А.І.Шевцов, М.Г.Земляний, В.В.Вербинський, Т.В.Ряузова

ДИВЕРСИФІКАЦІЯ ПОСТАЧАННЯ ГАЗУ В УКРАЇНУ. БАЖАННЯ ТА РЕАЛІЇ

Аналітична записка

Значний рівень залежності України від імпорту енергоносіїв, особливо від монопольного імпорту природного газу та значний рівень його споживання в країні, обумовлюють незадовільний стан її енергетичної безпеки.

Одним із можливих шляхів зменшення енергетичної залежності є диверсифікація імпорту газу, але бажання реалізувати будь-який її варіант зустрічає ряд політичних і економічних перешкод, які є дуже значними, тому реальне втілення в життя диверсифікаційних проектів потребує значних зусиль та коштів.

Необхідні обсяги та існуючі джерела газового імпорту

Сьогодні в Україні споживається ~76,5 млрд.м3 газу, з яких ~20,3 млрд.м3 власного видобутку /1/. Більша частина імпортованого газу постачається в Україну із Туркменістану. Іншу частину газу (біля 24 млрд.м3) Україна одержує із Росії, як плату за транзит російського газу в Європу. При поступовому переході на грошову оплату послуг за транзит ці обсяги будуть зменшуватись.

Положення ускладнюється ще й тим, що туркменський газ постачається по трубопроводам через територію Казахстану, Узбекистану і Росії, тобто Україна має певний рівень залежності також і від них. До того ж, Росія є монополістом не тільки щодо частки постачання імпортованого в Україну газу (плата за транзит), а також і значної частки нафти (майже 80 %).

У майбутньому згідно із проектом “Енергетичної стратегії...2030” /2/ обсяги споживання та власного видобутку природного газу в Україні будуть збільшуватись. Обсяги імпорту газу будуть залежати від обсягів його споживання (які в свою чергу залежать від темпів економічного розвитку країни та обсягів енергозбереження) і складуть за базовим і оптимістичним сценаріями цієї стратегії порядку 60-65 млрд.м3 /2/.

Можливі варіанти диверсифікації

Обсяги запасів газу та обсяги виробництва і споживання в потенційних країнах-постачальниках (станом на 2001 рік) наведено у таблиці /3, 4/ .

Як видно з цієї таблиці найбільш вагомі запаси природного газу мають Росія, Іран і Катар. Інші постачальники мають запаси одного порядку з Україною (доведені запаси України складають ~ 1,12 трл.м3).

Але експортні можливості Ірану, поки що майже, не задіяні і весь його видобуток іде на власне споживання. Експортні можливості Норвегії та Нідерландів не є настільки вагомими, щоб задовольнити в майбутньому потреби такого потужного споживача, як Західна Європа. Крім того, існуючі потужності газопроводів цього напряму повністю задіяні, тому в разі реалізації цього варіанту постачання в Україну потрібно буде їх нарощувати. Країни Північної Африки (Алжир, Лівія, Єгипет) також мають ринки збуту в Західній Європі, тому конкуренція щодо постачання газу в Україну буде досить значною. Таким чином, Україна, крім звісно російського газу, може надіятись тільки на газ із Ірану, Туркменістану і, можливо, Узбекистану, Казахстану. Але для цього необхідно значно нарощувати видобуток та розширювати транспортну інфраструктуру в більшості з цих країн.

У майбутньому в основних країнах-постачальниках прогнозується значне зростання видобутку і відповідно експорту природного газу. Так видобуток в Ірані до 2010 року зросте до 140-180 млрд.м3, а експорт до 65-100 млрд.м3, у Туркменістані відповідно видобуток зросте до 120 млрд.м3 і експорт до 60-100 млрд.м3, у Казахстані видобуток - до 70 млрд.м3 і експорт - до 24 млрд.м3 /5,6,7/.

Для постачання газу із країн Північної Африки (скраплений газ) також потрібно розвивати відповідну інфраструктуру вже в Україні.

