Інтеграція оборонного і цивільного секторів економіки в контексті структурної перебудови ОПК: концептуальні підходи, принципи, стратегія

Аналітична записка

 

Третій рік в Україні спостерігається позитивні темпи зростання ВВП, четвертий - зростання промислового виробництва. Залежність макроекономічних показників від стратегії промислової політики очевидна. В той же час судячи, навіть, з офіційних статистичних даних, темпи зростання основних макроекономічних показників уповільнюються, що говорить про необхідність пошуку нових джерел і шляхів розвитку економіки.

В цьому плані експерти часто вказують на необхідність більш ефективного використання наявних виробничих фондів. При цьому поза їх увагою залишається цілий сектор вітчизняної промисловості - оборонно-промисловий комплекс (ОПК), чиї виробничі потужності до цього часу є незавантаженими. На сьогоднішній день ця галузь є тягарем для держави, який важко нести, але й небезпечно повністю ліквідувати. З одного боку, держава не має коштів для інвестування в оборонні підприємства та організації, з іншого, спроможність вітчизняного ОПК задовольняти потреби Збройних сил України (ЗСУ) сучасними видами озброєння і військової техніки (ОВТ) оцінюється до 5 % від необхідного. Крім того, кризовий стан ОПК в великій мірі обумовлений й тим, що ця галузь є сферою, яку майже не торкнулися реформи, - це залишок радянської економіки, який, все ще зорієнтований на функціонування за принципами соціалістичної системи, що передбачали державну власність і командно-адміністративні методи управління. В той же час в багатьох інших галузях промисловості України вже впроваджені базові елементи ринкової економіки (інша справа, наскільки ефективно це було зроблено).

Повноцінне включення оборонної промисловості в економічні процеси потребує проведення її реструктуризації, як це передбачено Концепцією структурної перебудови ОПК України, введеною в дію Указом Президента України від 18.03.2002. Згідно з нею стратегічними напрямами структурної перебудови ОПК є:

  • формування організаційно та функціонально збалансованої структури ОПК, яка забезпечуватиме науково-технічний прогрес, у тому числі в суміних галузях;
  • створення науково-промислової бази для забезпечення оборони та безпеки держави, оснащення ЗСУ сучасним ОВТ;
  • забезпечення створення та оновлення на сучасній технологічній основі складної наукоємної техніки для заміни імпортної у таких галузях, як енергетика, сільське господарство, зв'язок, охорона здоров'я тощо;
  • розширення експортних можливостей держави.

При проведенні структурних реформ в ОПК, актуальність яких ніким не заперечується, основною проблемою є їх фінансове забезпечення. Прийняті джерела фінансування не можуть задовольнити реальних потреб галузі.

Спроможність державного бюджету обмежена: навіть при наявності відповідної політичної волі до оборонно-промислових реформ, держава не має достатніх ресурсів для того, щоб забезпечити належний рівень фінансування реструктуризації. А прогнози економічного розвитку країни свідчать про те, що навряд чи можна очікувати кардинальної зміни на краще в фінансуванні ОПК в коротко- та середньостроковій перспективі.

Обсяги власних коштів оборонних підприємств і організацій, які можна спрямувати на структурну перебудову, в більшості випадків теж обмежені через важкий фінансовий стан самих суб'єктів господарювання ОПК і нестабільний збут їх продукції. Однак ті оборонні підприємства, що мають довгострокові експортні контракти, всіляко намагаються виділяти кошти на проведення реструктуризації. При цьому вони не обмежуються тільки перебудовою власних виробничих процесів, але й впроваджують нові організаційно форми виробництва, хоча не завжди успішно (таким було, наприклад, створення концерну "Бронетехніка України").

На участь в фінансуванні реструктуризації ОПК вітчизняних комерційних фінансово-кредитних установ можна розраховувати в випадку, коли відбудеться оздоровлення фінансового стану підприємств і організацій ОПК (більше того, в українських банках сьогодні "оборонка" має негативний імідж, подібний до іміджу "чорної діри капіталовкладень" - сільського господарства радянських часів). До тих пір поки не відбудеться оздоровлення оборонних підприємств, участь приватного капіталу в ОПК буде обмежена фінансуванням небагатьох експортних проектів. Вищесказане стосується і залучення іноземного капіталу. При цьому слід зауважити, що підприємства і організації ОПК мають закриту технологічну інформацію, а це накладає певні обмеження на участь в їх роботі іноземних партнерів. Крім того, прихід іноземного капіталу може стати виявом недобросовісної конкуренції, де головний мотив - усунення України з певних сегментів світового ринку ОВТ шляхом встановлення контролю над найбільш перспективними оборонними підприємствами і організаціями. .

