Міжнародні неурядові організації як фактор впливу на ситуацію в Україні

Г.І.Мерніков

Розглядаються деякі найвідоміші, переважно американські, неурядові організації з огляду на можливість їхнього технологічного, фінансового, організаційного, інтелектуального, будь-якого іншого впливу на пост-трансформаційну (пострадянську) ситуацію в Україні.

На думку керівника Управління стратегічних ініціатив Адміністрації Президента України Георгія Почепцова: “Психологические операции занимают все более существенное место в жизни современного общества, поскольку резко возросли возможности информационного влияния на него [1]”.

У США через ряду розглянутих далі причин, державна політика здійснюється за участю незалежних аналітичних центрів, так званих Think Tanks [2], які ще називають Фабриками (сховищами) думки.

Історично склалося, що американська влада була змушена звертатися за порадами до кваліфікованих фахівців з академічного (університетського) середовища. З часом академічні центри зосередили свою увагу на вирішенні глобальних теоретичних завдань, у той час коли інтереси національної безпеки вимагали постійної аналітичної роботи у цілком конкретних сферах внутрішньої та зовнішньої політики держави. Окреме значення мають інтелектуальні завдання армії та оборонно-промислового комплексу. Далеко не завжди фахівці державних інституцій були спроможні до об'єктивного аналізу та відтворення нових ідей. У зв'язку з цим постійно залучалися сторонні “цивільні “ експерти.

Особливістю інтелектуального життя в США стала поява наприкінці XIX ст.. групи надбагатих американців, які з ряду причин почали створювати благодійні фонди сприяння розвитку науки у своїй державі, підтримувати різноманітні дослідження суспільного значення.

Иєзикіль Дрор - відомий західний експерт у сфері PR-технологій пропонує таке визначення Think Tanks: «Фабрики мысли - очаги роста, создаваемого за счет применения непрерывного междисциплинарного научного мышления к глубинному усовершенствованию процесса формирования политики в качестве связующего звена между властью и знанием»[3].

За сучасних реалій знання є ресурсом, який можливо порівняти з природними ресурсами, грішми та владою. Об'єднання ресурсу знання з ресурсом влади (адміністративним ресурсом) є основним змістом сучасної ефективної зовнішньої політики.

Проблема Think Tanks є самостійною проблемою епохи інтенсифікації глобалізації, інтенсифікації інформаційних технологій, переходу суспільства до постіндустріального етапу свого розвитку.

Недержавні аналітичні структури:

формування, характеристика діяльності, сучасний стан

Першими Фабриками думки стали академічні університетські структури, що працювали над політичними рекомендаціями американському уряду: Брукінгський інститут (1916), інститут Гувера (1919), Стенфордський університет (1919).

Фактично з часу появи Think Tanks основні напрями їхньої роботи визначав американський воєнно-промисловий комплекс, який був головним замовником аналітичної продукції, фінансував дослідження, формував атмосферу закритості й таємності дослідної діяльності, що й визначило головний зміст перших досліджень.

З кінця 40-х років провідною неурядовою аналітичною структурою, що досліджує проблеми війни і миру, є корпорація РЕНД.

У цей післявоєнний період суттєвою інтелектуальною проблемою стало “утримування” цивільних працівників у сфері створення нових зразків озброєння, інформаційних систем, незалежних інтелектуалів на загал, що були мобілізовані американським урядом на період другої світової війни в інтересах забезпечення національної безпеки.

Саме тому всередині 40-х років у колах американських вищих військових визріла ідея запрошення цивільних людей для вивчення й задоволення потреб ВПС США. Як наслідок у травні 1948 року з надр каліфорнійської військово-будівельної компанії Douglas Aircraft Company була сформована недержавна неприбуткова аналітична корпорація РЕНД.

Такою була й залишається парадоксальна сутність Фабрик думки. Незалежні демократичні інституції, що працюють на замовлення далеко не завжди демократично налаштованих армії та оборонно-промислового комплексу.

Офіційною статутно-задекларованою метою РЕНД є “сприяння науковій, освітній та благодійницькій діяльності в інтересах суспільного добробуту й національної безпеки США [4]”.

З початку 60-х років РЕНД принесла у суспільне життя власну модель незалежного аналізу найактуальніших соціально-економічних та воєнно-політичних проблем у державі.

Усі інші сучасні Фабрики думки з певними відмінностями намагаються діяти за запропонованими РЕНД стандартами аналітичної роботи.

Згідно з офіційними даними, зараз корпорація вивчає всі сфери суспільного життя Сполучених Штатів: економіку, політику, соціальну проблематику, промислову політику, науку й технології, розробку стратегічних програм та операційний аналіз.

Форми діяльності РЕНД є класичними для всіх по-справжньому дієвих та впливових Think Tanks: організація міжнародних і національних конференцій, симпозіумів, семінарів, брифінгів; випуск прес-релізів; участь у створенні радіо- й телевізійних програм; організація брифінгів та презентацій для членів уряду, опозиційних політиків, промислових організацій; проведення навчальних програм й тренінгів, які дають можливість отримати науковий ступінь доктора в галузі політичних наук.

Корпорація РЕНД здійснює цілеспрямовану аналітичну діяльність і вже напрацювала цілий комплекс механізмів, що складають інструментарій, адекватний будь-яким реальним та потенційним замовленням як державних установ, так і приватного бізнес-сектору. Серед них:

·операційне планування;

·переорієнтація організаційних та процесуальних структур;

·дослідження характеристик населення;

·управління інформаційними технологіями;

·створення нових комунікаційних мереж, баз даних;

·управління людськими ресурсами;

·здійснення моніторингів;

·використання статистичних методів;

·системний аналіз та дослідження операцій.

Незважаючи на свій величезний досвід, авторитет, кваліфікацію співробітників, корпорація РЕНД остаточно так і не звільнилася від її воєнно-політичної спадщини.