Серед можливих шляхів диверсифікованого постачання газу в Україну можна розглядати наступні.

Газ Ірану. Варіанти побудови транспортних коридорів:

1. Іран - Азербайджан -Грузія - Чорне море - Україна

2. Іран - Вірменія - Грузія - Чорне море - Україна

3. Іран - Туреччина - Чорне море - Україна

4. Іран - Туреччина - Болгарія - Румунія - Україна

Газ Туркменістану. Крім існуючого варіанту постачання (через Казахстан, Узбекистан і Росію), можливими варіантами можуть бути постачання в Азербайджан по Транскаспійському газопроводу (проект) і далі по маршруту, який було розглянуто вище (варіант 1). Цей варіант може бути реалізованим також разом із варіантами 3,4 постачання іранського газу (загальний проект) для збільшення обсягів постачання із Ірану.

Газ Норвегії та Нідерландів. Постачання через Німеччину і Польщу і далі до України із добудовою відповідної гілки газопроводу або по схемі заміщення російського газу.

Скраплений газ. Джерела постачання Алжир, Лівія, Катар та ін.(постачання танкерами-метановозами). Для цього потрібно побудувати термінал (наприклад, в Одесі або Очакові) для прийому танкерів та регазифікаційний завод, сховище газу та газопровід до загальної газопровідної системи, а також зафрахтувати або побудувати танкери.

Економічні аспекти диверсифікації

Крім наявності запасів в країнах постачальниках та необхідних обсягів постачання, важливе значення мають вартість будівництва транспортних коридорів та транспортні тарифи, а також прогнозні ціни для споживачів.

В ідеалі Україні потрібно щоб обсяги імпорту із одного джерела не перевищували третини, тобто це ~ 15?20 млрд.м3, якщо не рахувати обсяги, які є платою за транзит російського газу, то це ~10?15 млрд.м3.

Звісно, що будувати газопровід із Ірану чи Туркменістану задля таких обсягів недоцільно, бо це буде занадто дорого для України. Тому до цих проектів необхідно залучати європейські країни та збільшувати відповідно обсяги постачання. Тим більш, це дозволить Україні одержати прибутки від транзиту. Можливі обсяги постачання газу в Європу із Ірану і Туркменістану складають величину від 30 до 50 млрд.м3 /7,8/.

Будівництво газопроводу із можливих районів постачання в Україну є достатньо дорогим проектом, тим більш вважаючи на необхідність прокладки газопроводів по дну Чорного і, можливо, Каспійського моря, а також в сейсмоактивних зонах (Іран, Туреччина і район Кавказу). Вартість реалізації газотранспортного коридору Іран-Україна-Західна Європа може скласти за різними оцінками ~ 7,5-10,0 млрд.дол. /7,8/. Для того щоб проект був економічно ефективним, транспортні тарифи повинні бути досить високими ~ 1,5 дол./тис.м3/100км (суша) і ~ 3,0 дол./тис.м3/100км (море) /9/. Тобто для України транспортні витрати повинні скласти порядку 47 дол./тис.м3. Для порівняння сьогодні вартість транспортування газу із Туркменістану складає ~16 дол./тис.м3, для Європи транспортні витрати на постачання іранського газу будуть ще більшими ~ 70-80 дол./тис.м3.