Таким чином, заходи щодо структурних перетворень не проводяться через відсутність коштів, а не реформований ОПК продовжує відволікати на себе ресурси, накопичувати заборгованість перед бюджетами всіх рівнів і соціальною сферою, роблячи свій негативний вклад в накопичення політичних, економічних і соціальних проблем в країні. При цьому слід зауважувати, що з кожним роком вартість проведення реформ в галузі буде збільшуватися.

Очевидно, якщо держава зможе виділити кошти на структурну перебудову ОПК, то це будуть невеликі кошти, і всі вони підуть на реалізацію найбільш ефективних і пріоритетних напрямів реструктуризації. В цьому зв'язку важливим і актуальним стає пошук неординарних підходів до фінансування реструктуризації. Дана аналітична записка присвячена лише одному з можливих варіантів знаходження і спрямування додаткових ресурсів в ОПК, яким може стати диверсифікація оборонних підприємств і організацій, що передбачає вихід в нові сфери виробничої діяльності, шляхом їх об'єднання з цивільними підприємствами. Зауважимо, що цей підхід не претендує на те, щоб стати панацеєю для від усіх проблем ОПК і бути всеохоплюючим.

Основним методом такої своєрідної "структурної диверсифікації" має бути інтеграція, яка представлена двома формами: інтеграція "вперед" і "назад". Перший випадок передбачає інтеграційних рух (по коопераційному ланцюжку) в напряму до експлуатанта (споживача) продукції, другий - до виробника сировини, напівфабрикатів, вузлів та комплектуючих. В умовах відсутності стабільної державної підтримки оборонні підприємства, які мають спроможність виробляти продукцію подвійного призначення, вимушені шукати безпосередній вихід на ринок, заробляючи самі кошти на виживання і розвиток Розуміння цього є і на державному рівні. Зокрема Міністерством транспорту України влітку 2001 року декларувалося створення Національної морської компанії (в рамках якої мають об'єднатися суднобудівні, судоремонтні підприємства, морські порти і підприємства, що займаються морськими і річковими перевезеннями), однак з приходом команди нового міністра ці плани поки що залишаються на папері. Такий підхід може бути ефективним і у випадку авіабудування: авіабудівні підприємства (наприклад, КДАЗ "Авіант", ХДАЗ) можуть бути інтегровані з авіаперевізниками, аеропортами, підприємствами-виробниками аеронавігаційного обладнання тощо. Однак економічні реалії накладають суттєві обмеження на реалізацію подібних інтеграційних стратегій. По-перше, лише обмежене коло виробників кінцевої продукції подвійного призначення (не більше десятка підприємств авіабудівної, суднобудівної та ракетно-космічної галузей) в вітчизняному ОПК можуть виходити безпосередньо на кінцевого споживача своєї продукції (в даному випадку, в сфері надання транспортних послуг). По-друге, вказані заходи наштовхуються на хронічну нестачу коштів, як у споживачів на внутрішньому ринку, так і початкового капіталу у підприємств і організацій ОПК та у їх головного власника - держави.

Вихід в нові виробничі сфери оборонних підприємств в макроекономічному плані представляє собою міжгалузевий перерозподіл ресурсів, іншим варіантом такого перерозподілу може бути об'єднання під одним корпоративним дахом (в різних формах - промислово-фінансові групи, концерни, холдинги тощо) підприємств та організацій ОПК і з підприємствами інших галузей, насамперед галузей з низьким ступенем обробки.

Аналіз промислової політики показує, що головним її імперативом було сприяння експортоорієнтованим галузям з низьким ступенем обробки. В великій мірі така стратегія викликана до життя об'єктивними причинами, однак вона має свої межі, за якими унеможливлюється розвиток економіки. Продовження орієнтації державної промислової політики на підтримку галузей з низьким ступенем обробки веде до технологічного занепаду, інвестиційного і енергетичного знекровлення вітчизняної економіки. Зміщення акцентів в пріоритетах промислової політики в Україні також вимагають й надмірність виробничих потужностей галузей з сировинною спрямованістю, орієнтованих в основному на задоволення попиту на світовому ринку, стримані прогнози розвитку світової і національної економіки тощо.

