Navigation bar
  Home Start Previous page
 1 of 3 
Next page End 1 2 3  

Доповідь на міжнародній конференції 
"Словаччина, Польща та Україна: обмін
досвідом з європейської інтеграції", 
Дніпропетровськ, 21 березня 2005 року
Владислав Романов, Дніпропетровський регіональний інститут державного
управління Національної академії державного управління при Президентові
України, докторант каф. державного управління та самоврядування, к.і.н.,доц..
ГРОМАДСЬКА ДУМКА СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО РЕГІОНУ ЩОДО ЄВРОПЕЙСЬКОЇ
ІНТЕГРАЦІЇ
УКРАЇНИ
Програма Кабінету Міністрів України “Назустріч людям” визначає
європейську інтеграцію пріоритетом міжнародної діяльності Уряду. У той же час
серед 14 пунктів плану дій у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції лише
один стосується роботи уряду з громадською думкою.            “Сприяти
поінформованості суспільства з питань європейської та євроатлантичної
інтеграції”. – зазначається в урядовому документі  [1]. На наш погляд, цей
напрямок заслуговую на більшу увагу, оскільки остаточне рішення про вступ до
Європейського Союзу країна має приймати згідно результатів
загальнонаціонального референдуму.  
Для України проблема європейського вибору, в певному сенсі, була
фатальною. Двічі – у ХУП ст.. та у 1917-1920 рр. – невдалі спроби прокласти свій
шлях до Європи мали своїми безпосередніми наслідками втрату щойно здобутого
державного суверенітету. 
Ситуація в Україні після набуття незалежності у 1991 році значною мірою
нагадувала минулі часи. Державна політика щодо визначення стратегічних
пріоритетів зовнішньої політики не була послідовної. Коливання між
“европійством” та “євразійством” закінчилося формулюванням концепції
“багатовекторності” політики на міжнародній арені.  
За таких умов процес формування громадської думки стосовно перспектив
приєднання до Європейського Союзу, членства у НАТО мав доволі стихійний та
мінливий  характер. На нього впливало кілька факторів.
По-перше, офіційна політика. Початком інтеграції України до ЄС можна
вважати 1993 рік, коли “Основними напрямками зовнішньої політики України”
було проголошено, що “перспективною метою зовнішньої політики України є
вступ до Європейського Співтовариства”. Протягом наступних кількох років було
укладено кілька угод між Україною та ЄС, серед яких особливе місце посідає
Угода про партнерство і співпрацю (1994 р.), що набула чинності у 1998 р. Україна
була першою з країн СНД, яка уклала угоду такого характеру [2, c.230-231].
Це стало підставою затвердження у 1998 р. Стратегії щодо виконання Угоди, а
у 2000 р. – Програми інтеграції України до Європейського Союзу. Обидва
документи були видані як укази Президента України. Таким чином, державна
політика країни набула деяких ознак системності та перспективи. Зокрема, була
визначено обсяг необхідних законодавчих змін (майже 4 тис. актів); зобов’язання
щодо адаптації соціальної політики до стандартів ЄС (реформи пенсійної системи,
системи охорони здоров’я, охорони праці, страхування та політики зайнятості);
розвиток місцевого самоврядування, забезпечення охорони природи та запобігання
техногенним кризовим ситуаціям.  
З одного боку, це були доволі декларативні документи, оскільки реальні зміни
за вказаними напрямками відбувалися дуже повільно, і державні установи не
розглядали їх в якості пріоритетів у свій діяльності. З другого боку, наявність цих
документів підсилювала позиції прибічників євроатлантичної інтеграції України,
надаючи їм відповідний нормативний та інформаційний ресурс[3]. В навчальних
закладах з’явилися курси з євроінтеграції [4], ця проблема стає предметом
політичних дискусій [5], наукових досліджень, конференцій, тощо [6]. 
Таким чином, це створювало певні нормативні, інформаційні, наукові
передумови, загальний фон фіксації теми євроінтеграції у масовій свідомості
громадян України. 
Другим фактором стало зростання впливу неурядових організацій, політичних
партій, для яких інституціаналізація задекларованої державою політики євро
інтеграції стають одним з домінуючих напрямків діяльності. У свою чергу, це стає
підставою для запровадження в Україні студій з вивчення різних аспектів
проблеми євроінтеграції, зокрема, проведення соціологічних досліджень.
Такі дослідження почали проводитися з 2000 року. Інститут соціології НАН
України, Фонд “Демократичні ініціативи”, компанія “Социс”  стають провідними
дослідниками проблем євро інтеграції в українському суспільстві Соціологи
зафіксували досить високий рівень позитивного ставлення українців до вступу до
ЄС - 56 % у 2000 р. та 2001 р., НАТО –25 % та 23 % у 2000 р. та 2001 р. відповідно.