Ціна такого газу для споживачів України звісно повинна значно зрости. Це має бути платою за зменшення енергетичної залежності. Може Україна дозволити собі цю плату чи ні, це окреме питання. Вже сьогодні ми маємо в Україні цілий спектр цін як на газ, що імпортується чи постачається в рахунок плати за транзит російського газу, так і на газ власного виробництва. Не менш широкий спектр цін мають і споживачі газу в Україні (населення, теплоенергетика, бюджетні організації та ін.). Але загалом потрібно відзначити, що в середньому ціна газу в Україні ще не досить висока (як і платоспроможність споживачів) ~ 41 дол./тис.м3 і залишиться такою, навіть після очікуваного підвищення ~ 58 дол./тис.м3 /10/. Тому при визначених обставинах (підвищенні платоспроможності, загальному зростанні цін на енергоносії) можна дозволити мати якусь частку більш дорогого імпортованого газу як плату за енергонезалежність. Не менш важливим питанням є ціна іранського (чи туркменського) газу в Європі. Вона буде визначати конкурентоспроможність цього транспортного коридору, бо, як уже зазначилося вище, - без Європейської складової реалізація цього проекту є просто нереальною. Маючи декілька джерел постачання, європейські країни у найближчий перспективі не погодяться платити за диверсифікацію значну ціну. Тому ціна цього газу повинна бути того ж порядку, що і газу з інших джерел постачання в Європу, в-першу чергу, російського. Досягнення цього є не простим завданням. Враховуючи значний рівень впровадження ринкових відносин в газовій сфері, ціни на газ будуть визначатися конкуренцією та співвідношенням попиту та пропозиції на основі принципів Енергетичної Хартії. Крім цього, значним фактором впливу на них є ціни на нафту, особливо в умовах їх значного зростання останнім часом.

Для України ціна норвезького газу в разі його постачання буде достатньо високою (не менше ~140-150 дол./тис.м3). Те ж можна сказати і про скраплений газ, згідно з оцінкою в роботі /3/ ціна реалізації такого газу може скласти до ~155 дол./тис.м3. Нинішня ціна імпортованого з Туркменістану газу, після її підвищення в січні 2005р., складає ~74 дол./тис.м3.

Навіть, якщо це не останнє підвищення, то різниця цін є досить суттєвою, і чи дозволить економіка країни закупити значні обсяги норвезького або алжирського (скрапленого) газу, питання залишиться відкритим.

Щодо ціни туркменського газу, то при сьогоднішній ціні в Туркменістані (~58 дол./тис.м3) та ціні транспортування ~ 47 дол./тис.м3 виходить, що в Україні диверсифікований газ буде коштувати ~ 105 дол./тис.м3.

Щодо вартості іранського газу, то існують значні розбіжності в прогнозі цін. Якщо виходити із вартості газу для Туреччини, то можна зробити припущення, що на кордоні із Туреччиною іранський газ буде коштувати ~ 90-100 дол./тис.м3. Тоді в Україні він буде коштувати (з врахуванням транспортних витрат) порядку 120-130 дол./тис.м3.

Якщо закупити ~10-15 млрд.м3 газу в Туркменістані, то витрати складуть 1,05-1,58 млрд.дол.(не диверсифіковані постачання будуть коштувати 0,74 - 1,11 млрд.дол.), витрати на іранський газ складуть від 1,2-1,3 млрд.дол. до 1,8-1,95 млрд.дол.

Таким чином, диверсифікація буде коштувати країні від 310 млн.дол. до 560 млн.дол. на рік при закупці 10 млрд.м3, та від 470 млн. дол. до 840 млн.дол. - при закупці 15 млрд.м3. Звісно, що ця оцінка є прогнозною і не досить точною, але і вона свідчить, що диверсифікація так просто не дається. Крім політичних і організаційних зусиль потрібні будуть ще і значні кошти.

Сейсмічна небезпека може також стати негативним чинником впливу на реалізацію газотранспортних коридорів. До зони високої сейсмічної активності відносяться території Ірану та Туреччини (особливо зона Анатолійського розлому), а також територія Кавказу. Існуючі ризики можуть бути зменшені за рахунок підвищення сейсмічної стійкості трубопроводів та іншої інфраструктури, але це зробить ще більш коштовним і так не дешевий проект.

Політичні аспекти вибору варіантів

Політичні аспекти в нафтогазовій сфері відіграють дуже значну, а часто і визначальну роль і можуть витісняти економічну доцільність на другий план. Сама по собі диверсифікація є тому наглядним прикладом, економічні переваги якої поки що сумнівні.

