Стратегічна панорама, 4, 2004

ЯДЕРНА БЕЗПЕКА В УКРАЇНІ ТА ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ

Шевцов А.І., Земляний М.Г., Дорошкевич А.З.

Стратегічною метою для України є членство у Європейському Співтоваристві. Особливості сучасного етапу європейської інтеграції України полягають у створенні необхідних передумов для набуття такого членства. Це - і поглиблення демократичних реформ, і підвищення стандартів життя людей, і адаптація вітчизняного законодавства до законодавства ЄС, і безумовно - розширення практичного співробітництва у багатьох сферах, в першу чергу - у сфері колективної безпеки. Ядерна безпека у цей сфері займає першу позицію, оскільки ядерні ризики та ядерні аварії мають транскордонний характер. Взагалі ядерна безпека - є загальною проблемою для світової спільноти.

Україна посідає восьме місце у світі та п'яте в Європі за величиною встановленої потужності атомної енергетики. Ядерна енергетика є базовою складовою енергозабезпечення країни, її частка в загальному обсязі електроенергії, що виробляється в країні, сягає 50%, і за цим показником Україна входить в групу лідерів.

У 2003 році в Україні на чотирьох атомних електростанціях в експлуатації знаходились 13 енергоблоків з реакторами типу ВВЕР. Загальна потужність АЕС України становить 11 835 МВт, що складає 22,7% від загальної встановленої потужності електроенергетики України. У 2003 році АЕС України виробили 81,424 млн.кВт·год електроенергії - 45,3 % від загального обсягу. Коефіцієнт використання встановленої потужності (КВВП) склав 78,5%, порівняно з минулим роком він збільшився на 3,3%.

У 2003 році на АЕС України не сталось ядерних та радіаційних аварій. Кількість порушень у роботі АЕС у минулому році становила 39 (у 2002 році їх було 45, а у 2001 - 75). За "Міжнародною шкалою ядерних подій" INES 3 порушення класифікувались рівнем "1" (аномалія), а 36 порушень класифікувались нульовим рівнем (не впливають на безпеку) і “поза шкалою”. Оцінка впливу роботи АЕС України на довкілля та населення, що була проведена Державним комітетом ядерного регулювання України, показала, що впродовж 2003 року реальні показники викидів були значно нижче припустимих.

Все це свідчить про задовільний стан безпеки атомної енергетиці країни. Це підтверджується результатами постійних інспекцій місій Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) та партнерськими перевірками ВАО АЕС (Всесвітньої асоціації операторів, що експлуатують АЕС).

Проте, в такій сфері, як ядерна безпека, не можна говорити про абсолютний рівень її досягнення, оскільки наслідки ядерних аварій можуть бути катастрофічними (тому прикладом є Чорнобильська аварія), і процес підвищення ядерної безпеки є постійним.

Тому завдання забезпечення ядерної безпеки та підвищення її рівня завжди знаходиться на порядку денному державних та галузевих структур. Воно є пріоритетним при вирішенні питань, що сьогодні стоять на порядку денному перед вітчизняною ядерною енергетикою, це:

· продовження терміну експлуатації атомних реакторів;

· введення до дії нових потужностей;

· розвиток вітчизняних виробництв, задіяних у ядерно-паливному циклі (ЯПЦ);

· безпечне поводження з відпрацьованим ядерним паливом (ВЯП) та радіоактивними відходами (РАВ);

· вирішення проблем Чорнобильської АЕС;

· подальше підвищення рівня безпеки діючих атомних блоків

У цілому, ядерна та радіаційна безпека функціонування ядерних об'єктів на території України забезпечується:

· технічними заходами щодо підвищення надійності і безпеки ядерних об'єктів;

· розвитком національного ядерного законодавства, удосконалюванням національних служб контролю за ядерною діяльністю і матеріалами;

· жорсткістю міжнародного контролю за ядерною діяльністю, реалізацією міжнародних програм з підвищення технічної безпеки і підвищення «культури безпеки» на ядерних об'єктах;

· державним регулюванням і науково-технічною підтримкою галузі.

Норми та вимоги до безпеки АЕС встановлюються за міжнародними конвенціями та договорами, до яких приєдналася Україна (в першу чергу, це - Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, Конвенція про ядерну безпеку, Об'єднана конвенція про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та про безпеку поводження з радіоактивними відходами, Договір про нерозповсюдження ядерної зброї та ін.) та вітчизняним ядерним законодавством. Основними законодавчими актами з цього питання є Закони України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, “Про поводження з радіоактивними відходами”, “Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання”, “Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань” та ін. Органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки є Державний комітет ядерного регулювання України, відповідальним за безпеку АЕС в Україні є державне підприємство НАЕК “Енергоатом”. Головним підприємством з наукового супроводу атомної енергетики України з ініціативи Президента України у 2004 році призначено Національний науковий центр “Харківський фізико-технічний інститут”.