Її колишні структурні підрозділи - Гудзонівський інститут й Інститут Майбутнього, а також Брукінгський інститут є на сьогодні провідними приватними цивільними аналітичними центрами в США.

Головним змістом їхньої діяльності є виробництво глобальних ідеологій, глобальне прогнозування - все те, що зараз стає принципово новою сферою знання: так званою “практичною футурологією”.

Інститут Майбутнього (Institute for the Future) за своїм статутом є “неприбутковою прикладною дослідною та консалтинговою фірмою, що займається дослідженням економічних, технологічних та суспільних змін, їхніх внутрішніх та глобальних довгострокових наслідків [5]”.

Програми цього закладу допомагають замовникам:

·ідентифікувати соціально-економічні тенденції й прораховувати їх довгострокові ефекти;

·розуміти природу глобального ринку;

·знаходити перспективні ринки;

·відслідковувати наслідки появи нових технологій, перспективи їх застосування в бізнесі;

·мобілізовувати експертні оцінки й бази даних.

Клієнтами Інституту Майбутнього є більшість компаній, що входять до списку Fortune-500, приватні й суспільні фонди, державні структури, американські й закордонні ТНК.

Експерти Institute for the Future переконані, що за сучасних реалій функції Think Tanks принципово змінюються. Замість обслуговування воєнно-політичних інтересів уряду вони мають реалізовувати ідеали вільного підприємництва, демократії, традиційні американські цінності.

Схожі функції виконує найвпливіша і потужніша сьогодні аналітична фундація, що близька до правлячої республіканської партії - Фонд “Спадщина” (Heritage Foundation).

У статуті заснованої у 1973 інституції відзначається, зокрема, що це “консервативний, незаангажований та безприбутковий інститут створено з метою формування й здіснення консервативної суспільної політики, що будується на засадах вільного підприємництва, обмеженої ролі уряду, індивідуальної свободи та сильної національної оборонної системи [6]”.

Вкрай важко з впевненістю визначити послідовність ухвалення рішень у сфері зовнішньої політики США в контексті ролі Think Tanks у цьому процесі. З одного боку, Фабрики думки здійснюють аналітичну діяльність виключно в консультативній площині на комерційне замовлення. З іншого - рівень кваліфікації, особисті зв'язки та (найголовніше) спирання на потужний потенціал ТНК робить Think Tanks тією силою, що, власне, формує зовнішню політику Америки.

У середовищі найвищого американського істеблішменту надзвичайно популярним залишається прислів'я “Хвіст керує собакою”. Художній фільм під такою назвою є своєрідним навчальним посібником для розуміння справжнього (внутрішнього) підґрунтя системи політичної влади Сполучених Штатів Америки. (Цю проблему окремо досліджували японський National Institute for Research та американський Advancement Center of International Private Enterprises).

Ні для кого не є великою таємницею, що останні п'ять президентів США потрапили на цю посаду вкрай непідготовленими до своєї надвідповідальної місії і тому були не здатні самостійно формувати зовнішньополітичний курс світової наддержави.

Проте така, здавалося б, неймовірна ситуація зовсім не означала крах американської могутності. Швидше навпаки. Об'єктивно визнаючи власний, досить низький фаховий рівень, американські президенти, з огляду на ідеологічну спрямованість та бізнес-інтереси найбільших ТНК - традиційних спонсорів демократичної й республіканської партій, формували навколо себе потужну команду аналітиків, які своєю чергою отримували гонорари в Think Tanks - аналітичних підрозділах тих самих ТНК.

Так, адміністрацію Дж. Картера аналітично підтримували Тристороння комісія (the Trilateral Commission), Брукінгський інститут (the Brookings Institution) та Діловий Круглий стіл (the Business Roundtable).

У своїх мемуарах Дж. Картер цього навіть не приховує: “Тристороння комісія надала мені чудову можливість повчитися, багато її членів допомагали мені у здійсненні практичної зовнішньої політики”[7].

Рональд Рейган постійно підкреслював ту визначну роль, яку зіграв Heritage Foundation у здійсненні його консервативної революції в економіці - так званій “рейганоміці” - та (найголовніше) в перемозі над “імперією зла” у “холодній війні”.

Взагалі роль Think Tanks у протистоянні між США та СРСР важко переоцінити. Деякі експерти навіть переконані у визначальній ролі Фабрик думки у поступовому ослабленні світової системи соціалізму й формуванні однополярного Нового світового порядку.

Провідний російський фахівець у сфері геополітики, керівник впливового суспільно-політичного об'єднання “Євразія” О. Дугін взагалі вважає, що з кінця 40-х років XX ст.. у США різноманітними підрозділами Think Tanks цілеспрямовано формувалася мондіалістська, спрямована на світову гегемонію зовнішня політика Сполучених Штатів. З огляду на події останніх двадцяти років, не виглядає занадто фантастичною версія Олександра Дугіна щодо природи, характеристик і ролі найбільших міжнародних неурядових аналітичних структур у світовій внутрішній та зовнішній політиці.

На відміну від представників офіційних загальновідомих аналітичних інституцій О. Дугін акцентує увагу на таких принципово закритих структурах, як “Рада з міжнародних відносин” (Council on Foreign Relations), Більдербергський клуб та “Тристороння комісія” (вже відомий нам Trilateral) [8]

Функціонуючи на гроші найбільших й найвпливовіших американських банківських фундацій Моргана й Рокфеллера, ці аналітичні центри зуміли рекрутувати послуги провідних аналітиків XX ст., творців Нового світового порядку: З. Бжезінського, Г. Кісінджера, Дж. Бола, десятки й сотні інших, і досі невідомих широкому загалу фахівців в різноманітних, інколи начебто непричетних сферах знань.

Відкритою й відомою складовою цих структур залишаються так званий “Римський клуб вчених світу за раціональне використання природних ресурсів” та “Фонд Карнегі за міжнародний мир” (Carnegie Endowment for International Peace).