Геополітичні відносини розглянутих країн-постачальників зі такими значними гравцями, як США, Росія, ЄС, не є безхмарними. Не простими є також відносини між країнами-постачальниками та транзитерами та внутрішня ситуація в цих країнах. Все це визначає наявність політичних ризиків при реалізації розглянутих газотранспортних коридорів.

Туркменістан на сьогоднішній день має значні можливості щодо експорту газу, які у майбутньому будуть збільшуватись. Тому він намагається диверсифікувати свій експорт. Це і проекти постачання газу в північну частину Ірану з можливим продовженням до Туреччини і Європи, це проект Транскаспійського газопроводу, це і намагання вийти на ринки Індії і Китаю (проект трубопроводу довжиною ~ 1,7 тис.км, потужністю до 35 млрд.м3). Але ці намагання, поки що, не втілюються у які-небудь суттєві переваги і тому, на дійсний час, реалізується, в основному, тільки північний напрямок експорту туркменського газу. Обсяги транспортування газу до Ірану складуть ~ 12 млрд.м3 і то лише в 2006 році. Інші проекти поки що не реалізуються.

Разом з цим, Росія проводить активну політику відсікання для Європи альтернативного постачання газу з Туркменістану і Казахстану. Прикладом цього є 25 річна угода з Туркменістаном щодо закупівлі газу зростаючими обсягами. Якщо ці угоди будуть виконуватись, то за цей період із наявних доведених запасів газу в Туркменістані ~ 2,86 трлн.м3 буде видобуто ~ 2 трлн.м3. Зміцненню контролю Росії над постачанням газу з цього регіону в Європу і Україну сприяє також відсутність альтернативних маршрутів постачання (весь газ іде через територію Росії). Все це дозволяє Росії наблизитись до монополізації європейського газового ринку.

Таким чином, диверсифіковане постачання газу із Туркменістану і Казахстану в Україну і у Європу в дійсний час викликає багато питань в політичному плані. Вирватись із „міцних обіймів” Росії, збудувавши газотранспортний коридор в обхід її території, ці постачальники зможуть лише при суттєвій підтримці Європи.

Щодо Ірану, то будь-які економічні його успіхи досить негативно сприймаються в США і ця ситуація, за прогнозами аналітиків, буде зберігатися ще довгий час, пом'якшуючись дуже повільно. Іран, звісно, намагається вивільнитись від міжнародної ізоляції і наявність значних запасів нафти та газу може цьому сприяти в разі проведення відповідної політики. Тому Іран намагається використати ці переваги в повному обсязі. Це і розширення розвідки та видобутку газу, будівництво потужностей по скрапленню газу з подальшою його реалізацією на ринках Індії, Китаю, а можливо, і Європи. Це і проекти нових газопроводів у східному напрямі (до Пакистану і Індії) і, безумовно, - перспектива побудови газопроводу Іран-Європа. Розширюється співробітництво в газовій сфері із найближчими сусідами - Туркменістаном, Азербайджаном, Вірменією, Грузією, Туреччиною. Будуються газопроводи у Вірменію, відновлюється газопровід у Азербайджані з подальшим продовженням до Грузії, планується збільшення постачання газу в Туреччину і постачання туркменського газу на північ Ірану, постачання газу в Нахічеванську область Азербайджану.

Росія розглядає Іран як значного конкурента на ринку газу, як у названих вище країнах, так і на ринках Європи, і тому буде створювати протидію всім проектам Іран-Європа, які обминають територію Росії. Маючи менше можливостей для цієї протидії, порівняно з протидією Туркменістану та Казахстану, Росія все ж намагається активно взаємодіяти з Іраном в енергетичній сфері, збільшуючи свій вплив на нього. Це і активна участь „Газпрому” в розробці газових родовищ і взаємодія в сфері ядерної енергетики. Звісно, якщо буде реалізовуватись проект Іран-Європа, то Росія буде підтримувати варіант коридору через свою територію, тобто коридор Іран-Вірменія-Грузія-Росія-Україна-Європа.