В Євросоюзі використання ядерної енергії регулюється договором 1957 року по Євроатому, згідно якого передбачається, що європейські країни щодо сфери використання ядерних установок та ядерних матеріалів дотримуються гарантій безпеки - приблизно таких, які прописані в положеннях МАГАТЕ. Однак, у відмінність від МАГАТЕ, Євроатом не встановлює стандартів ядерної безпеки, яки б мали силу закону.

Частка АЕС у виробництві електроенергії в ЄС до приєднання 10 нових членів у травні ц.р. сягала приблизно 35%, (від 4,1% у Нідерландах до 76% у Франції); в експлуатації перебувало 145 ядерних енергетичних реакторів загальною встановленою потужністю 122757 МВт (23% сумарної встановленої енергогенеруючої потужності).

У країнах-нових членах ЄС працюють 18 ядерних енергетичних реакторів. Перебувають в експлуатації дослідницькі реактори і значна кількість установок, призначених для поводження та зберігання відпрацьованого ядерного палива та радіоактивних відходів. Ядерна енергетика посідає значне місце в енергозабезпеченні таких країн, як Литва (77,6%), Словаччина (53,4%), Словенія (39%), Угорщина (32,7%), Чехія (30,5%).

В ЄС не існує спільної політики розвитку ядерної енергетики, кожна країна - член ЄС самостійно визначає необхідність і масштаби її розвитку. Втім, сьогодні ЕС провадить курс на більш тісніше зближення та інтеграцію енергетичної політики країн-членів. У процесі розробки та прийняття рішень в сфері енергетичної політики приймають участь практично усі керівні органи ЕС, однак головну роль відіграє Європейська Комісія (ЄК).

Завбачаючи розширенню ЄС, у листопаді 2002 року ЄК схвалила пропозиції щодо нового “ядерного пакету” Євратому, які затверджують існуючі на сьогоднішній день стандарти з безпеки і моніторингу згідно принципам і положенням МАГАТЕ, а також Асоціації з ядерного регулювання Західної Європи (Western European Nuclear regulator's Association, or WENRA). Ці пропозиції містять також вимоги, щоб кожна країна-член ЕС мала свій власний незалежний орган нагляду і була б членом загальноєвропейської системи контролю, яка б “наглядала за наглядачами”. Пропозиції також охоплюють план створення, управління та використання фонду зі зняття з експлуатації ядерних установок, який повинен гарантувати, що процес утилізації буде проходити “таким чином, що населення та навколишнє середовище будуть захищені від радіації”. Пропонується також директива в галузі поводження з радіоактивними відходами, згідно з якою країни-члени ЄС повинні будуть визначити як пріоритетне питання геологічного поховання високорадіоактивних відходів, до 2008 року визначать потенційні місця їхнього поховання, а до 2018 року повністю підготувати їх до експлуатації. Також від членів ЄС вимагається до 2013 року повне забезпечення функціональними сховищами низькорадіоактивних відходів.

Загальною рисою сьогоднішньої політики країн ЄС в ядерній сфері є зміна пріоритетів: якщо раніше головною ціллю було розвиток АЕС і підприємств ядерно-паливного циклу, то сьогодні зусилля спрямовані на оптимізацію технічних характеристик, продовження термінів експлуатації, розробку інноваційних технологій з врахуванням питань конкурентоспроможності, поліпшення сприйняття громадськістю через стабільний прогрес з точки зору безпеки, мінімізації відходів і викидів у навколишнє середовище.

Втім, що стосується перспектив розвитку ядерної енергетики, в Євросоюзі сьогодні не існує єдиної точки зору. До недавнього часу можна було говорити про дві чітко визначені тенденції в цьому питанні: частка країн (такі, як Франція, Фінляндія) пов'язували своє подальше економічне зростання з ядерною енергетикою, інші країни, такі як Німеччина, Бельгія, Нідерланди та Швеція, з приходом до влади “зелених” партій та рухів прийняли курс на згортання ядерної енергетики. Але сьогодні Європа, як і увесь світ, приходить до порозуміння, що принаймні в наступні п'ятдесят років ймовірність появи будь-якої нової чистої технології виробництва електроенергії у промислових масштабах є дуже малою.