В зв'язку з безперспективністю орієнтації лише на розвиток галузей з низьким ступенем обробки завданням номер один має стати розвиток високотехнологічних галузей промисловості. Варто тільки порівняти вартість 1 кг металу (0,00025 тис. дол. США) і 1 кг літака (1-1,5 тис. дол. США) чи супутника (10-100 тис. дол. США)[1]. В Україні ж спостерігається зворотна картина: якщо частка чорної і кольорової металургії в вітчизняній промисловості становить майже 30 %, то частка машинобудування і металообробки 13,4 % (2000 рік), тоді як в 1990 році ці показники становили відповідно 12,1 % і 30,5%[2] (частка ж високотехнологічних галузей, які становлять ядро ОПК України, ще менша: вітчизняні авіабудівна, суднобудівна, ракетно-космічна та інші галузі в прямому та переносному смислі лежать на землі). Для порівняння, в Росії частка машинобудування в структурі промисловості становить 20 %, США - 42 %, в Німеччині - 47 %.

Зазвичай перерозподіл ресурсів в галузях економіки відбувається насамперед за рахунок державного бюджету, коли зібрані через податкову систему кошти інвестуються в вибрані пріоритетні напрями. В нинішній економічній ситуації спроможність держави реалізовувати цю традиційну схему суттєво обмежена та й в цілому не відповідає стратегічному курсу на побудову ринкової економіки. Більш доцільним може бути міжгалузевий перерозподіл ресурсів шляхом створення "чисто конгломератних" об'єднань (користуючись визначенням класиків американської економічної науки Ф.Шерера і Д.Росса[3]), коли інтегруються промислові компанії, які не мають досвіду в сферах діяльності одна одної. Зазначимо, що конгломератні об'єднанні може бути впроваджений для лише обмеженого коло оборонних підприємств і організацій, там де це дійсно буде визнано доцільно з точки зору економічної і збереження оборонної спеціалізації.

Мотивами, які можуть сприяти утворенню конгломератних об'єднань з участю підприємств ОПК, можуть бути наступними:

  • металоємність оборонних підприємств;
  • спроможність оборонних підприємств випускати обладнання для потреб галузей з низьким ступенем обробки;
  • наявність сталих коопераційні зв'язків;
  • лобістське партнерство на зовнішніх ринках;
  • наявність боргових зобов'язань.

Формування конгломератних утворень за принципом металоємності може виявитися ефективним випадку об'єднання підприємств таких підгалузей ОПК як суднобудування, авіабудування, ракетобудування, танкобудування та підприємств гірничо-металургійного комплексу. Такі об'єднання можуть забезпечити вигоду для обох сторін: збільшення обсягів виробництва та зменшення собівартості продукції ОПК, що в свою чергу приведе до зростання обсягів виробництва продукції підприємств вітчизняного ГМК (оскільки ОПК раніше був основними споживачем продукції вітчизняної металургії) для потреб внутрішнього ринку (саме через нерозвиненість внутрішнього попиту на продукцію ГМК є слабким боком цієї галузі) і зменшить його залежність від коливань кон'юнктури світового ринку, антидемпінгових процесів і т.д.

При об'єднанні підприємств галузей з низьким ступенем обробки і оборонних підприємств, спроможних виробляти обладнання для перших (наприклад, таких як ДАХК "Артем" або Сумське НВО ім. Фрунзе, що випускають обладнання для металургії) дозволить їм в свою чергу зменшувати витрати на виробництво металопродукції економічними методами. А "оборонка" зможе проводити конверсійні заходи під конкретні замовлення і при інвестиціях з боку своїх експортоорієнтованих партнерів по "конгломератному" утворенню.

Доцільним здається конвертування в більш сталі інтеграційні зв'язки підприємств ОПК і підприємств інших галузей (наприклад, металургійних або хімічних), між якими вже є налагоджена кооперація, однак яка через кризу в "оборонці" послабла. Це стосується насамперед оборонних підприємств і організацій, які випускають вузли і комплектуючі. Попередній аналіз показує, що створення промислових альянсів на базі вже сформованої кооперації може бути доцільним при виробництві оптичних приладів (ВО "Арсенал", ВО "Кварц", Казенне підприємство "Запорізький титаномагнієвий комбінат"), виробництві високотехнологічних матеріалів для бронетанкової техніки (Казенне підприємство "Завод порошкової металургії", Харківський автодорожній інститут, ВО "Фотоприлад", ВАТ Запорозький металургійний комбінат "Запорожсталь") тощо. Такі утворення дозволять більш жорстко відстоювати економічні інтереси українських оборонних підприємств - виробників комплектуючих і вузлів перед генеральними підрядниками, більша частина яких зосереджена в Росії. Вони можуть також збільшити лобістський потенціал української промисловості в зарубіжних країнах, що дуже важливо. Адже вітчизняні оборонні і цивільні підприємства мають хай обмежені, однак стабільні сфери впливу в зарубіжних країнах. Їх об'єднання в одні корпоративні структури створює економічний мотив для координації в просуванні спільних інтересів.