Існують також протиріччя між можливими постачальниками природного газу. Це, в першу чергу, стосується невирішеного питання щодо статусу Каспійського моря та його поділу між Іраном, Азербайджаном, Туркменістаном, Казахстаном та Росією. Транскаспійський газопровідний проект не одержав свого практичного розвитку і в найближчій перспективі його поява є малоймовірною у зв'язку із загостренням протиріч між Туркменістаном і Азербайджаном відносно статусу Каспійського моря.

Можливість політичних та етнічних конфліктів в країнах-постачальниках та транзитерах теж треба враховувати. Це стосується нестабільності в місцях проживання курдів (Туреччина), а також сепаратизму в Грузії. Це також і відомі відносини між Азербайджаном та Вірменією. Оскільки газовий транспортний коридор буде проходити територією багатьох країн, узгодження відносин задля забезпечення надійності транспортування потребує не абияких зусиль. Нестабільність може стати причиною як відключень, так і терористичних актів на газопровідній системі.

Не менш важливими є політичні відносини України із зацікавленими сторонами, які сьогодні потребують корегування та активізації. Це в першу чергу, стосується Ірану, в якому деякі політичні кола не підтримують помаранчеву революцію в Україні. Це також стосується налагодження тісних відносин з Вірменією, якщо газопровід буде прокладено її територією, враховуючи її проросійський настрій та можливість тиску зі сторони Росії.

Серед вагомих засобів вирішення проблеми енергетичної залежності в країнах ЄС все більшої значимості, разом із диверсифікацією постачання, надається впровадженню принципу керування залежністю, так званої “взаємозалежності”. Пошук балансу інтересів на основі аналізу противаг може стати все більш актуальним завданням у зв'язку із зменшенням можливостей диверсифікації та її подорожчанням, вичерпанням запасів у традиційних постачальників та ускладненням видобутку та транспортування газу з нових джерел. Тому реалізації зазначених проектів будуть сприяти тісне міжнародне співробітництво та кооперація, створення регіональної системи безпеки та стабільності в країнах постачальниках і транзитерах, створення визначеного зовнішньополітичного консенсусу між США і ЄС щодо розвитку відносин із Іраном.

Україна, маючи потужну газотранспортну систему, в тому числі і для транзиту російського газу, має всі можливості використати принципи взаємозалежності /11/. Цьому буде сприяти також наявність в країні можливостей для участі в будівництві газопроводів, розробці родовищ, постачанні труб та іншого обладнання в країни, де є значні запаси природного газу.

Можливі альтернативи зменшення енергетичної залежності Українипо постачанню газу

Підвищення ефективності виробництва та споживання енергії

Відомо, що економіка України є однією із найбільш енергоємних як у Європі, так і у світі. Така ситуація потребує значних зусиль щодо енергозабезпечення країни, в тому числі, закупівлі значних обсягів імпортованих енергоносіїв, в першу чергу, нафти і газу. Безумовно, що зменшення споживання енергії на одиницю ВВП повинно зменшити імпортну залежність країни. Цього можна досягти за рахунок впровадження нових технологій при виробництві палива та енергії, а також при їх споживанні у різних галузях економіки. Цей шлях дозволить одночасно вирішити ще цілий ряд проблемних питань, а саме:

· підвищити конкурентоспроможність вітчизняних товарів за рахунок зменшення енергетичної складової собівартості;

· провести оновлення значної частини основних фондів на основі впровадження нових ефективних технологій як в енергетиці, так і в економіці в цілому;

· зменшити шкідливі викиди у навколишнє середовище (що є дуже важливим при нинішній екологічній ситуації в країні).

Враховуючи євроінтеграційні устремління України, все це дозволить підняти її імідж та наблизити до європейських стандартів енергобезпеки, складові якої енергоефективність та екологічна прийнятність є пріоритетними в країнах ЄС.

