Брежнєва Т.В.

Зовнішні фактори розвитку співробітництва між Україною та НАТО

Трансформація НАТО, яка триває сьогодні, одна з найглибших за все існування союзу, оскільки в її результаті змінюється сам сенс існування НАТО. Історичні рішення, які були прийняті на Празькому самміті (листопад 2002), й подальше їх затвердження на Брюссельському самміті (12-13 червня 2003) свідчать про початок існування “нової НАТО” - НАТО, до якої можливо буде вступати Україна .

Нова воєнна доктрина Альянсу - “Воєнна концепція оборони проти тероризму” - започатковує концепцію антитерористичної боротьби та визначає проведення воєнних операції з попередження тероризму, антитерористичних операцій, операцій з врегулювання криз та ліквідації наслідків терористичних акцій та обмін інформацією. Нову концепцію захисту від тероризму було узгоджено у рамках широкомасштабної програми заходів, спрямованих на вдосконалення дієвості Альянсу у цій сфері, зокрема щодо поліпшення обміну розвідувальними даними та механізмів врегулювання криз. Концепція проголошує п'ять ініціатив захисту від ядерної, хімічної та біологічної зброї, а саме: створення моделі пересувної аналітичної лабораторії з питань ядерної, хімічної, біологічної зброї (ЯХБ); моделі групи реагування у разі застосування ЯХБ зброї; віртуального центру майстерності у сфері захисту від ЗМУ, запасів засобів захисту від біологічної та хімічної зброї, а також системи боротьби із захворюваннями [9].

Трансформація передбачає всеохоплюючу програму заходів, які мають зробити Альянс спроможним для виконання усього спектра сучасних завдань в сфері безпеки: вдосконалення військового потенціалу, розширення безпекового простору через прийняття нових членів та розвиток партнерських стосунків, а також поліпшення трансатлантичних та союзницьких відносин. Отже, це має бути “нова НАТО... яка трансформує свій склад, свої відносини, свої засоби й завдання” [1].

З'явилась потреба у можливостях швидкого розгортання, здатності врегульовувати непередбачені ситуації поза зоною відповідальності Альянсу. “Трикратний підхід” щодо вдосконалення потенціалу передбачає запровадження нової ініціативи - Празького зобов'язання щодо вдосконалення потенціалів, створення Сил реагування НАТО та реорганізацію військової командної структури [5; 72].

Ухваливши Празьке зобов'язання щодо вдосконалення оборонного потенціалу, окремі країни - члени НАТО чітко заявили про свій намір досягти у конкретний термін підвищення бойової ефективності військового потенціалу, а саме: у галузі стратегічних повітряних та морських перевезень, дозаправлення у повітрі, здатності до швидкого розгортання, розвитку підрозділів бойової підтримки та тилового забезпечення, систем командування, управління та зв'язку, розвідки, виявлення та спостереження цілей, зокрема це стосується боєприпасів точного наведення та засобів придушення протиповітряної оборони противника, а також захисту від хімічної, біологічної, ядерної зброї. Зокрема, члени НАТО, в тому числі й новоприйняті, створять спеціалізовані структури в рамках своїх збройних сил за рахунок модернізації й трансформації, насамперед спеціалізації, підрозділів, відібраних для участі в Силах реагування НАТО. Вирішення проблем вдосконалення потенціалу через необхідні військові закупівлі має відбуватись за допомогою спеціалізації між країнами, а також через багатонаціональну кооперацію.

Створення Сил реагування НАТО (СРН) має відіграти роль своєрідного каталізатора процесу трансформації всіх збройних сил країн - членів НАТО. Вони повинні не тільки забезпечити спроможність Альянсу швидко та ефективно реагувати на нові загрози, а й надати можливість справедливіше розподілити ризики через залучення більшої кількості держав НАТО до проведення операцій.

Концепція Сил реагування НАТО передбачає створення оснащених за останнім словом техніки, гнучких, здатних до здійснення оперативних розгортань, взаємосумісних та витривалих підрозділів, спроможних виконувати місії з усього спектра завдань Альянсу протягом 30 діб. До складу цих сил входитимуть сухопутні, військово-морські та військово-повітряні частини, які змінюватимуться кожні шість місяців. Командування буде здійснюватися зі штаб-квартири Багатонаціональних оперативних сил. Чисельність сил має визначатись залежно від поставлених завдань, але до їх складу повинні увійти авіаційна група у складі 72 бойових літаків, командні структури й структури управління військами, щоб забезпечити проведення до 200 військових операцій на день, а також сухопутні підрозділи в складі однієї бригади та підрозділи флоту, які за чисельністю можуть дорівнювати постійно діючому підрозділу ВМС НАТО. Загалом це складатиме біля 21 тис. чоловік [8; 10].