Окрім незаангажованого огляду сучасних реалій геополітичного позиціонування різних сил на терені колишнього Радянського Союзу, не існує іншого засобу раціонально довести вплив Think Tanks на події останніх двадцяти років. Відверте звинувачення ТНК та їхніх аналітичних підрозділів у формуванні глобальної системи перерозподілу природних, людських, військових, фінансових та інформаційних ресурсів на користь міфічного Світового уряду переконливо довести неможливо. Принаймні оперуючи інструментарієм політології й спираючись на відкриті джерела.

Між тим тенденції світового розвитку визначити цілком реально, так само, як і співставити долі окремих представників радянської правлячої еліти зі змінами на геополітичній карті світу. Крім вже наведених закордонних радників - Бжезінського та Кісінджера, на увагу також заслуговують постаті першого й останнього президента СРСР М. Горбачова, його найближчого радника О. Яковлєва, колишнього міністра МЗС та нинішнього лідера Грузії Е. Шеварднадзе, академіків Г. Арбатова та Є. Примакова.

У цьому контексті найбільш загадковою виглядає особа директора Інституту системних досліджень академіка Джермена Гвішіані. Саме консультативні послуги цього аналітичного закладу створили підгрунтя запланованого М. Горбачовим переходу до “соціалізму з людським обличчям”, що означало насправді поступову капітуляцію Східного блоку перед планами мондіалістів.

Зараз академік Гвішіані очолює представництво Римського клубу в Російській федерації й продовжує свою цілеспрямовану аналітичну діяльність в інтересах міжнародного співтовариства та утвердження в глобальному масштабі універсальних загальнолюдських цінностей.

Підсумовуючи, можна виділити окремі найважливіші риси функціонування Фабрик думок в США з огляду на вплив незалежних недержавних аналітичних центрів на зовнішню політику Сполучених Штатів.

Традиційно Think Tank тісно співробітничають з державними інституціями та спецслужбами, але при цьому не йдеться про фінансове, організаційне чи політичне підпорядкування. Спорідненість Адміністрації США та структур, що своїми аналітичними студіями допомагають офіційній владі є, швидше, ідеологічною.

При цьому саме Think Tanks є джерелом формування (модернізації) ідеологічного підґрунтя консервативних чи ліберальних політичних кіл.

Неможливо чітко визначити ступінь впливу ТНК на діяльність Think Tanks. З одного боку, великі компанії традиційно виконують благодійницьку місію підтримки прикладної та фундаментальної науки в США. Завдяки коштам благодійних фондів Фабрики думки посідають чільне місце як одна з ключових інституцій громадянського суспільства Сполучених Штатів. З другого - представники великих ТНК, також традиційно, перебувають на найвищих щаблях законодавчої й виконавчої влади Америки. Можна згадати віце-президента Дж. Рокфеллера, президента Дж. Форда, нинішнього віце-президента Р. Чейні, які, можливо, найбільш рельєфно й однозначно виступають як висуванці великих енергетичних, комп'ютерних та інвестиційних компаній.

Недержавні аналітичні структури в контексті зміни

світової геоекономічної парадигми

Держава на сьогодні є основним актором економічних та політичних рішень. Ухвалення будь-яких рішень на державному рівні завжди перебуває під тиском різноманітних лобістських груп, що реалізують певні бізнес-інтереси. Проблема в тім, що далеко не завжди інтереси бізнес-угруповань збігаються з національними інтересами держави, в якій ці об'єднання діють. Переважно потужні закордонні ТНК здійснюють цілеспрямовану діяльність на зменшення можливостей та поступову ліквідацію їхніх конкурентів.

Усе це пов'язано з загостренням конкурентної боротьби за наявного і (найголовніше) потенційного споживача. Головним результатом глобалізації є той факт, що пропозиція не лише в декілька разів перевищує попит. Так бувало й раніше. Проблема в тім, що фактично не залишилось раціональних механізмів підвищення попиту. Маркетингова політика найбільших виробників товарів народного споживання набуває настільки ірраціональних форм, що поступово призводить до деформації традиційних для сучасної цивілізації цінностей та інституцій. При цьому національний патріотизм, як одна з фундаментальних ціннісних категорій, поступово втрачає свій зміст.

Поширення технології Internet у більшості сфер життя дозволяє будь-якому її користувачу реалізовувати його потреби, мінімізуючи коло своїх контактів з зовнішнім світом. Будь-яке втручання ззовні цілком природно викликає спротив. Таких користувачів є мільйони у всьому світі. Держава, головним покликанням якої є соціальні функції, захист своїх громадян від будь-яких негативних виявів за рахунок раціонального перерозподілу ВВП, для цієї верстви населення є головною пересторогою на шляху отримання надприбутків.

Держава змушує передову частину людства віддавати частину її прибутків на потреби, з одного боку, дітей, пенсіонерів, інвалідів, інших незахищених осіб, а з іншого - на потреби власного апарату (чиновників, армії, спецслужб, соціальних працівників тощо). Коштів завжди бракує. Крім того, що (принаймні на пострадянському просторі) величезна кількість соціальних проблем зробила незахищеними переважну частину населення, державний апарат має всі функції, властиві системі, що вдається до саморозвитку, і постійно, в арифметичній прогресії вимагає нових коштів.

Таким чином, основною глобальною проблемою сьогодення є геоекономічне протистояння екстериторіальних ТНК й національних урядів. Перші змушені самою логікою свого існування розширювати зовнішню (у масштабах Ойкумени) та внутрішню (до глибин підсвідомості кожної окремої особистості) безупинну товарну експансію. Другі намагаються за будь-яку ціну зберегти бодай частковий контроль над рухом товарних, фінансових, інформаційних потоків у межах власної юрисдикції. Якщо для ТНК це протистояння означає рух уперед, поступ у майбутнє, то для національних урядів настав час останньої вирішальної битви. З втратою можливостей на власний розсуд розподіляти вироблений продукт національні уряди остаточно і назавжди втрачають свій традиційний зміст, сформований попереднім розвитком людської цивілізації.

