Navigation bar
  Home Start Previous page
 1 of 3 
Next page End 1 2 3  

“Стратегічна панорама” 3, 2004.
В. О. БАРАННІК
АНАЛІЗ ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНОГО БАЛАНСУ КРАЇНИ 
З ТОЧКИ ЗОРУ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Учіться, брати мої, думайте, читайте, 
і чужого навчайтеся,  і свого не цурайтеся.
Т. Г. Шевченко
Резюме
Сучасна ефективна енергетична політика неможлива без врахування факторів
енергетичної безпеки і такої її складової, як енергетична незалежність. 
Одним з основних напрямів проведення енергетичної політики в державі є формування
та подальше дотримання паливно-енергетичного балансу (далі – ПЕБ). Серед факторів, які
мають враховуватися при визначенні балансу, безумовно, повинно зайняти місце і
забезпечення енергетичної незалежності. Також очевидно, що наукові дослідження,
спрямовані на вироблення стратегії розвитку, не можуть бути ефективними без
урахування наявних світових тенденцій та сучасних викликів.
Яким чином побудовані ПЕБ в інших країнах світу, наскільки та яким чином вони
враховують вимоги забезпечення енергетичної незалежності, як сформулювати ці вимоги,
наскільки перспективний існуючий ПЕБ України? Відповіді на ці запитання автор
спробував дати у цій статті.
Енергетична незалежність як складова енергетичної безпеки
Енергетична безпека держави [1] - стан готовності паливно-енергетичного комплексу
(ПЕК) країни щодо максимально надійного, технічно безпечного, екологічно прийнятного,
економічно ефективного та об´рунтовано достатнього енергозабезпечення економіки
держави й населення, а також щодо гарантованого забезпечення можливості керівництва
держави у формуванні й здійсненні політики захисту національних інтересів у сфері
енергетики без зовнішнього і внутрішнього тиску. 
Енергетична незалежність держави визначається рівнем самостійності керівництва
держави у формуванні та здійсненні політики, не залежної від зовнішнього і внутрішнього
втручання та тиску, що виходять із сфери діяльності ПЕК. 
Проблема досягнення енергетичної незалежності є актуальним завданням енергетичної
політики не тільки для держав з перехідною економікою, до яких належить і Україна, а й
для багатьох країн світу, зокрема країни ЄС [2], США [3] та інші. Зазначимо, що для
більшості цих країн необхідність проведення саме такої політики була ініційована
нафтовими кризами кінця 70-х років ХХ ст., коли залежність від єдиного постачальника
нафти (країн Близькосхідного регіону) та політичні конфлікти призвели до суттєвої
економічної кризи в цих країнах. В ситуації, що склалася, в індустріально розвинутих
країнах світу відбулися значні зміни в енергетичній політиці. Серед головних напрямів
такої політики зазначимо такі:
пошук та реалізація шляхів диверсифікації зовнішніх постачань;
всебічна підтримка власного видобутку та виробництва енергії навіть у
випадках його неконкурентоспроможності у звичайних умовах;
створення стратегічних запасів головних паливно-енергетичних ресурсів
(ПЕР);
розробка та втілення програм розвитку енергоефективних технологій;
використання новітніх джерел енергії.
Все це забезпечило цим країнам досить високий рівень енергетичної безпеки та
енергетичної незалежності, впевнений сталий економічний розвиток та
конкурентоспроможність національних економік. Крім того все це відбувалося за умов
обмежених власних запасів головних ПЕР.
Для сучасної України така скрутна ситуація не мала місця. Перебування в складі
колишнього СРСР, де був характерним значний рівень забезпеченості ПЕР, значною
мірою визначило сучасний стан енерговикористання в країні та порівняно низький рівень
енергетичної безпеки [1]. 
Україна значною мірою залежить від імпорту енергоносіїв (
43 % від загальних
потреб). Крім того, значні світові ціни, які встановлювалися на основні енергоресурси,
вимагають раціонального використання ПЕР та подальшого планування рівнів власного
видобутку. 