Нові завдання Альянсу та перехід до менш чисельних та гнучких сил, здатних до здійснення оперативних розгортань у регіонах криз та конфліктів, віддзеркалює нова структура військового командування, яка була ухвалена на сесії Ради НАТО в Брюсселі 12-13 червня [11; 1].

До складу нової командної структури будуть входити два військових командування стратегічного рівня. Перше - Об'єднане оперативне командування - Allied Command Operation (ACO), якому будуть підпорядковані усі оперативні командування - розташовуватиметься у штабі Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі біля м. Монс й буде відповідати за оперативну діяльність. Об'єднане оперативне командування буде займатися розробкою вимог щодо проведення короткострокових операцій. На оперативному рівні будуть діяти два постійних Об'єднаних командування сил (JFCs) в Італії та Нідерландах, які будуть здатні формувати сухопутні штаби Багатонаціональний об'єднаних оперативно-тактичних сил (БООТС). Зберігається також менш чисельний, проте високоефективний постійно діючий об'єднаний штаб у Португалії (JHQ), на базі якого можуть створюватися військово-морські штаби БООТС. На тактичному рівні з тринадцяти зберігаються шість штабів, покликаних здійснювати керування великими змішаними з'єднаннями.

Друге - командування ОЗС НАТО з питань трансформації - Combined Joint Task Force (АСТ), створене замість штабу Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО на Атлантиці буде відповідатиме за функціональну реорганізацію Альянсу. Воно зосередить свою увагу на довгостроковому формуванні сил і буде схоже за функціями з Об'єднаним командуванням збройними силами США. Основна увага буде приділятися підвищенню взаємодії сил НАТО й поступовому скороченню трансатлантичного розриву в потенціалах за рахунок обміну останніми розробками й результатами досліджень в сфері нових концепцій ведення військових дій. Командування НАТО з питань трансформації буде займатися розробками концепцій й доктрин, підготовкою й проведенням експериментів, визначенням вимог для збройних сил в майбутньому, здійсненням контролю за воєнною освітою та бойовою підготовкою, а також розробкою та оцінкою вимог щодо взаємодії підрозділів та їх реорганізації. Командування з питань трансформації стане засобом синхронізації в рамках національних програм й розвитку збройних сил щодо створення більш ефективних об'єднаних бойових структур та буде сприяти підвищенню взаємодії, що в кінцевому рахунку має забезпечити надійне та гнучке виконання нових завдань при проведенні коаліційних дій щодо протистояння новим загрозам.

Празькі зобов'язання щодо вдосконалення потенціалів були доповнені і підсилені зусиллями Європейського Союзу. Розширення співпраці та формування нових відносин між НАТО і ЄС допоможе трансформувати не тільки структури європейської безпеки, але й відновити трансатлантичний зв'язок.

Сьогодні відносини НАТО-ЄС вийшли на новий рівень співпраці. Важливими кроками стали Декларація з європейської політики в галузі безпеки та оборони, Договір про співробітництво в сфері безпеки та Угода НАТО-ЄС про захист інформації [6; 1].

В Декларації з європейської політики в галузі безпеки та оборони викладені політичні принципи співпраці та задекларовано гарантований доступ Європейського союзу до механізмів планування та сил і засобів НАТО у галузі тилового забезпечення під час проведення майбутніх військових операцій під проводом ЄС. Цей документ охоплює так звані механізми “Берлін плюс”, що складаються з чотирьох елементів: гарантований доступ ЄС до механізмів оперативного планування НАТО; можливість використання ЄС колективних ресурсів та засобів НАТО; можливість застосування механізмів військового командування НАТО у Європі в ході операцій під проводом ЄС та ухвалення такої системи оборонного планування НАТО, яка б передбачала наявність сил для операцій під проводом ЄС.

Договір про співробітництво в сфері безпеки визначає зону дії європейського корпусу швидкого реагування поза межами зони відповідальності НАТО та передбачає обмін конфіденційною інформацією між НАТО та ЄС. Ця угода укладена в рамках нової загальної військової стратегії НАТО, яка передбачає, в першу чергу, швидке реагування на виникаючі загрози, зокрема, боротьбу з міжнародним тероризмом. З іншого боку, існувала проблема розмежування сфери діяльності сил швидкого реагування НАТО та ЄС, оскільки наявні різні рівні членства: країни, що є членами тільки НАТО чи тільки ЄС, країни-члени і НАТО і ЄС тощо. Отже, існує проблема доступу до активів та ресурсів НАТО з боку країн, які не являються членами Альянсу.