Така картина не є чимось раптовим. Втрата національною державою її традиційних функцій - процес, що з різним успіхом триває останні два століття. Події 11 вересня у США, на переконання більшості фахівців, підвели певну межу в конкурентній боротьбі держави з екстериторіальними транснаціональними компаніями. Стисло можна виділити наступні складові цього процесу.

1.Держава є традиційним інститутом, що залучає кадровий потенціал національних еліт. ТНК постали на руїнах колишніх великих колоніальних імперій (іспанської, британської, голландської та інших) й частково на винятково сприятливій геоекономічній кон'юнктурі Сполучених Штатів і тому фактично втратили генетичний зв'язок з національною традицією.

2.Лише США та, до певної міри, Російська Федерація володіють ресурсами для захисту власних національних інтересів у воєнний спосіб. Усі інші національні держави такої можливості позбавлені і змушені використовувати у конкурентній боротьбі інші ресурси.

3.Світова економічна система ґрунтується на американському доларі. США “за фактом” володіють контрольними пакетом фінансового впливу, оскільки теоретично здатні в будь-який момент заявити про припинення обігу її національної валюти за межами юрисдикції Вашингтону.

4.Світові товарні ринки функціонують на підставі складних та малозрозумілих для більшості населення коливань фондового ринку. Ринок цінних паперів, на якому щоденно рухаються трильйони доларів, за своєю природою є віртуальним явищем, оскільки ці кошти нічим не забезпечені. Світова економічна система тримається на основі угоди між основними “гравцями” про те, що акції найбільших компаній мають цінність і населення доручає цим компаніям на їхній страх і ризик (вплив та професіоналізм) свої зароблені (досить часто у таких чи подібних віртуальних бізнес-групах) американські долари.

5.ТНК мають величезні кошти (активи) й здатні віднайти механізми впливу на будь-якому державному рівні саме через підкуп. Держава неспроможна конкурувати з ТНК за рівнем матеріального заохочення й нездатна використовувати традиційні репресивні механізми.

Саме тому питання комунікативного впливу є ключовими для цілих областей сучасної цивілізації.

Таким чином, можна погодитися з тим, що функціонування зарубіжних Фабрик думки на вітчизняних теренах є проблемою не лише аналітичного середовища. Вона має величезний зміст у контексті боротьби за невідновлювані природні ресурси між ТНК й національними державами.

Діяльність іноземних Фабрик думки

та проблеми економічного суверенітету України

Перелічені базові положення є відправними аксіомами для подальших міркувань.

1.Виключно громадянам України належить визначати склад та повноваження органів законодавчої, виконавчої та судової влади в Україні.

2.Усі невідновлювані ресурси України належать виключно народу України як зараз, так і в прогнозованій перспективі.

3.Жоден із закордонних акторів (поза юрисдикцією рішень РБ ООН) не має повноважень щодо змін державного устрою в Україні, прав і свобод українських громадян.

4.Будь-які зміни у внутрішній та зовнішній політиці суверенної держави України мають відбуватися виключно через виконання демократичних процедур народного волевиявлення з огляду на принципову неприйнятність втрати контролю національного уряду над територією суверенної держави Україна.

Тенденції глобалізації, інтернаціоналізації усіх сторін суспільного життя сформували стійку традицію відкритості та прозорості функціонування більшості інституцій будь-якої демократичної держави. За винятком фашистських, расистських, терористичних інші не заборонені законодавством організації мають право здійснювати свою діяльність.

Так сталося, що в українському суспільстві (як у кожному пострадянському) не склалась традиція функціонування недержавних (приватних) громадських інституцій, які у спосіб самоорганізації сприяли б реалізації тих чи інших (політичних, культурних, релігійних, світоглядних, професійних) волевиявлень.

Ті політичні партії, що прийшли на зміну тотальній гегемонії КПРС-КПУ, не можуть розглядатися як окрема сила з низки загальновідомих причин. Це передусім пов'язано з відсутністю традицій політичного життя. Більшість сучасних партій є необхідним, передвиборчим осередком тієї чи іншої фінансово-промислової групи.

Так звані “ідеологічні” партії (КПУ та Рух, Ліберальна чи Демократична) змушені функціонувати в атмосфері майже повного ідейного та ідеологічного вакууму. Прийнятні й зрозумілі в США чи Західній Європі цінності на українському ґрунті виявляють себе в кращому разі як привабливий політичний бренд, “прохідний” на виборах (на кшталт ЛДПР Володимира Жириновського) і лише дискредитують себе в очах світової спільноти. Дійсно, майже неможливо знайти спільні риси між, наприклад, СПУ О. Мороза та Соціалістичною партією Франції, лідер якої Ф. Міттеран протягом 14 років минулого століття обіймав посаду президента однієї з найбільш потужних західних демократій.

Жодного впливу не мають дрібні націонал-патріотичні партії, що легалізували свою діяльність у незалежній Україні.

Достатній ідеологічний вплив на першому етапі державотворення мала Спілка Письменників України, в якій з часів “хрущовської відлиги” сформувався осередок суто конформістськи налаштованих національно-орієнтованих осіб. Для всіх очевидно, що далі культурної (частково релігійної) автономії в межах СРСР цілі цих діячів не сягали.

На погляд авторів, не існує об'єктивного підґрунтя для функціонування українських незалежних аналітичних центрів як впливового інституту громадянського суспільства. Це пов'язано з цілою низкою різнопланових причин.

Відсутність інституту легітимного власника, що має можливості й права планувати долю свого капіталу не лише на найближчу, але й на середню й віддалену перспективу, є ключовою пересторогою на шляху формування громадянського суспільства. Відсутність впливового інституту Think Tanks в Україні повністю відповідає наявному стану речей.