В умовах зростаючого попиту на енергію та забруднення навколишнього середовища, підвищення цін на вуглеводні енергоносії конкурентні переваги ядерної енергетики зростають. Так, у 2003 році частка ядерної енергетики у національному енергобалансі Швеції зросла на 4%, репрезентативне опитування громадської думки, що було проведене у 2004 році, показало що більшість населення Швеції є прихильниками розвитку атомної енергетики. Німецька консервативна партія "Християнсько-соціальний союз" (ХСС) вимагає, щоб уряд відмовився від програми поетапної зупинки всіх АЕС, яку було укладено між лівоцентристським урядом Г.Шредера та енерговиробниками країни три роки тому. Керівництво ХСС вважає, що зростаюча невизначеність стосовно виробництва нафти і нестабільність цін повинні бути компенсовані ядерною енергетикою, і наголошує, що в разі здобуття ХСС перемоги на наступних виборах будуть розглянуті питання про продовження терміну експлуатації діючих атомних блоків понад 25-річний термін, встановлений угодою про відмовлення від ядерної енергетики і, у міру необхідності, про будівництво нових енергоблоків.

Але при усій різноманітності поглядів на роль ядерної енергетики, питання ядерної безпеки в ЄС завжди залишається пріоритетним. Особливого значення воно набуло напередодні розширення ЄС.

Вимоги ЄС до рівня ядерної безпеки країн-кандидатів ґрунтуються на двох головних засадах: країни-кандидати мають досягти рівня ядерної безпеки, прийнятого в країнах-членах; вимоги до країн-кандидатів не повинні бути вищими, ніж вимоги до країн - членів ЄС. Вимога підвищення рівня ядерної безпеки конкретизується переважно на підставі положень Конвенції про ядерну безпеку. Рівень вимог до кожної країни є різним - від імплементації загальних рекомендацій стосовно ядерної безпеки до виведення з експлуатації АЕС.

Наприкінці 2000 р. Асоціація західноєвропейських органів ядерного регулювання (WENRA) підготувала другу доповідь про ядерну безпеку в семи східноєвропейських країнах - кандидатах в члени ЄС. За її висновками, наступним країнам запропоновано закрити свої АЕС внаслідок неможливості підвищити рівень ядерної безпеки: Литва має закрити всі два блоки Ігналінської АЕС типу РБМК (енергоблок №1 до 2004 р., №2 - до 2006 р.); Болгарія - чотири блоки АЕС “Козлодуй” типу ВВЕР-440/230 (№ 1 і № 2 до 2003 р., блоки № 3 і №4 до 2006 р.); Словаччина - два блоки АЕС “Богунець” (№1 до 2006 р., №2 до 2008 р.), обидва ВВЕР-440/230. Ці вимоги виходять з того, що ЄС вважає реактори російського виробництва першого покоління типу РБМК («чорнобильського типу») та ВВЕР-440/230 небезпечними, вони не підлягають модернізації і повинні бути виведені з експлуатації. Водночас МАГАТЕ не видано жодного документа, в якому б в категоричній формі ставилася під сумнів можливість подальшої експлуатації реакторів ВВЕР-440/230. Що стосується реакторів другого покоління типу ВВЕР-440/213 та ВВЕР-1000, ЄС вважає, що вони мають бути модернізовані з метою доведення їх рівня ядерної безпеки до західних стандартів.

Значна кількість державних діячів визначили вимоги ЄС як політичний тиск і прояв конкурентної боротьби європейських атомних компаній з російськими, але бажання членства в ЄС стало вирішальним фактором.

Литва зобов'язалася закрити Ігналінську АЕС - блок № 1 до 2005 р., блок № 2 до 2010 р. З приводу закриття блоку № 1 особливих розбіжностей думок не існує, оскільки більшість експертів вважає рівень його безпеки незадовільним, у то й же час блок № 2 вважається достатньо безпечним і остаточне рішення про його закриття буде прийматися з врахуванням загальних настроїв в ЄС, що можуть до 2010 року змінитися, та стану заміщующих потужностей, оскільки Ігналінська АЕС виробляє в країні близько 78% електроенергії.

Словаччина змушена була прийняти рішення про закриття АЕС “Бігунець” (блок № 1 у 2006 році, блок № 2 - у 2008 році), але має плани завершити спорудження блоків №№ 3 і 4 на АЕС “Моховець”.