НАТО та ЄС знаходяться в процесі трансформації, обидві організації намагаються забезпечити надійні механізми протистояння загрозам в сфері безпеки таким як тероризм й розповсюдження зброї масового ураження, і обидві здійснюють реформи в області оборони. З огляду на швидкість військового розвитку двох організацій НАТО і ЄС намагаються якомога тісніше взаємодіяти, і не в останню чергу з огляду на істотне розширення обох організацій, що відбулось.

Процеси розширення обох організацій мають певні різні риси. В НАТО на відміну від ЄС прийнята політика „відчинених дверей”; стосовно прийняття рішення щодо вступу нових членів домінує американська позиція та міркування геостратегічної необхідності; необхідне збереження трансатлантичного зв'язку; менше значення мають політичні та економічні критерії, але необхідним є відсутність етнічних й прикордонних конфліктів.

Сьогодні серед західних дослідників та експертів з питань розширення сформувалась певна точка зору щодо цього процесу. Вважається, що питання утворення „великої Європи” - „Європи вільної й суцільної” спричинило необхідність розширення НАТО, очікування на подальше розширення Європейського Союзу й стало найбільшим стимулятором для змін. Однак, як і зміни, розширення має певні межі. На одному рівні, межі визначаються характером суспільств, що мають намір приєднатися. Урок розширення полягає в тому, що „Захід, допомагає тому, хто допомагає собі сам”. За принципом вступили до НАТО Польща, Чехія й Угорщина, а також країни Балтії, незважаючи на російський фактор впливу.

Другий рівень визначається характером країн-кандидатів. В деяких - реалізм і громадянське суспільство достатньо впливові для сприйняття зовнішньої підтримки. В інших, зовнішня підтримка наштовхується на сили, що чинять їй опір, як, на думку західних фахівців, сталося і з Україною.

На першому місці, це сигнал до багатьох тих, хто вважає, що проблеми Європи не стосуються України, що „Велика Європа” буде побудована і без неї. Такий висновок утворюватиме рівновіддаленість, що може призвести або до „інтеграції”, яка у радянському сприйнятті тягне за собою взаємні обов'язки й контроль, або до більш глибокого підпорядкування російським інтересам. По-друге, це ймовірно, може призвести до територіальних заворушень. Щонайменше чверть населення є антиросійською і значно більша частина є застережливою щодо російської держаної влади і політики. Небезпека буде зростати, особливо, якщо Захід вкаже, що Україна має шлях в Європу.

Такий розвиток подій становить небезпеку й для Заходу, оскільки саме поняття „Захід” є продуктом холодної війни. Всупереч всім сподіванням, безпека у „новій Європі” може бути побудованою і без України. Але вона не може бути побудованою на основі сьогоденної політики безпеки і фінансового прогнозування. Упередження, що розширення НАТО скероване більш політичними, ніж військовими міркуваннями, засноване на припущенні того, що оточення на сході є досить м'яким. Поява колишнього чи навіть ворожого блоку країн з колишнього СРСР не примусить НАТО повернутися до оборонної політики 1980-х, але примусить її повернутися від „ризиків” до „загроз”.

НАТО, таким чином, буде адоптувати свою політику у відповідності до зовнішньополітичної ситуації в світі. Тиск на ЄС буде не менш важливим. Сьогоденні занепокоєння щодо існування зон конфліктів на периферії Європи, а також коридорів для міграції та криміналу, зростатимуть відповідно якщо партнерство замінити на „зони впливу” чи зони „інформаційної та розвідувальної боротьби”. Шенгенські Угоди не захистять Європу від таких випадків.

Отже, основним завданням як для НАТО і ЄС, так і в Україні є підтримка короткострокових умов, які зроблять неможливими у майбутньому виникнення небезпеки. Тобто отримання максимального зиску від ініціатив, що працюють, таких як співробітництво НАТО-Україна, оборонна реформа тощо. За переконаннями західних експертів, потрібно весь час нагадувати українцям, що шлях до Європи це - „демократичний розвиток, верховенство права і ринково-орієнтовані економічні реформи”, що в Україні сприймали це серйозно.

Після розпаду СРСР, була Україна, яка декларувала, що боротиметься з наслідками радянського права. Сьогодні, декларування не справляє враження на Захід. Якщо українці бажають запобігти значно більшим небезпекам, вони мають замислитися над питанням: „якщо я не за себе, то хто ж?” [16; 134-136].