Крім цього, об'єднання цивільних і оборонних підприємств у вигляді конвертації боргових зобов'язань в майнові права може стати засобом часткового зняття гостроти проблеми неплатежів у відносинах цих підприємств. Однак в цьому випадку необхідним є дотримання принципу економічної доцільності такої конвертації.

Запропонований підхід створення конгломератних об'єднань цивільних і оборонних підприємств здається досить революційним тільки з першого погляду. У нього є історичні аналоги: зокрема напередодні Першої світової війни в Російській імперії серед створених трестів і концернів, що випускали озброєння і військову техніку, за ініціативою "Русско-Азиатского банка" була створена воєнно-промислова група, яка об'єднувала вісім великих машинобудівних і металургійних підприємств[4]. На пострадянському просторі теж є приклади інтеграції цивільних і оборонних підприємств. При цьому є випадки, коли домінують в таких об'єднаннях цивільні підприємства або провідну роль грають оборонні. В якості приклада першого підходу можна привести "Курганмашзавод" (виробляє бойові машини піхоти), яким володіє Сибірсько-Уральська нафтогазохімічна компанія (СИБУР), при цьому незважаючи на збитковість заводу (8 млн. дол. в 2001 році), керівництво СИБУРу заявило про плани сприянню збільшенню збуту воєнної продукції "Курганмашзаводом" на зовнішніх ринках. Зворотнім прикладом є ВАТ "Мотовилихинские заводи" (виробник артилерійського озброєння): серед п'яти заводів, які входять до нього, є й металургійне виробництво, напрями розвитку якого визначаються виходячи з економічних потреб основної спеціалізації.

Якщо звернутися до міжнародного досвіду, то в сучасних розвинутих країнах Заходу ефективність диверсифікованих промислових об'єднань ставиться під сумнів. Зокрема, курс акцій таких структур традиційно нижче, ніж показники корпорацій, підприємства та організації, які займаються більш спорідненою діяльністю. Пік "чисто конгломератних" об'єднань в США і в Західній Європі прийшовся на 1960-ті - початок 1970-х роки, то зараз спостерігається певна тенденція до звільнення від непрофільних виробництв, однак багатогалузеві корпорації продовжують грати провідну роль. В перехідних економіках (азіатських, латиноамериканських, центрально-східноєвропейських країнах) "конгломератні" об'єднання є також досить розповсюдженим явищем, існування якого "обґрунтовується прагненням подолання обмеженості ресурсів на ринках капіталів і проміжного продукту"[5], що є вкрай актуальним і для української промисловості.

В українській економіці теж можна знайти сучасні приклади існування "конгломератних" структур. В якості приклада, коли в таких утворення приймали участь і оборонні підприємства, можна привести промислово-інвестиційний консорціум "Металургія", в склад якого поряд з ВАТ "Запорізький завод феросплавів", ВАТ "Металургійний комбінат "Дніпроспецсталь", ВАТ "Полтаваобленерго", банк "Зевс" входило і ВАТ "Сумське машинобудівне НПО ім.Фрузне". Метою цього об'єднання була участь в приватизації металургійних і машинобудівних вітчизняних підприємств, зокрема консорціум "Металургія" приймав участь в приватизації відповідно ВАТ "Запорізький алюмінієвий завод" і НДІ "Перетворювач". Однак це утворення опинилося нестійким через зміну державної політики в сфері приватизації та законодавства (припинило діяти поняття "промисловий інвестор"), воно буде або ліквідоване або реформоване.

Запропоновані заходи щодо "конгломератної інтеграції" підприємств ОПК і галузей з низьким ступенем обробки не передбачають використання принципу: "відняти у одних та віддати іншим", перевага має віддаватися економічним заходам, пошукам спільної вигоди як оборонних, так і цивільних підприємств. Будь-які заходи щодо структурної перебудови промисловості, а тим більше коли об'єднується підприємства різних галузей, вимагає дотримання принципу: "Не пошкодь!". Тому практичним крокам по консолідації оборонних та цивільних підприємств і організацій має передувати ретельно підготовлені бізнес-плани. На першому етапі організаційні структури функціонування таких об'єднань можуть бути не жорсткими, наприклад, у вигляді консорціумів або шляхом створення спільних підприємств. На другому етапі, в якості стратегічної задачі слід поставити формування більш жорстких структур, таких як фінансово-промислові групи з впровадженням трансфертної системи ціноутворення.