Крім того, важливою проблемою українського аналітичного соціуму є фактична деградація суспільних наук радянського зразка. Заміщення (причому на комерційній основі) правових, соціологічних, політологічних наукових інституцій сурогатами “Західного знання” (в далеко не адекватному перекладі й не нового за часом) в цій сфері сформувало ілюзорну картину добробуту. З одного боку, український фахівець вже здатен до співробітництва із закордонними колегами. З іншого - незрозумілим залишається питання реалізації цих знань на українському ґрунті. Недаремно філії деяких американських (в Російській Федерації) та німецьких (в Україні) аналітичних інституцій переважно рекрутують українців на посади технічного характеру. Більшість експертів представляють країни ЦСЄ, провідними менеджерами є американці та німці.

Можна сміливо стверджувати, що об'єктивних передумов до функціонування в Україні національних недержавних аналітичних інституцій, що функціонують коштом благодійних фондів вітчизняного походження не існує. Винятки, звісно, можливі. Але вони мають виключно суб'єктивний характер і пов'язані переважно з проблемою працевлаштування окремих високих посадовців. Всі інші вітчизняні аналітичні інституції мають маргінальний характер і працюють за рахунок вкрай незначних за класичними критеріями іноземних інвестицій. На сьогодні цю нішу Think Tanks фактично монополізував Український Центр економічних та політичних досліджень імені О. Разумкова.

Між тим, крім означеної проблеми інституціоналізації недержавних аналітичних структур, на теренах незалежної української держави, набагато серйознішою для України є проблема реалізації далекоглядних цілей зарубіжних Фабрик думки, які реально є відособленими аналітичними підрозділами ТНК.

Практично неможливо довести цілеспрямованість діяльності закордонних аналітичних структур у контексті економічного суверенітету окремої національної держави. Кожна з Фабрик думки пропагує гуманістичні цінності, протежує проектам екологічного захисту планети, закликає до об'єднання всіх мешканців Землі у єдину справедливу спільноту.

Цілком можливо, що теоретичні футурологічні конструкції Think Tanks мають певний, далекий від сьогодення, глибоко позитивний зміст. Між тим історія людства останнього століття доводить, що Сполучені Штати Америки - креатори всіх без винятку впливових недержавних аналітичних інституцій - після кожного з катаклізмів, що струшували планету, ставали дедалі потужнішими. На сьогодні Сполучені Штати є єдиною світовою наддержавою, яка здатна у будь-якому куточку земної кулі ефективно захистити інтереси своїх громадян. Не в останню чергу ці глобальні здобутки США залежали від успішного аналітичного обслуговування Президентської Адміністрації з боку неурядових Фабрик думки.

Для України, як і для переважної більшості пострадянських держав, головним завданням сьогодення є здійснення комплексу економічних реформ з метою поліпшення рівня життя населення. На жаль, цей процес вкрай затягнувся. За умови успішної реалізації президентського Послання “Європейський вибір” Україна в 2011 році має досягти рівня економічного розвитку, достатнього для початку переговорів з Європейським Союзом про поступовий перехід до процесу інтеграції нашої держави в ЄС.

Такими є об'єктивні реалії сьогодення. На погляд авторів, далекоглядні інтереси американських ТНК не збігаються з планами архітекторів “Єдиного європейського будинку”. Попередній досвід геоекономічного позиціонування Сполучених Штатів доводить, що в конкурентній боротьбі американці перемагають не в останню чергу завдяки раціональному вибору державних пріоритетів, досконалості механізмів реалізації стратегії захисту національних інтересів.

Безумовно, неможливо поза аналізом “закритих” аналітичних документів Державної Адміністрації США визначити відповідність дійсності того чи іншого футурологічного прогнозу. Зараз буцімто головною метою американської зовнішньої політики є боротьба з міжнародним тероризмом. Дійсно, винуватці терактів 11 вересня мають бути відповідно покарані. Між тим справжньою стратегічною метою розташованих в США транснаціональних компаній є конкурентна боротьба за невідновлювані природні ресурси у світовому масштабі.

Ця боротьба з використанням всіх існуючих засобів стане справжнім “стратегічним полем битви” протягом XXI ст. Суперниками в цій геоекономічній війні є США, Європейський Союз та Японія, мисливськими трофеями, на жаль, - країни пострадянського простору. Відомий американський політолог О. Янов на сторінках впливового російського тижневика “Московские новости» намагається визначити ідеологічну складову цього процесу. Не дивно, що матеріалом для його дослідження є дискусія, що розгорнулася між представниками Гудзонівського та Аспенівського інститутів - провідними Фабриками думки США та Німеччини відповідно. Експерт праворадикальної американської аналітичної фундації Роберт Кейган переконаний, що “...Евро-атлантическое сообщество фундаментально расколото. Европейцы полагают, современный мир может и должен управляться международными правилами и законами. Применение силы в нем возможно лишь как крайнее средство… Для Америки же непредвиденные угрозы непрерывно возникают со всех сторон. И поэтому национальная безопасность не может быть обеспечена ничем, кроме военной мощи» [9]. Така відверта демонстрація пріоритету силових механізмів у міжнародній політиці викликала цілком зрозуміле занепокоєння у директора Аспенівського інституту Джеффрі Гедміна. Міркування аналітика з Німеччини стосовно перспектив співробітництва Америки та Європи мають навіть певний відбиток фатальності: “Мы-то думали, что еще немного обсуждений и взаимопонимания перебросят мост через трещину, отделяющую нас от американцев. А нам вдруг говорят: забудьте об этом, противоречие проистекает из истории и культуры (а не из непонимания). И это перехватывает дыхание… Я, честно, боюсь раскола» [10].

Роль Think Tanks в зв'язку з цим важко переоцінити. Точніше, справжнім злочином проти своєї батьківщини може стати недооцінка цієї ролі.