Прийняті рішення про курс нашої держави на євроатлантичну інтеграцію та досягнення Празького самміту стали своєрідною поворотною віхою в історії України. Зокрема почався інтенсифікований діалог з питань, що стосуються членства у НАТО. Ухвалені План дій Україна-НАТО, який визначає стратегічні цілі та пріоритети України на шляху втілення інтеграції до євроатлантичних структур безпеки, а також щорічні Цільові плани Україна-НАТО, які мають забезпечити досягнення цілей, окреслених Планом дій, створили конструктивні рамки для подальшого поглиблення та розширення відносин Україна-НАТО .

Однак, принциповим є не ухвалення певних документів, а їх виконання. План дій є стратегічною угодою, яка має не тільки підготувати Україну до можливого приєднання, але й з'ясувати наміри двох сторін щодо такого членства. Наприклад, Фінляндія та Швеція пройшли етап інтенсифікованого діалогу з питань, що стосуються членства у НАТО і вирішили припинити цей процес. Таким чином, принциповим є відповідальність за виконання цього Плану.

План дій - це рамковий документ, розроблений відповідно до рішення Комісії Україна-НАТО (КУН) від 31 травня 2002 року стосовно поглиблення та розширення відносин Україна - НАТО [3]. План дій розвиває положення Хартії про Особливе партнерство між Україною та НАТО 1997 року, яка донині залишається основним документом, що регламентує розвиток відносин між сторонами. План дій має на меті чітко визначити стратегічні цілі та пріоритети України на шляху втілення її політики цілковитої інтеграції до євроатлантичних структур безпеки, а також забезпечити стратегічні рамки поточної та майбутньої співпраці між Україною та НАТО. У документі викладені спільно узгоджені принципи й цілі, що охоплюють політичні та економічні питання; інформаційні аспекти; питання безпеки, оборони та іншу військову тематику; гарантування захисту та безпеки інформації; правові питання.

Основними принципами зовнішньої політики і політики у галузі безпеки та оборони є повна інтеграція у євроатлантичні структури безпеки спільна рішучість боротися з тероризмом, розповсюдженням зброї масового ураження, регіональною нестабільністю та іншими загрозами безпеці. Втілення цих принципів вимагає досягнення відповідних цілей: реформування державних органів у сфері національної безпеки та оборони, яке б відображало євроатлантичну політику України; ствердження України як ключового донора регіональної стабільності та безпеки, включаючи збільшення внеску України до міжнародного співробітництва з врегулювання конфліктів та підтримання миру; продовження і розширення участі у відповідних операціях з підтримання миру; повне дотримання міжнародних зобов'язань з контролю над озброєннями; подальший розвиток цивільно-військових відносин; розширення участі у міжнародній боротьбі проти тероризму, включаючи повне виконання всіх пов'язаних з цією проблемою резолюцій Ради Безпеки ООН, а також участь у заходах, передбачених “Планом дій: Партнерство проти тероризму” [7]; подальше запровадження необхідних внутрішніх заходів у галузі боротьби з тероризмом, зокрема шляхом зміцнення безпеки кордонів і системи експортного контролю з метою боротьби з розповсюдженням ЗМУ та засобів її доставки, а також відмиванням грошей.

Щорічний цільовий план [4], у якому визначені внутрішні заходи, що запроваджуватимуться Україною, а також спільні заходи Україна - НАТО, має на меті забезпечити досягнення цілей, окреслених Планом дій. Двічі на рік проходитимуть засідання з метою аналізу його виконання, а щорічно укладатиметься підсумковий звіт. Основні завдання Цільового плану включають імплементацію національних цілей воєнної реформи і проведення оборонного огляду, реалізація завдань щодо створення системи цивільного та демократичного контролю над Збройними Силами, продовження участі у миротворчих операціях, покращання реагування на виклики, пов'язані з асиметричними загрозами. Міністри країн - членів Альянсу закликали Україну якомога активніше продовжувати внутрішні реформи з метою зміцнення демократії, дотримання верховенства права, гарантування захисту прав людини та розвитку ринкової економіки. Вони, поміж іншого, наголосили на необхідності запровадження далекосяжних перетворень в оборонному секторі та у галузі безпеки загалом. Країни - члени Альянсу продовжуватимуть сприяти реформам шляхом надання практичної та консультативної допомоги, але основну роботу, пов'язану із цим процесу, насамперед, належить зробити Україні.

Особливістю подальшого розширення Альянсу є той факт, що країни, які претендують на вступ, мають не тільки виконувати вимоги для досягнення членства, але й враховувати всі зміни, які відбуваються в НАТО, оскільки за словами лорда Робертсона, “НАТО трансформується не лише ґрунтовно, але й дуже швидко” [10]. Складність полягає в тому, що необхідно передбачати, що інтегруватися потрібно в “нову” НАТО. Брати до уваги, що вдосконалення потенціалу передбачає спеціалізацію підрозділів, відібраних для участі в Силах реагування НАТО, а також кооперацію з іншими країнами.

