувачення на адресу України, на жаль, часто стає зручно і безпечно.

Між тим, впевнено можна стверджувати, що радіаційні матеріали українського походження навряд чи коли-небудь будуть використані у "брудних бомбах" у Західній Європі, а тим більше у США. Це випливає з фізики "брудних бомб".

Загалом, "брудна бомба" - це скоріше концепція, ніж реальний пристрій. Її ідея полягає у тому, щоб за допомогою звичайної вибухівки розпорошувати радіаційні матеріали, які не стільки вбивають людей, скільки роблять непридатними для життя значні території. Основним з цих матеріалів вважається ізотоп цезію-137. Цей матеріал дає постійне високе гама-опромінювання, що дозволяє його використовувати у самих різних галузях. На відміну, збройні ядерні матеріали у субкритичних кількостях не випромінюють. Не випромінює також свіже ядерне паливо. Джерелом радіації після припинення горіння є опромінене ядерне паливо - значною мірою за рахунок накопичення цезію-137. Саме цезій-137 є одним з головних джерел радіаційного забруднення територій, постраждалих від чорнобильської катастрофи.

Сам факт того, що радіаційні матеріали постійно випромінюють, значною мірою спростовує тезу про легку доступність "брудної бомби" для терористів. Якщо говорити про опромінене ядерне паливо з українських ядерних станцій, то його викрадення - смертельно небезпечна операція. Той, хто наважиться розфасовувати у кустарним умовах опромінене ядерне паливо у контейнери, придатні для контрабанди у західні країни, гарантовано втратить здоров'я або навіть життя. Головне ж - обіг опроміненого ядерного палива знаходиться під надійним контролем, гарантом якого є МАГАТЕ.

Інша справа - радянська спадщина цезію-137 у вигляді його хлориду. Хлорид цезію-137 широко використовувався у СРСР у найрізноманітніших сферах - медицині, приладах технічного контролю, ядерних годинниках, системах живлення військових систем керування.

Однак, широке використання цезію-137 на було чимось унікальним для СРСР. Цей матеріал є популярним у багатьох технологічно розвинених країнах, у тому числі США. Причому, безпечність його обігу далеко не завжди висока.

У 1987 році у місті Гояни у Бразилії шукачі металобрухту розібрали контейнер з цезієм-137, який зберігався у покинутій медичній клініці для радіаційної терапії хворих. 20 грам порошку було розібрано на сувеніри (матеріал цікавий тим, що завжди теплий). В результаті, постраждало 244 людини, 17 з яких отримали гострі радіаційні ураження. Кілька людей загинуло.

У 1999 році на один з іспанських заводів на переплавку потрапив прилад, який містив капсулу з цезієм-137. У повітря потрапили кілька грамів цього ізотопу, сліди якого були виявлені на території Іспанії та Франції. Проте, суттєвої небезпеки цей інцидент не становив.

У 1998 році з однієї з лікарень у Північній Кароліні у США було викрадено кілька капсул з цезієм-137. Пошуки зниклого матеріалу не дали результатів.

У СРСР хлорид цезію використовувався у кількох напрямках. Окрім характерних для інших країн сфер - медицина, системи часу та контрольні прилади - в СРСР існувала програма під назвою „Гама-колос”, метою якої було вивчення впливу радіації на сільськогосподарські рослини. В рамках програми було виготовлено по різним оцінкам від 100 до 1000 приладів із цезієм-137, які було розповсюджено по всьому колишньому Радянському Союзу. Інформацію щодо місць їхнього знаходження після розпаду СРСР було втрачено. Протягом останніх років МАГАТЕ при підтримці США проводять широку кампанію по пошуку цих приладів у колишніх радянських республіках, у першу чергу, Грузії та Молдові. Однак знайдено тільки одиниці.