Вже давно ні для кого не є таємницею, що в країні з ринковою економікою кожний серйозний політик - це людина, що обстоює інтереси певного фінансово-промислового угруповання. Так само кожна ТНК намагається за будь-яку ціну “просунути” свою людину до владних структур.

У цій царині напрацьовано багато різних PR-технологій. Втім для американських ТНК цього вже замало. У населення світу все ще залишаються певні психологічні обмежувачі, що їх потрібно зламати. Поставивши за мету дослідження найближчих та віддалених наслідків глобальних рішень, Think Tanks шукають таку форму подання аналітичної інформації, яка б стала відомою широкій спільноті й водночас оптимізувала б процес ухвалення державних рішень вищими посадовцями.

До певної міри розкриває основні змістовні характеристики роботи Фабрик думки за нових реалій вже згаданий вище академік Джермен Гвішіані.

Аналізуючи динаміку процесів використання природних ресурсів, експерти Римського інституту дійшли таких висновків.

1.Якщо сучасні тенденції зростання кількості населення, виробництва продуктів харчування, індустріалізації, забруднення природного середовища й вичерпання природних ресурсів триватимуть, світ перейде межу свого зростання.

2.Можливо змінити тенденції зростання й перейти до довготривалої економічної й екологічної стабільності.

3.Стан глобальної рівноваги можна встановити на рівні, що задовольнить основні матеріальні потреби людини та забезпечить реалізацію її особистого потенціалу. Головною пересторогою на цьому шляху є чисельність населення. Недивлячись на те, що народжуваність повільно знижується, рівень смертності знижується ще швидше. Так, у 1900 р. населення Землі складало 1,6 млрд осіб, а в 1970 - вже 3,5 млрд. Між тим запаси природних ресурсів за цей період зменшилися на 5 %, за останні 30 років світові запаси невідновлюваних природних ресурсів почали стрімко скорочуватися, оскільки загрозливими темпами зростає чисельність населення та обсяги промислового виробництва.

4. За збереження цих тенденцій планетарний колапс є невідворотним і головною причиною його є виснаження запасів невідновлюваних природних ресурсів. За найсприятливішого розвитку подій, коли світова економічна система дедалі ширше використовуватиме ядерну енергію, розроблятиме найглибші поклади корисних копалин, навчиться регенерувати окремі біоресурси, “виловлювати” всі шкідливі речовини, збирати з полів неймовірні врожаї, народжуватимуться лише діти, яких пристрасно чекають батьки, зростання населення зупиниться лише в 2100 р.

Людство може зупинити зростання матеріальних потреб населення за реалізації двох умов: формування стабільної людської цивілізації, яку не знищить несподівана та неконтрольована катастрофа; буде досягнуто можливість задовольнити всі основні матеріальні потреби людини на Землі [11].

Рекомендації Римського клубу зрештою означають збереження сучасного статус-кво глобальної геоекономічної переваги США і мінімально необхідний доступ до матеріальних благ представників іншої частини людства.

Цей мінімум можливий виключно за умови суттєвого скорочення кількості населення. Причому свідомого скорочення, без глобальних війн та пандемій. Такий сценарій в жодному разі не може вважатися прийнятним для України. Держава, що володіє майже третиною світових чорноземів, 27 % орної землі в Європі (на душу населення в Україні припадає 0,66 % га орної землі, тоді як у Європі цей показник складає загалом 0,25 % га) [12], певно, повинна мати можливість використовувати цей потенціал в інтересах насамперед наступних поколінь її громадян. Не покладаючись на рекомендації “загальнолюдського характеру” будь-яких, навіть найавторитетніших Фабрик думки.

Погляд у майбутнє

Сутність впливу Think Tanks стала зрозумілою лише в останні 20 років, коли глобалізація набула планетарного, незворотного значення.

В епоху глобалізації відбувається підрив національного державного суверенітету під впливом нових акторів: глобальних фірм, релігійних угрупувань, транснаціональних аналітичних структур, що перебирають на себе управлінські функції. Вони взаємодіють у цьому процесі як між собою, так і з традиційними суб'єктами міжнародних відносин - суверенними національними державами.

Фабрики думки фактично створюють абрис “нової людини” - споживача продукції ТНК. Для цього поступово формується нова ідеологія людської спільноти, нові критерії ухвалення рішень - новий зміст життєвого сценарію.

В ідеалі ідеологія має програмувати межі правильної та неправильної поведінки. Запропонована нею картина світу повинна визначати прозорий розподіл світу за принципом “свій-чужий”. Методи впливу повинні спрямовуватися на те, щоб різко знижувати раціональність рішень окремої особистості. Зрештою, з позицій такого підходу, потрібно вивести людину на автоматизм її реакцій, коли раціональна сфера взагалі виключається.

У межах концепції “примусової дипломатії”, що розробляється зараз корпорацією РЕНД, вербальний ультиматум підкріплюється невербальними діями на зразок пересування військ, що значно підвищує “вагу” слова у сучасному світі.

Вже зазначалося, що неурядові аналітичні організації в США тісно співробітничають із спецслужбами. Можна навіть сказати, що Фабрики думки виконують функції спецслужб. До того ж більш ефективно, оскільки вони не обмежені жодними національним, службовими чи соціокультурними табу.

Кризові ситуації можуть плануватися штучно. Відомий працівник російських спецслужб таким чином пояснює кінцеву мету так званої горбачовської перебудови:

1.“Системный развал существующего политико-экономического устройства страны.

2.Переворот и форсирование внедрения «дикого» капитализма.

3.Углубление хаоса и неразберихи в целях мобилизации озверевших масс на борьбу с властью под социалистическими лозунгами.

4.Свободные выборы и создание истинно социалистического (коммунистического) правительства” [13].

Наведений приклад є лише одним з можливих варіантів розвитку подій, який спроможна теоретично спланувати та через механізм консультативного моніторингу практично реалізувати потужна аналітична структура. За відповідного фінансування безумовно зацікавленої сторони. Це може бути як держава (у випадку з “холодною війною”), так і окрема ТНК.