Якщо проведення інтеграційних заходів ускладнюється тим, що під єдиним корпоративним дахом необхідно об'єднати як правило чітко експортоорієнтовані цивільні (металургійні, хімічні) підприємства і оборонні заводи (які часто знаходяться у вкрай важкому фінансовому положенні), то виникає закономірне питання: за який кошт проводити заходи по інтеграції вказаних підприємств? Представляється, що ці кошти можна отримати шляхом введення режиму "експериментального оподаткування" для підприємств і організацій, які будуть об'єднуватися в спільні структури. За основу можна взяти досвід проведення експерименту в ГМК. Режим сприяння має передбачати насамперед фіскальні заходи: списання боргів, зниження податкових ставок на прибуток за умови спрямування коштів на модернізацію виробничих потужностей, встановлення нульової ставки ПДВ, надання податкових кредитів і т.д.

Зазначимо, що рекомендація Кабінету міністрів України розповсюдити досвід експерименту в ГМК і інших сферах промисловості міститься в Постанові Верховної Ради України №1892 - ІІІ від 13.07.2000 "Про підсумки виконання Закону України "Про проведення економічного експерименту на підприємствах ГМК України" та поширення його дії на підприємства інших галузей економіки України". Окремі посадові особи Міністерства промислової політики України виступали з прихильними заявами щодо розповсюдження умов експерименту і на машинобудівні підприємства, однак далі заяв справа не пішла.

Окремо стоїть питання про перспективи збереження позитивних фінансових показників цивільних експортоорієнтованих підприємствам (наприклад ГМК), які б могли ввійти до міжгалузевих об'єднань: наскільки вони будуть залишатися спроможними зіграти роль "дійної корови" - інвестиційного донору для високотехнологічних галузей. Так, частина експертів прогнозує вже в найближчі роки зниження конкурентоспроможності вітчизняної металопродукції на зовнішніх ринках, зменшення доходів підприємств, збільшення вартості інвестиційних проектів і колапс галузі. Тим більше під сумнів ставиться отримання надприбутків. Експерти Центру антикризових досліджень відмічають: "Цілеспрямований перерозподіл надприбутків, які отримує галузь, на її структурну перебудову, уявляється досить доцільним, але це було варто робити тоді, коли ці надприбутки мали місце"[6].

Розуміючи занепокоєність експертів, зауважимо: при формуванні промислової політики слід виходити з того, що ті ж ГМК або нафтохімічна галузь в найближчій перспективі буде залишатися одною з головних галузей вітчизняної промисловості та основним джерелом валютних надходжень. Крім того, частина підприємств ГМК не прийняла участі в економічному експерименті (до речі, в приведених прикладах, крім "Запоріжсталі" всі інші гірничо-металургійні підприємства не були включені до переліку господарських суб'єктів, на яких були розповсюджений експеримент 1999-2002 років), тому від розповсюдження на них "експериментального" режиму оподаткування можна очікувати на позитивний інвестиційний ефект. Однак безперечно, така ситуація висуває підвищенні вимоги до ефективності використання коштів, які будуть отримуватися в великій мірі за рахунок Державного бюджету і відсутності державних інвестицій в інші галузі промисловості.

Якщо ж брати до уваги можливість вступу України в 2003 чи 2004 році до Всесвітньої торгової організації, то за підрахунками Міністерства промислової політики, короткотерміновий позитивний ефект від цього отримають зокрема металургійна та хімічна галузі, тоді як для авіабудування і суднобудування членство в ВТО буде мати негативний ефект. З цього ракурсу об'єднання підприємств високотехнологічних галузей з галузями з низьким ступенем обробки може забезпечити не тільки додаткові надходження (за оцінками фахівців, тільки металургійні підприємства будуть отримувати щорічно додатково від 500 до 700 млн. дол.), але й може стати засобом узгодження внутрішніх конфліктів інтересів різних галузей, неминучих при вступі в ВТО.