Як відомо, рівень енергетичної залежності країни можна зменшувати шляхом:
збільшення видобутку та споживання власних ПЕР;
підвищення ефективності виробництва, транспортування та споживання ПЕР;
диверсифікації імпорту енергоносіїв;
управління енергетичною залежністю (створення ситуації взаємозалежності та
ін.);
диверсифікації видів споживаних ПЕР.
Майже всі ці напрями зниження енергетичної залежності безпосередньо пов’язані з
процесами формування паливно-енергетичних балансів, а тому вирішення завдання
формування оптимальних ПЕБ має здійснюватися з обов’язковим урахуванням зниження
енергетичної залежності країни.
Проаналізуємо сучасні та перспективні рівні власного видобутку та використання
головних ПЕР передусім з точки зору забезпечення енергетичної незалежності та
сформуємо головні вимоги забезпечення енергетичної незалежності для врахування їх у
подальших розробках стратегій розвитку ПЕК взагалі та паливно-енергетичного балансу
країни, зокрема.
Паливно-енергетичний баланс держави –
це система показників, яка характеризує
наявні паливно-енергетичні ресурси в країні та їхнє використання. Розглядають різні види
ПЕБ [1]. Проаналізуємо ПЕБ у традиційному розумінні – тобто як співвідношення між
енергетичним виробництвом (видобутком) та споживанням різних видів ПЕР.
В Енергетичній стратегії України [4] зазначається: «В основі розробки паливно-
енергетичних балансів лежить комплекс стратегічних положень розвитку економіки,
визначення прогнозних обсягів споживання енергоресурсів, виходячи з прийнятої
політики підвищення енергетичної ефективності, питання розвитку галузей ПЕК і оцінки
можливостей видобутку та виробництва палива та енергії, а також формування напрямів
імпортно-експортної політики і визначення обсягів закупівлі та продажу енергоресурсів».
Цікаво, що в енергетичній стратегії Росії [5], ПЕБ розглядається як інструмент
державного прогнозування та основа для визначення заходів економічного регулювання
стимулюючого характеру. Тобто формування ПЕБ спрямовується в передусім на
визначення стратегічних орієнтирів та необхідних заходів для їхнього досягнення. 
Розглянемо детальніше напрями формування ПЕБ, враховуючи необхідність
забезпечення енергетичної незалежності та порівнюючи з ПЕБ інших країн світу.
Збільшення видобутку та споживання власних енергоресурсів
Цілком зрозуміло що кожна країна має свій власний ПЕБ, який складається за
необхідністю задоволення попиту в країні на ПЕР, так і наявних в країні запасів ПЕР. 
Економічний розвиток країн світу передбачає і зростання потреб у паливно-
енергетичних ресурсах. 
Разом з цим відбувається не тільки загальне зростання потреб в електроенергії, а і
певні зміни в складі необхідних ПЕР. Так, якщо початок ХХ ст. можна було назвати віком
вугілля, то вже в середині століття на перший план виходить нафта. Кінець ХХ ст. та
початок ХХІ ст., не зважаючи на домінування нафти, вже називають віком газу (темпи
зростання його споживання значно перевищують темпи зростання споживання інших
ПЕР). За прогнозами на більш віддалений період домінуючими видами ПЕР можуть стати
ядерне, термоядерне чи водневе паливо та новітні відновлювальні джерела електроенергії
(НВДЕ). Таким чином, технічний прогрес багато в чому визначає розвиток енергетичної
галузі країни. 
Загальний баланс використаних ПЕР у світі протягом останніх 100 років та за
прогнозом до 2030 року наведено у табл. 1 та на рис. 1. Зазначимо, що баланс ПЕР, який
склався у світі, відповідає не тільки загальним потребам у певних ПЕР, а й
характеризується такими факторами як прийнятна вартість та доступність видобутку і
транспортування. Цьому сприяють створені ринки ПЕР, які передбачають вільну
конкуренцію різних видів палива.
Отже, вважатимемо, що ПЕБ, який склався у світі в цілому відтворює наявні тенденції
використання ПЕР та є показником досягнутої рівноваги між світовим попитом та
можливістю його задоволення енергетичним виробництвом.
Рис. 1 Динаміка зміни споживання основних 
паливно-енергетичних ресурсів у світі
Previous page Top Next page