Безумовно, підвищення енергоефективності потребує значних коштів (для порівняння: для економії 10 млрд.м3 газу потрібно витратити порядку 660 млн.дол. на заходи енергозбереження /2/). Закупівля ж цих обсягів газу, наприклад, в Туркменістані буде коштувати ~ 740 млн.дол. Якщо ж це буде диверсифікований газ, який буде постачатися по новим транспортним коридорам, наприклад, із Туркменістану по Транскаспійському коридору, то ця сума збільшиться приблизно до 1,05 млрд.дол., з Ірану - до 1,2-1,3 млрд.дол.

Безумовно, цей шлях не вирішує повністю проблем диверсифікації, але значно зменшує обсяги необхідного імпорту і відповідно зменшує залежність країни, та дозволяє економити кошти на закупівлю імпорту.

Збільшення власного видобутку газу є також одним із шляхів зменшення енергетичної залежності країни. Порівнюючи доведені запаси газу в Україні з запасами деяких країн - постачальників (див.таблицю) бачимо, що запаси України є досить значними (не набагато меншими ніж Норвегії, Лівії, які є експортерами природного газу). Інша річ, що Україна є дуже значним споживачем, що не дає їй можливості забезпечити себе цим енергоносієм. З іншого боку, виробництво природного газу все-таки відстає і таким чином його потрібно збільшувати.

Видобуток шахтного метану може стати додатковим джерелом наповнення газового кошика країни. Вугільні шахти України вважаються найбільш загазованими. Промислові запаси шахтного метану оцінюються величиною біля 4 трлн.м3. Видобуток шахтного метану одночасно дозволить зменшити забруднення атмосфери, яке відбувається в результаті вентиляції шахт. Річний видобуток шахтного метану може скласти біля 3 млрд.м3 /12/.

Покращення енергетичного балансу є ще одним із можливих шляхів зменшення енергозалежності країни та підвищення рівня її енергетичної безпеки /13/. Це можна зробити шляхом зменшення частки газу в енергетичному балансі за рахунок збільшення частки вугілля, запаси якого в країні є значними. А видобуток може бути збільшеним. Недоліком цього варіанту рішення проблем енергозалежності є екологічні та економічні перешкоди (собівартість вугілля значна, викиди в атмосферу при його спалюванні не є прийнятними). Шляхи подолання цих перешкод відомі, але також потребують значних капіталовкладень як для оновлення шахтних фондів та зменшення енергозатрат, так і для переводу ТЕС на нові технології спалювання вугілля. Ще одним шляхом покращення ситуації є розвиток ядерної енергетики, але для цього потрібно вирішити проблему створення власного ядерного паливного циклу або диверсифікувати постачання ядерного палива. У майбутньому вагомий внесок у вирішенні проблеми мають внести нетрадиційні джерела енергії, але для цього потрібен час, щоб ці технології стали економічно конкурентними із традиційними джерелами енергії. Вичерпання запасів традиційних енергоносіїв та відповідне підвищення цін на них поступово зрівняють шанси традиційних та нетрадиційних джерел енергії.

Висновки

1. Диверсифікація джерел та шляхів постачання природного газу в Україну є необхідним елементом зменшення її енергетичної залежності. Але її реалізація потребує як значних зусиль в плані організації і відповідних політичних кроків, так і значних коштів.

2. Із розглянутих варіантів диверсифікації найбільш ймовірними є постачання газу із Ірану, а також Туркменістану (через Транскаспійський коридор). Запаси газу в Норвегії, Нідерландах, Алжирі в перспективі будуть повністю задіяні на країни ЄС, і будуть поступово зменшуватись. Постачання газу із Казахстану, Узбекистану, Туркменістану газопроводами, які проходять через територію Росії, не можуть вважатись повністю диверсифікованими.

3. Маршрути постачання газу в Україну із Ірану та Туркменістану можуть бути реалізовані тільки при умові продовження маршрутів у Європу та відповідної участі європейських країн в реалізації проектів.