Вважається, що залучення України до Плану дій заради членства (ПДЧ) затримують не військові фактори, а проблеми внутрішньої політики, нестабільність зовнішньополітичного курсу, відсутність послідовності щодо прийняття рішень, чіткої стратегії держави, а також відсутність так званого „стрижню” у зовнішній політиці. Певний час потому, передбачалось, що ступінь інтенсифікованого партнерства Україна-НАТО досягла певного рівня й на Стамбульському самміті, який має відбутись в червні ц.р. Україні запропонують долучитись до Плану дій заради членства, але нестабільність внутрішньополітичної ситуації, а також очікування на майбутні вибори Президента України, спричинили відмову від цього рішення. Таким чином, на даний час відносини між Україною та НАТО залишатимуться на рівні інтенсифікованого діалогу.

Отже, заради реалізації стратегічного курсу України на вступ до НАТО необхідно:

· концентруватися на виконанні прийнятого Плану дій Україна-НАТО, з'ясовуючи проблемні питання, які виникають при його виконанні для врахування їх при складанні наступних планів, з метою досягнення відповідності й підтвердження відданості базовим цінностям, проголошеним в Північноатлантичному договорі,

· брати участь у відповідних заходах НАТО та окремих країн-членів, шляхом прийняття та впровадження вчасних та необхідних політичних рішень, для забезпечення сприяння безпеці на євроатлантичному просторі,

· здійснювати розробку та впровадження власних заходів з врахуванням триваючої трансформації Альянсу, з метою досягнення сумісності та відповідності стандартам “нової” НАТО.

· активізувати та покращати інформування західної спільноти щодо прихильності України демократичним цінностям, бажання до інтеграції й невідворотності прийнятого рішення, заради формування кращого іміджу нашої держави.

· вивчати й враховувати досвід країн, які набули членства в НАТО, для прискорення реформ та уникнення помилок.

· рішуче проводити реформування Збройних Сил України з врахуванням нових вимог, які обумовлюються курсом на євроатлантичну інтеграцію.

Джерела

1. Lord Robertson. Opening statement by NATO Secretary General /Meeting of the North Atlantic Council in Defense Ministers session. - Brussels. -12 June 2003.

2. Membership Action Plan /Meeting of the North Atlantic Council at the level of the Heads of State and Government. - Washington D. C. - 23-24 April 1999.

3. NATO-Ukraine Action Plan /Prague Summit and NATO's Transformation. - Brussels. - 2003.

4. NATO-Ukraine 2003 Target Plan in the Framework of the NATO-Ukraine Action Plan. - 24 March 2003.

5. NATO after Prague. NATO Office of Information and Press. - Brussels. - November 2002.

6. NATO-EU Security of Information Agreement. - Brussels. - 14 March 2003..

7. Partnership Action Plan against Terrorism / Prague Summit and NATO's Transformation. - Brussels. - 2003.

8. Prague Summit and NATO's Transformation. - Brussels. - 2003.

9. Prague Summit Declaration issued by the Heads of State and Government participating in the meeting of the North Atlantic Council / Prague Summit and NATO's Transformation. - Brussels. - 2003.

10. Statement by NATO Secretary General, Lord Robertson /Press Release (2003)025. - 17 March 2003.

11. Statement on Capabilities / Meeting of the North Atlantic Council in Defense Ministers Session. - Brussels. - 12 June 2003.

12. The Transformation of NATO's Military Forces and its Link with US Transformation /SACLANT's Seminar “Open Road”. - Norfolk, Virginia. - 21 January 2003.

Література

13. Брежнєва Т., Їжак О., Шевцов А. Євроатлантична інтеграція України: військово-політичні аспекти. - Дніпропетровськ, 2003.

14. C. Norge. NATO for a New Century Atlanticism and European Security. London. 2002.

15. Сh.-P. David, J. Levesque. The Future of NATO Enlargement, Russia and European Security. - Center for Security and foreign Policy Studies. Canada. 1999.

16. J. Sherr. The Dual Enlargement and Ukraine /Ambivalent Neighbors The EU, NATO and The Price of Membership. Washington. D.C. 2003.

17. T. Kuzio. Asymmetric Relation - Russia & Ukraine /Foreign and Trade Policy Analysts Development Progect. Centre for International and Security Studies. York University. Toronto. Canada. April-May 2004.


Copyright © 2004 by DB NISS