Питання впровадження "експериментального режиму" для підприємств та організацій, які ввійдуть в "конгломератні" інтегровані структури, тісно пов'язане з гострою дискусією навколо питання надання доцільності податкових пільг (а в більш загальному плані - надання прямих і непрямих субсидій) окремим групам підприємств, яка йде в вищих ешелонах влади. До тих пір поки буде існувати великий державний сектор промисловості і держава буде неспроможна виступати як повноцінний покупець або інвестор (як це має місце в ОПК), прямі і непрямі субсидії залишаться вимушеним засобом підтримки розвитку вітчизняної промисловості. Отже, надання пільг в рамках запропонованих заходів є засобом формування своєрідного початкового капіталу для їх реалізації.

Відзначимо також, що навіть у разі отримання обмеженого економічного ефекту від інтеграції підприємств ОПК і цивільних галузей, позитивом буде своєрідна "м'яка посадка" соціальної сфери, тобто менш болючими будуть структурні перетворення (навіть, у випадку закриття чи кардинальної переорієнтації підприємств) для персоналу, й зменшення навантаження на державний бюджет.

Приймаючи до уваги, що більша частина підприємств та організацій ОПК України та таких галузей як гірничо-металургійна чи хімічна знаходяться у власності держави або вона володіє значними пакетами акцій, то, по суті, мова йде про концентрацію державних ресурсів. Однак в будь-якому випадку потрібна політична воля для перетворень. При цьому передумовою для ефективного проведення структурних перетворень є зміна системи управління державними підприємствами і державними пакетами акцій. Нагальною є потреба в спеціальній структурі (наприклад, Агентство) по управлінню державними корпоративними правами в ОПК, яка б мала ті функції, що на сьогоднішній день неефективно виконує Фонд державного майна України. Базою для створення її створення могла би виступити Державна комісія з питань ОПК, що стало б логічним і доцільним рухом в напряму підвищення ефективності державного управління оборонною промисловістю. Однак після її ліквідації, виник певний вакуум в цій сфері, ймовірно, управління ОПК буде ділитися між Міністерством промислової політики, Міністерством економіки та європейської інтеграції і Міністерством оборони.

В нових умовах найбільш доцільним буде створення вказаної структури в складі Міністерства промислової політики України. Зрозуміло, що в цьому випадку вона буде вимушена мати більш широкий спектр функцій, які будуть стосуватися вітчизняної промисловості в цілому, тобто питання корпоративних права держави в ОПК та створення "конгломератних" промислових альянсів і їх подальше функціонування буде одним з багатьох напрямів роботи цього Агентства. Однак подібна структура має стати одним з головних інструментів ефективної реалізації політики створення "конгломератних" об'єднань і в подальшому забезпечення в них державних інтересів.

Наприкінці, хотілось би зауважити, що поряд з численними економічними, політичними, соціальними проблемами, які перешкоджають проведенню інтеграції,

Висновок. Поглиблення кризового стану ОПК України в умовах нестабільності національної економіки вимагає проведення радикальних реформ в галузі. Однак заходи щодо структурної перебудови наштовхуються на хронічну відсутність коштів, що вимагає впровадження неординарних заходів. Одним з таких заходів може стати створення інтегрованих структур, до яких би ввійшли підприємства ті організації ОПК та підприємства інших галузей промисловості з низьким ступенем обробки. Об'єднання цих господарських суб'єктів в спільних корпоративних структурах дало б можливість налагодити схему міжгалузевого перерозподілу частини ресурсів на користь високотехнологічного сектору.

З метою сприяння формуванню вказаних інтегрованих структур пропонується впровадити комплекс заходів щодо оподаткування підприємств і організацій, які в них ввійдуть, подібних до тих, що були застосовані при так званому "економічному експерименті" в ГМК.

Джерела

[1] Оборонно-промышленный комплекс Украины - современное состояние и реструктуризация // Технологические системы. №2, 2000. С.9.

[2] Статистичні таблиці // Послання Президента України "Про внутрішнє і зовнішнє становище України в 2001 році". К., 2002.

[3] Шерер Ф.М., Росс Д. Структура отраслевых рынков. М.,1997. С.85.

[4] Бескровный Л.Г. Армия и флот России в начале ХХ века. Очерки военно-экономического потенциала. М., 1986.

[5] Перотти Э., Гельфер С. Финансирование инвестиций в российских финансово-промышленных группах. М., 1998. С.4.

[6] Жалило Я., Сухоруков А. Нетаємний експеримент // Дзеркало тижня. 18-22 лютого, 2002.


Copyright © 2002 by DB NISS