4. Основні політичні ризики щодо реалізації проектів диверсифікації постачання газу в Україну і Європу це: політика США щодо міжнародної ізоляції Ірану, протидія Росії цим проектам, в тому числі, розширення контролю над газовим імпортом Туркменістану та Казахстану, політична нестабільність та значна залежність від волі політичного керівництва в країнах Кавказу і прикаспійського регіону та протиріччя щодо статусу Каспійського моря.

5. Серед головних перешкод щодо реалізації зазначених проектів транспортування газу, крім значної вартості та політичних ризиків, слід назвати технічні труднощі (прокладка трубопроводів по дну моря та у гірській місцевості), а також забезпечення безпеки постачання, яка визначається нестабільністю в країнах проходження маршруту та значним рівнем сейсмічної активності на їх територіях.

6. Іншими шляхами зменшення рівня енергетичної залежності України (крім диверсифікації) можуть бути:

· зменшення споживання газу в Україні (на 10-15 млрд.м3) за рахунок підвищення енергоефективності та покращення енергетичного балансу;

· значне збільшення видобутку природного газу в Україні за рахунок освоєння нових газових родовищ та використання шахтного метану (природні запаси для цього є достатніми);

· більш активне застосування принципу взаємозалежності (транзит російського газу, участь в проектах освоєння родовищ в Росії, будівництві газопроводів, взаємних проектів реалізації газу тощо).

7. Ці шляхи повинні бути максимально використані також і у разі побудови диверсифікованих маршрутів постачання газу в Україну, що буде сприяти підвищенню рівня енергетичної безпеки країни і зменшить витрати на закупівлю імпортованого газу.

Джерела

1. А.Руднік. Основні результати роботи ДК ”Укртрансгаз” у 2004 році./ Енергетична політика України, - №3, - 2005.

2. Енергетична стратегія України на період до 2030 року та подальшу перспективу. Проект . - 2003.

3. Енергетичні ресурси та потоки./За заг.ред Шидловського А.К.,- К.: УЕЗ, - 2003.

4. А.Глаголев, С.Демин, Ю.Орлов. Долгосрочное прогнозирование газового рынка:опыт сценарного программирования., - М., - 2003.

5. В.Сапрыкин. Узкие места газового сектора стран Центральной Азии./Энергетическая политика Украины, - №5, - 2004.

6. Республіка Туркменістан, Казахстан, Азербайджан, Узбекистан, Грузія, Туреччина, http://www.inogate.org/russian/countries

7. Центр социальных исследований «София». Возможности транспортировки природного газа в Европу из стран Каспийского субрегиона по территории Украины (геополитические аспекты) ( ч 2). http://sofia.com.ua/ru/mats/54

8. В.Саприкін. З життя газопроводів: південний Кавказ йде від Росії до Ірану?// Дзеркало тижня, 22 січня 2005.

9. Энергетическая Хартия. Транзит энергии многосторонняя задача. http:/russian.rise-customs.ru/docs/energy-charter-treaty/transit.pdf

10. И..Дуброва. Тиски госрегулирования./ Энергетическая политика Украины, - №2, -2005.

11. Земляной Н.Г., Иващенко В.В. Оптимальне стратегии, как основа для договореностей относительно газотранспортной системы Украины./ ДФ НИСИ., <http://www.db.niss.gov.ua/news1.htm>, -2002.

12. В шахту не за углем, а за метаном? htpp//www.ngvrus.ru/story 1.shtml

13. В.Вербинский, Н.Земляной. Трансформация энергетических балансов в аспекте требований к энергетической безопасности Украины. / Энергетическая политика Украины. - №2,- 2005.

14. Україна як газовий міст до Європи? Економічні та геополітичні роздуми./ UkrBiz.net. Бізнес і фінанси. <http://www.ukrbiz/net/> - (Бібліотека).

15. Европейская стратегия безопасности энергоснабжения. (Зеленая книга)/ Европейская Комиссия. «Интерсоларцентр». - М.,- 2002.

16. Е.Витер. Газ во имя политики, или что останется в наследство следующему Президенту от российско-украинской газовой политики //Зеркало недели.,-№51(526), -2004.

 
Copyright © 2005 by DB NISS