Після подій у Югославії та Афганістані, на погляд авторів, тенденція до прямого збройного втручання Заходу у справи суверенних держав дещо послабла. Більш ефективним стає поширення на пострадянський простір та інші неосвоєні ринки (Китай, передусім) цінностей Західного світу, які декларуються як “загальнолюдські”. Яскравим прикладом цього процесу є так звана “культурна дипломатія”. Пропагування американського способу життя, експлуатація “американської мрії” про суспільство вільних можливостей, в якому мільйонер - це людина, що “зробила себе сама”.

Вже з середини 50-х років американські спецслужби мали необхідний інструментарій, підготовлений Think Tanks з метою психологічного впливу на населення країн, що “освоюються”. Визначення вимог до ефектного пропагандистського звернення розглядається в дослідженні Г. Почепцова [14].

Робота аналітичних центрів за короткий термін спричинила зміну системи цінностей на протилежні, які в попередній системі розглядались як “ворожі”. Тобто контрольоване комунікативне середовище навіть за відсутності інших джерел впливу володіє неабиякими можливостями. Ключовим чинником цього процесу є повна руйнація колишньої ідентичності людини й формування нової - із запрограмованими властивостями.

Ефективність такого впливу на переважну частину населення України є, на погляд авторів, дуже високою. Це пов'язано з цілком зрозумілими причинами. Відсутність традицій побудови громадянського суспільства, небезпідставний, майже генетичний, страх колишніх радянських людей перед необмеженим всевладдям спецслужб, каральної системи робить населення України фактично беззахисним перед інформаційними технологіями. Ключовим елементом економічної експансії ТНК є використання інформаційних технологій. Internet дозволяє в межах так званого “наукового співробітництва між націями” - наукового обміну й спілкування - необмежено передавати інформацію, що є державною власністю. Цьому сприяє так само й діяльність чисельних “спільних підприємств”, які є філіями ТНК і головною метою яких досить часто є промисловий шпіонаж та рекрутування найбільш кваліфікованих кадрів для роботи за кордоном.

Між тим найголовнішою проблемою діяльності закордонних Фабрик думки на вітчизняних теренах є, на погляд авторів, спроба формування нової політичної владної еліти у власних далекосяжних геоекономічних інтересах.

Загальновідомо, що будь-які економічні й суспільно-політичні зміни в Україні є нічим іншим, як продовженою в часі проекцією російських новацій. Тому не важко уявити, якими могли б бути результати виборів в Україні за умови участі кандидата - креатури закордонної ТНК.

Ми зараз переживаємо період модернізованого за найновішими технологічними зразками процесу запровадження “неоколоніалізму” в Україні. На його шляху багато пересторог. Ключовою з них є специфіка господарського комплексу України.

Специфіка полягає насамперед в активах, що становлять національне багатство, яке неможливо вивезти за кордон. Земля, її природні ресурси, підприємства ОПК, магістральні трубопроводи, АЕС - мають працювати і приносити прибуток в Україні. Отже, замість складної процедури банкрутств, концесій, створення консорціумів варто лише досягти зміни вищих менеджерів, навчити їх працювати в інтересах ТНК. В цьому полягає ще одна з функцій Think Tanks.

Високі технології потребують значних додаткових інвестицій, які далеко не одразу здатні принести прибуток. Довгострокові інвестиції - шанс для України. Технології випереджаючого розвитку здатні, з огляду на терміни, визначені в президентському Посланні “Європейський вибір”, вивести Україну в лідери постіндустріального світу. Відтак аналітичні центри ТНК вже зараз готують для України правлячу еліту.

На цьому шляху є багато труднощів. Виділяти разові кошти на розробку аналітичних проектів, створення незалежних ЗМІ, інших інституцій громадянського суспільства Західний світ цілком спроможний. Проте реально перебрати на себе функції управління національною промисловістю, сільським господарством, комунальною сферою й не допустити соціального вибуху за сучасних реалій практично неможливо.

Певну пересторогу для планів зарубіжних ТНК мають також складати представники досить чисельних (понад один мільйон осіб) силових структур. Теоретично працівники ЗС, МВС та СБУ працюють виключно з метою забезпечення національних інтересів своєї держави. Певно, що аналітичні підрозділи цих структур повинні вже зараз напрацьовувати механізми, адекватні передвиборчим сценаріям зарубіжних Think Tanks. На жаль, перебіг “касетного скандалу” продемонстрував, що вітчизняні спецслужби принаймні на організаційно-технічному рівні діють вкрай невдало.

Зовсім інша річ - ведення інформаційних війн. Українське суспільство пройшло “Тейпгейт” фактично без кровопролиття, без використання силових механізмів впливу з обох сторін. Офіційний Київ зберіг усі легітимні виборчі органи влади, не піддався на зовнішній та внутрішній психологічний шантаж. Парламентські вибори, що відбулися без голосних скандалів, провокацій та звернень до закордонної демократичної громадськості, також довели спроможність влади діяти ефективно. Принаймні на рівні визнаних світом демократичних процедур. Це доводить, що в Україні національні еліти поки що зберігають контроль над ситуацією, яка виглядає прогнозованою.

Серйознішою є проблема прямого економічного втручання ТНК у вітчизняний господарський комплекс. Неконтрольований процес приватизації призвів до появи потужних олігархічних фінансово-політичних угруповань. Представники так званих “регіональних кланів” фактично контролюють всі найбільш привабливі ресурсні експортно-орієнтовані сектори економіки.

Навіть без огляду на критичний стан з соціальним розшаруванням населення, катастрофічною бідністю переважної частини українців такий принцип перерозподілу національного багатства є неприпустимим з таких причин.