Наприкінці 2002 року в Болгарії, яка також готується до вступу в ЄС, на АЕС “Козлодуй” було остаточно припинено енергоблоки № 1 і № 2. Консорціум у складі німецьких компаній “RWE Nukem” і “Gesellschaft fur Nuklearbehalter” (GNB) заключив контракт на спорудження “сухого” сховища на цій АЕС. Виконання робіт за контрактом вартістю 48,7 млн. євро буде фінансуватися за рахунок Міжнародного фонду зі зняття з експлуатації АЕС “Козлодуй”. Що стосується блоків № 3 і № 4 цієї АЕС, то не зважаючи на те, що за результатами перевірок МАГАТЕ підтвердило їхню відповідність всім вимогам безпеки, ЄС продовжує наполягати на їх зупинці. Керівництво країни вважає, що тільки за умови добудування двох блоків на АЕС “Белене” країна може бути надійно забезпечена електроенергією і оголосило тендер на проведення цих робіт.

Україна має вивчати і використовувати досвід країн, що пройшли шлях узгодження з ЄС питань ядерної безпеки, не дивлячись на те що час нашого членства в цьому об'єднанні на сьогодні не визначено. По-перше це збагачує досвід з приводу вирішення конкретних технічних проблем, по-друге, надає взірці енергетичної дипломатії і, по-третє, навчає використанню можливостей міжнародних фондів та організацій для вирішення власних проблем. І, взагалі, підвищення стандартів ядерної безпеки є важливим внеском як у національну, так і у загальноєвропейську безпеку.

Позитивним моментом з точки зору вимог ЄС слід вважати відсутність на вітчизняних АЕС блоків, що потребують безумовного закриття (типу РБМК та ВВЕР-440/230): останній блок типу РБМК, який працював на ЧАЕС, було зупинено у грудні 2000 року, зараз в експлуатації знаходяться два блоки типу ВВЕР-440/213, два ВВЕР-1000 малої серії і дев'ять ВВЕР-1000/320.

Але існує низка питань, які стосуються “колективної” безпеки і потребують постійної уваги з боку керівництва країни та галузі, значних фінансових вкладень, міжнародної допомоги як у фінансовому плані, так і в технічному. Це таке:

  • підвищення рівня безпеки діючих енергоблоків та продовження терміну їхньої експлуатації;
  • вирішення проблем Чорнобильської АЕС, і в першу чергу, об'єкту “Укриття”;
  • питання поводження з ВЯП та РАО, фізичного захисту ядерних матеріалів у світлі зростаючої загрози ядерного тероризму.

В Україні здійснення заходів з підвищення безпеки енергоблоків та продовження термінів їхньої експлуатації здійснюється згідно з «Державною науково-технічною програмою пріоритетних напрямків підтримки безпеки об'єктів ядерно-енергетичного комплексу до 2010» за участю іноземних фахівців, у тому числі і з ЄС.

В цілому, співпраця з ЄС в сфері ядерної безпеки провадиться за всіма зазначеними напрямками. Значна частка цих робіт провадиться за програмою Tacis. У рамках цієї програми, починаючи з 1991 року, Євросоюз надав Україні допомогу близько 500 млн. євро, що складає 44% загального фінансування по цій програмі. Сьогодні роботи провадяться за узгодженою “Індикативною програмою Tacis з ядерної безпеки на 2004-2006 роки”.

Важливим завданням, до вирішення якого приступив “Енергоатом”, є отримання постійних ліцензій на експлуатацію енергоблоків відповідно до світових стандартів. Необхідною умовою отримання ліцензій є виконання вимог Закону “Про відповідальність за ядерний збиток та її фінансове забезпечення” щодо створення ядерного страхового пула (страховий пул - форма добровільного об'єднання страховиків, які уклали угоду, за якою кожний з них приймає на себе визначену долю у всіх ризиках конкретного виду) у розмірі 1 млрд. грн. У липні 2003 року правління Ліги страхових організацій України прийняло рішення щодо утворення Ядерного страхового пула.

Проблеми Чорнобильської АЕС не сходять з порядку денного з часу аварії і постійно знаходиться у центрі уваги світової спільноти, оскільки ЧАЕС продовжує залишатися потенційно ядерно-небезпечним об'єктом. Перш за все це стосується значного обсягу накопичених в зоні ВЯП та РАВ, які утримуються в незадовільних умовах, необхідності виведення станції з експлуатації і ,головне, - вирішення проблеми об'єкту “Укриття”, під яким знаходиться зруйнований енергоблок № 4.