При цьому відсоток тих, хто заперечував вступ України до ЄС  був незначний – 10
% та 8 % відповідно. Значно критичніше ставилися респонденти до ідеї вступу
України до НАТО – 34 % та 33 % відповідно [7, с.47].      
Політичні події наступних років засвідчили поступове зречення державного
керівництва України підписаних у 1994 р. принципів Угоди про партнерство і
співпрацю з ЄС. Натомість громадськості була запропонована ідея посилення
інтеграції у межах СНД, насамперед з Російською Федерацією, де головним
завданням розглядалося утворення єдиного економічного простору (ЄЕП). 
Вона стає домінуючою для провладних політичних сил у період виборчих
кампаній 2002 р. до Верховної Ради (блок “За єдину Україну”) та президентських
виборів 2004 р. Не зважаючи на потужну кампанію з інформаційно-
пропагандистської підтримки ідеї ЄЕПу, яка проводилася у ЗМІ органами
державної влади, кількість прихильників курсу європейської інтеграції не
зменшилась. Згідно загальноукраїнського опитування, яке проводив Фонд
“Демократичні ініціативи” та Центр “Соціальний моніторинг” 11-16 травня 2004 р.,
56 % опитаних вважали за потрібне Україні вступити до ЄС, а 27 % позитивно
ставилися до такої перспективи стосовно НАТО. 
Але при цьому  кількість респондентів, які негативно поставилися до цих
питань зросла у порівнянні з 2000-2001 рр. майже у двічі: до Європи не хотіло йти
20 % респондентів, проти вступу України до НАТО висловилися 49 % опитаних
[8]. Це є результатом надзвичайно високого напруження суспільних дискусій під
час виборчої кампанії 2004 р. Не секрет, що кампанія В.Ющенко будувалася на
гаслах європейської інтеграції України, в той час як В.Янукович обстоював східний
інтеграційний вектор.  
Таким чином, у громадській свідомості відбувся певний процес негативізації
ідеї євроатлантичної інтеграції. Для Дніпропетровської Запорозької, Харківської
областей, Донбасу також існують свої специфічні пояснення громадської
перестороги щодо розвитку європейських контактів. Як приклад, можна
розглянути ситуацію в Дніпропетровському регіоні.
Область тривалий час була закритою для відвідувань іноземців, що наклало на
свідомість мешканців, особливо людей похилого віку, певний відбиток. На
території області зараз зберігається велика кількість неутилізованого твердого
ракетного палива, яке не були знищено попри досягнутою між Україною та США
угоди. Громадськість стурбована загрозою екологічної катастрофи і це впливає на
її оцінку перспектив євроатлантичного курсу  України.   
Отже, проблема потребує серйозної уваги, оскільки проголошений
Президентом України В.Ющенко політичний курс може не одержати необхідної
суспільної підтримки, а в окремих регіонах Східної України та Криму вона може
бути вирішальною у ставленні громадян до чинної влади.          
Аналізуючи ситуацію, яка склалася у 2004 році навколо цього питання,
Дніпропетровська громадська організація “Асоціація аналітиків політики” провела
влітку соціологічне опитування мешканців Дніпропетровської області. Опитування
проводилося з 25 червня по 7 липня 2004 р. по всім містах і районах області,
кількість респондентів склала 1448 осіб.
Поряд з питаннями щодо оцінки діяльності органів влади, соціально-
економічного становища, політичних уподобань тощо, в анкеті містилося багато
питань, метою яких було виявлення відкритих та латентних ціннісних орієнтацій.
Так, результати опитування засвідчили, що громадяни віддають перевагу
цінностям, які пов’язані із ринковою економікою, вільним розвитком людини, -
тобто цінностями західного світу. 
Яким орієнтаціям Ви віддаєте перевагу?
Бажані
Не бажані
Важко
відповіст
и
26.
Орієнтація на цінності й ідеали соціалізму,
що склалася в роки радянської влади
28.97
33.33
31.1
27.
Орієнтація на приватну власність і ринкові
механізми
49.65
16.95
25.81
28.
Орієнтація на права і свободи кожного
громадянина
79.47
3.52
10.48
29.
Орієнтація на розквіт української культури
70.32
5.27
16.67
30.
Орієнтація на соціальний захист громадян
81.79
3.38
08.2
31.
Орієнтація на людину і її всебічний
розвиток
73.21
3.80
15.40
32.
Орієнтація на рівність у розподіл
суспільного багатства
46.55
15.61
29.68
33.
Орієнтація на випереджальну модель
розвитку суспільства 
38.82
13.8
39.73
34.
Орієнтація на верховенство закону
55.13
9.14
27.43
Previous page Top Next page