1.Важко вирізнити справжніх господарів українських підприємств гірничо-металургійного комплексу (ГМК), інших експортно-орієнтованих галузей промисловості. Цілком можливо, що в інтересах закордонних інвесторів діють вітчизняні “зіц-компанії", які формально володіють контрольними пакетами акцій.

2.Приватизація стратегічних для національної безпеки підприємств іноземцями неприпустима a priori. На жаль, це вже сталося з українськими нафтопереробними заводами (НПЗ).

3.“Тіньові” (кланові) механізми приватизації, “тіньовий” бізнес в Україні зрештою не є чимось таємничим, закритим для Держдепартаменту США, спецслужб Італії, Бельгії, інших держав. Використання “списків олігархів” у передвиборчий період є одним з ефективних механізмів інформаційного тиску на українське суспільство з метою “проштовхування” власного, прийнятного для ТНК, кандидата.

Міфологізація буцімто всемогутньої, кланової системи господарювання, на погляд авторів, все ж не відповідає справжньому розкладу речей, але є однією з форм конкурентної боротьби, з одного боку, та засобом своєрідного шантажу Західним світом легітимної влади в Києві - з іншого.

Саме тому в інтересах прогресу української державності є здійснення в короткий термін люстрації капіталів, власності, приналежності до тієї чи іншої (в тому числі закордонної) спецслужби кожного з посадовців. Інакше цю роботу дуже швидко під гаслами посилення курсу на євроатлантичну інтеграцію, зроблять “фахівці” з зарубіжних Think Tanks в Україні.

Висновки

1.В Україні остаточно не сформувалося громадське суспільство. Нація не об'єднана жодною з всеохоплюючих ідей. Завдання, визначенні в Посланні Президента “Європейський вибір”, створюють певні ідеологічні передумови для цього, але без широкої пропаганди в ЗМІ, здійснення публічних заходів на кшталт “громадських читань” успіху вони не матимуть.

2.Українське законодавство та традиційна толерантність суспільства призвели до функціонування цілої низки різних за цілями, методами, джерелами функціонування міжнародних організацій.

3.Фактична відсутність в Україні недержавних демократичних засобів масової інформації призвела до реінкарнації радянської традиції дисидентства. Це виявляється у постійній (іноді частково виправданій) апеляції опозиційних сил до закордонних правозахисних інституцій, використання закордонних приватних засобів масової інформації з метою реалізації власних політичних чи бізнесових проектів.

4.Низький професійний рівень більшості вітчизняних аналітиків не дозволяє українським Think Tanks навіть теоретично конкурувати із закордонними Фабриками думки.

5.Колабораціоністські аналітичні центри складають найбільш активну частину Think Tanks, що діють на пострадянському просторі. Це підрозділи корпорації РЕНД, Фондів: Карнегі, Макартура, Сороса тощо.

6.В Україні фактично відсутня система підготовки аналітичних кадрів. Без урахування аналітичних підрозділів колишніх КДБ та ГРУ СРСР, відділів системного аналізу підприємств ОПК, академічних інституцій АН СРСР таких спеціалістів не існувало фізично. Більшість з тих осіб, хто називає себе аналітиками й (навіть) очолює “незалежні аналітичні центри” являють собою щонайліпше аматорів від аналітики, а щонайгірше є аналітичним прикриттям різного роду бізнес-угруповань.

7.Існують величезні суто технічні (технологічні) складнощі в роботі аналітичних центрів України:

·практична відсутність бюджетного фінансування аналітичних структур, слабка фінансова й матеріальна підтримка такої діяльності з боку влади та бізнес-структур;

·закритість та непрозорість процедури підготовки й ухвалення рішень вищим політичним керівництвом держави;

·відсутність попиту органами державної влади на послуги незалежних аналітичних структур, випадковість, хаотичність, клановість кадрових переміщень у сфері аналітичного забезпечення діяльності всіх гілок влади;

·неготовність академічних структур діяти в режимі прикладних оперативних досліджень, з одного боку, низький рівень інтелектуальної підготовки державних службовців - з іншого.

8.Найбільш професійними аналітичними структурами в Україні залишаються Фабрики думки, що діють за фінансового, організаційного й матеріального сприяння зарубіжних спонсорів. Ця тенденція доводить, що по-справжньому впливовими є політично не заангажовані інституції. Крім того, це свідчить, що іноземні ТНК формують в Україні професійне аналітичне середовище у власних, далеко не завжди прийнятних для нашої держави цілях.

9.У зазначених умовах владним структурам України необхідно більше уваги приділяти роботі власних аналітичних центрів, забезпечуючи їхню незалежність як від зовнішнього впливу, так і від впливу окремих олігархічних угруповань, що можливо за умови необхідного фінансового забезпечення, неупередженого ставлення до їхніх розробок та підтримки постійного професійного зворотного зв'язку.

Джерела

1.Почепцов Г. Информационные войны. - К., 1999

2.Ковалишин Е. Think Tanks: что это такое, 10 окт. 2001 // http://www.aht.org.

3.Современные фабрики мысли. Агентство гуманитарных технологий // http://www.aht.org.

4.http://www.Rand.org/publications/electronic.

5.http://www.iftf.org/what_is_IFTF.

6.http://www.heritage.org/

7.http://www.peoples.ru/state/king/usa/carter.

8.Дугин О. Основы геополитики. - М.: Аргтогея, 1997.

9.Янов А. Призрак раскола // Московск. Новости. - 2002. - № 29.

10. Там само.

11. Пределы роста: Первый докл. Римскому клубу президента российского представительства Национальной ассоциации содействия Римскому клубу Дж. Гвишиани // http://www.Russia21.ru.

12.Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2001 : Послання президента України до Верховної Ради України // http://www.rada.kiev.ua/laws/new/cribin/show.cgi.

13.Любимов М. Декамерон шпионов. - М., 1998.

14. Почепцов Г. Коммуникативные технологии ХХ века. - М. : Ваклер, 2001.


Copyright © 2002 by DB NISS