Згідно з Оттавським Меморандумом щодо закриття Чорнобильської АЕС вирішення цих проблем, а також спорудження заміщуючих потужностей (добудова блоків РАЕС-4 та ХАЕС-2) зобов'язалися фінансувати уряди Великої сімки, але взяті ними зобов'язання не виконуються. В країні не вистачає коштів на своєчасне вирішення усіх цих проблем.

Сьогодні відставання від запланованого графіку виводу ЧАЕС з експлуатації складає майже 3 роки, у наслідок чого Україна несе додаткові витрати на підтримку ядерних реакторів у безпечному стані. Втім, виведення ЧАЕС з експлуатації провадяться відповідно до міжнародних стандартів. Для цього утворено Держане спеціалізоване підприємство “Чорнобильська АЕС”. У всіх заходах, що провадяться на станції, постійно приймають участь міжнародні експерти і технічні фахівці. Зараз на енергоблоках №№ 1, 2, 3 ЧАЕС провадяться роботи з остаточної зупинки систем і обладнання, що виводиться з експлуатації, провадиться комплексне інженерне та радіаційне обстеження, провадяться заходи щодо РАВ - їхнє повне обстеження за радіаційними параметрами та паспортизація.

Оскільки Чорнобильська зона є зосередженням більшої частки радіоактивних відходів, що знаходяться на території України, для розв'язання проблеми їхньої переробки і безпечного збереження було прийнято рішення про створення відповідної інфраструктури на її території. З цією метою в зоні було розпочато будівництво Центру переробки і збереження ядерних відходів «Вектор», інфраструктура якого складає 39 інженерних об'єктів, у тому числі заводи по переробці відходів, сховища, шляхи сполучення, зв'язок та ін. У рамках програми Tacis ведеться спорудження промислового комплексу поводження з твердими радіоактивними відходами, що є самим значним проектом за весь час існування програми. Комплекс призначено для переробки і зберігання твердих РАВ, що вже накопичилися на проммайданчику ЧАЕС та тих, що будуть утворюватися під час зняття ЧАЕС з експлуатації та перетворення об'єкту “Укриття” в екологічно безпечну систему. Кошторисна вартість комплексу - 44 млн. євро. Одночасно ведеться спорудження заводу з переробки рідких відходів.

Перетворення в екологічно безпечну систему об'єкту “Укриття”, що створювався в складних післяаварійних умовах і сьогодні є небезпечним, є дуже складною проблемою як у технічному, так і у фінансовому плані. За оцінками фахівців, усередині об'єкту знаходиться близько 200 тон ядерно-небезпечних матеріалів у різних модифікаціях: свіже паливо, лавообразні паливовміщаючі матеріали, пил, розчинні форми урану, плутонію, америцію та ін. Спорудження об'єкту “Укриття-2” провадяться під патронатом ЄС за рахунок спеціального фонду, керівництво яким здійснює ЄБРР. 26 країн узяли на себе зобов'язання донорів зі створення фонду у 768 млн. євро для будівництва нового саркофагу, але поки що наповнення цього фонду є незадовільним, а ті кошти, що надходять до фонду, в багатьох випадках витрачаються на невиробничі потреби.

Міжнародним проектом Shelter Implementation Plan (SIP) перетворення об'єкту “Укриття” в екологічно безпечну систему передбачається провести в три етапи, це: стабілізація стану об'єкту; спорудження конфайменту (нової захисної оболонки); виймання матеріалів, що містять паливо. Проведення стабілізаційних заходів суттєво знизить ймовірність обрушення конструкцій об'єкту і дозволить перейти до спорудження нового безпечного конфайменту (завершення будівництва якого заплановано на 2008 рік), заключний етап має закінчитися у 2050 р.

Взагалі питання поводження з радіоактивними відходами сьогодні в країні вирішується відповідно до «Комплексної програми поводження з радіоактивними відходами», що передбачає створення єдиної системи, основними задачами якої є:

  • розробка і впровадження нових технологій і технічних засобів для ефективної і безпечної переробки радіоактивних відходів;
  • створення системи первинної переробки РАВ на АЕС (мінімізації, сортування, кондиціонування, іммобілізації, тимчасового збереження РАВ);
  • створення систем глибокої переробки РАВ з наступною передачею їх на довгострокове збереження в централізованому сховищі;
  • створення єдиної державної системи обліку і контролю за переміщенням РАВ.