Більша частина радянського цезією-137 розфасовувалась по кілька грамів у свинцеві контейнери вагою від 30 до 100 кілограмів. За грубими оцінками, для безпечного зберігання 1 граму цезією-137 необхідно до 10 кілограмів свинцю. Ця обставина робить його вкрай незручним для контрабанди у кількостях, яки б були значимими для створення "брудної бомби". Проекти таких приладів, які розглядались (але ніколи не були реалізовані) військовими різних країн, засвідчили, що бойовий ефект може дати розпорошення кількості цезією-137, яка вимірюється десятками кілограмів. Такий заряд через необхідність уникнення опромінення самих його володарів мав би бути окутаний захисними шарами у сотні кілограмів, або навіть, у кілька тон. Це робить його "неконкурентним" проти звичайної вибухівки тієї ж ваги.

Єдиним відомим прикладом брудної бомби, яку так і не було підірвано, була пляшка з цезієм-137, яку чеченські повстанці заклали у одну з урн у центрі Москви у 1995 році. Цей прилад не становив помітної загрози.

Різні наукові установи моделювали наслідки застосування "брудних бомб" у західних містах. Британські вчені розглядали можливість розпорошення кількості цезією-137, яка міститься у "типовому" радянському контейнері (тобто кілька грамів). Наслідком вибуху такого пристрою у центрі Лондона було б збільшення радиаційного фону, який у перспективі погіршив би статистику захворювань населення прилеглих до центру районів, але не більше.

Американські фахівці моделювали наслідки застосування у центрі Нью-Йорка "брудної бомби", яка містила б 50 кілограмів цезією-137. Наслідки були б важкі. Багато людей отримали б великі дози радіації, і близько 60 центральних кварталів стали б непридатними для перебування людей. Однак, як вже зазначалось, такий пристрій важив би сотні кілограмів і не міг би бути таємно доставленим до центру американського міста. Зараз у США всі аеропорти та важливі публічні місця мають системи контролю радіаційного випромінювання, що робить майже неможливою контрабанду та таємне пересування цезією-137, який навіть у важких захисних контейнерах дає фон, доступний для індикації технічними засобами контролю безпеки. Аналогічні системи з'являються останнім часом в усіх розвинених країнах.

Тобто, цінність "брудної бомби" сумнівна для міжнародних терористів відразу з двох причин. По-перше, її використання не дає миттєвого видимого ефекту, який є обов'язковим елементом терористичної діяльності. По-друге, небезпека під час створення такої зброї та технічні труднощі при доставці перевищують ефект її застосування.

Таким чином, якщо десь у західному місті буде застосовано "брудну бомбу", це гарантовано буде прилад, створений із західних же радіаційних матеріалів. Причому, такий вибух не матиме миттєвих наслідків, на які розраховували б терористи. Захворювання та паніка можуть виникнути тільки через великий час після застосування такого приладу, що робіть саму ідею малоцінною.

У такому разі, виникає питання, хто може виступати замовником незаконного обігу радіаційних матеріалів у різних країнах світу? Скоріше за все, замовниками є ті, хто використовує або прикривається тероризмом для досягнення прагматичних економічних та політичних цілей. Об'єктом їх нападу із застосуванням "брудної бомби" (якщо таку буде зроблено) напевно будуть не населені пункти, а такі об'єкти, як офіси провідних компаній, банки, торгівельні представництва та дипломатичні місії. Ці об'єкти дійсно можна на тривалий час вивести із ладу за допомогою локального забруднення невеликою кількістю радіаційних матеріалів. Тобто, уявна "брудна бомба" є скоріше засобом "брудної" економічної боротьби, ніж міжнародного тероризму (хоча, не виключено, що ці явища споріднені).

Таким чином, будь-які "припущення" про можливість застосування на території західних країн "брудної бомби", зробленої із отриманих в Україні матеріалів, є або свідомою, або несвідомою дезинформацією. Проблема "брудної бомби" існує, але зовсім не Україна є причиною цієї проблеми.


Copyright © 2004 by DB NISS