Вирішення проблеми поводження з ВЯП провадиться в рамках “Програми поводження з ВЯП АЕС України”, відповідно до якої планується спорудження сухих сховищ відпрацьованого ядерного палива (ССВЯП) на усіх вітчизняних АЕС. Першу чергу такого сховища уже введено в експлуатацію на ЗАЕС. Поки що ВЯП з українських АЕС вивозиться у Росію на переробку.

Питання поводження з довгоживучими та високоактивними РАВ є проблемою не тільки української атомної енергетики. Стратегічними напрямками вирішення цього питання вважаються спорудження сховищ у геологічних формаціях для остаточного їх поховання та трансмутація (руйнування за допомогою енергії швидких нейтронів). В ЄС прийнято напрям на спорудження сховищ у геологічних формаціях.

Пошуки місць, придатних для спорудження сховища у геологічних формаціях, провадяться і в Україні. Найбільш сприятливою для цього вважається Чорнобильська зона відчуження, але будь-якого конкретного рішення з цього питання поки ще не прийнято. Досвід країн, які переймаються цією проблемою, свідчить, що вибір таких місць потребує довготривалих попередніх досліджень і значних капіталовкладень, процес створення геологічного сховища триває не одне десятиріччя. Практичному втіленню таких проектів перешкоджають як технічні труднощі, так і негативне ставлення до них громадськості.

Взагалі, як вважають фахівці, перспективи розвитку світової атомної енергетики у наступне півстоліття будуть залежати від того, наскільки успішно будуть вирішені питання поводження з радіоактивними відходами та питання забезпечення фізичного захисту ядерних матеріалів. Це обумовлюються зростаючою загрозою ядерного тероризму і можливістю створення так званої “брудної” ядерної бомби при наявності будь-яких радіоактивних матеріалів. Тому зусилля світової спільноти сьогодні спрямовані на розробку інноваційних технологій, завдяки яким атомна енергетика не буде джерелом розповсюдження ядерних матеріалів, чуйних технологій та міжнародного тероризму. Одночасно повинна забезпечуватися конкурентоспроможність ядерної енергетики за економічними показниками. Такі технології розробляються сьогодні у рамках двох значних міжнародних проектів - ІНПРО під егідою МАГАТЕ та “Покоління 1У”. ЄК прийняла рамкову дослідницьку програму Євроатому на 2002-2006 рр., що охоплює усі ключові напрями розвитку ядерної енергетики в Європі та визначає умови створення єдиного європейського дослідницького поля у сфері ядерної енергетики.

Визнаючи всю складність проблем з забезпечення ядерної безпеки, Україна є активним учасником міжнародного процесу підтримки та зміцнення ядерного нерозповсюдження та протидії ядерному тероризму, цілеспрямовано рухається до підвищення вітчизняних стандартів у цій сфері, провадить курс на узгодження вітчизняного ядерного законодавства з європейським. Але, на жаль, втілення багатьох планів і програм у цій сфері йде з відставанням від запланованих термінів їх виконання.

Головним гальмом у вирішенні проблем з ядерної безпеки, що сьогодні є в Україні, є відсутність достатнього фінансування. Це пояснюються багатьма причинами - і перехідним періодом, і економічною кризою, і недосконалістю державної політики, законодавчої бази та ін, але і тим, що уряди Великої сімки не виконали своїх зобов'язань відповідно меморандуму про закриття Чорнобильської АЕС. Тобто на урядах таких країн ЄС, як Великобританія, Франція, Німеччина та Італія, також лежить доля відповідальності за стан ядерної безпеки в Україні.

Втім, в останній час діалог Україна-ЄС в ядерній сфері дещо активізувався. 10 липня ц.р. в Брюсселі відбулася презентація НАЕК “Енергоатом” при проведенні “круглого стола” на тему “Ядерна безпека в Україні: європейська перспектива”, що сталося за сприяння Трансєвропейської асоціації політичних досліджень. Метою цього заходу було донести до європейської спільноти інформацію про ядерну енергетику України, зокрема, про рівень безпеки діючих АЕС. Відповідність рівня безпеки українських АЕС високим міжнародним стандартам була підтверджена міжнародними експертами від Riskaudit, ВАО АЕС, Electricity de France та ін.

Таким чином, державна політика, організаційні, технічні та наукові заходи, що провадиться в Україні стосовно забезпечення ядерної безпеки та підвищення її рівня, створюють необхідні передумови щодо членства у Євросоюзі. При наявності доброї волі з боку ЄС та відсутності штучних перешкод з політичних або інших міркувань ядерна галузь України не завадить їй стати повноправним членом європейської спільноти.


Copyright © 2004 by DB NISS