ЕКСПОРТНИЙ КОНТРОЛЬ В УКРАЇНІ:
ДОСЯГНЕННЯ ТА ПРОБЛЕМИ
Аналітична записка

При гарній системі навіть погані люди не можуть вершити зло, але якщо система погана, тоді навіть гарні люди не можуть діяти добро і змушені вершити зло.
Дэн Сяопін
.

В сучасних умовах, що характеризуються зростаючою загрозою з боку терористичних угруповань різних мастей, однією з основних у системі державних структур, покликаних виконувати задачі по забезпеченню політичної, військової та економічної безпеки країни, є національна система експортного контролю.

Призначення національної системи експортного контролю будь-якої країни полягає в забезпеченні контролю експорту та імпорту товарів подвійного застосування, що можуть бути використані при виробництві зброї масового знищення (ЗМЗ - ядерне, хімічне і біологічне озброєння), ракетних засобів їхньої доставки, при виробництві звичайних озброєнь і техніки, а також товарів військового застосування з категорії звичайних озброєнь (озброєння, боєприпаси, спеціальна техніка і т.д.). При вирішенні цієї задачі відповідним структурам постійно потрібно шукати і знаходити баланс між двома напрямками діяльності держави. З одного боку, забезпечувати максимально можливий рівень експортних постачань високих технологій з метою одержання валютних надходжень до бюджету, з іншого - дотримуватись прийнятих міжнародних зобов'язань по нерозповсюдженню (ЗМЗ, ракетних засобів доставки, звичайних озброєнь, товарів і технологій подвійного призначення).

Основу системи експортного контролю будь-якої держави складають норми і правила міжнародних режимів та договорів експортного контролю, заснованих найбільш сильними країнами світу.

Незалежно від того, чи є держава членом того або іншого режиму (договору) по нерозповсюдженню ЗМЗ, вона з метою збереження необхідного для цивілізованої правової і незалежної держави статусу зобов'язана виконувати всі прийняті у світі норми і правила, що стосуються критичного експорту. Однак слід зазначити, що ці правила і норми досить часто допускають неоднозначне тлумачення, чим користуються найбільш економічно розвинені країни, і, у першу чергу США, у своїх власних інтересах. Така ситуація часто стає предметом міжнародних непорозумінь.

Тому питання експортного контролю, з огляду на його важливість, завжди знаходиться в полі зору вищого керівництва країн.

На сьогоднішній день практично завершене формування міжнародної системи, що визначає норми і правила експортного контролю для всіх держав світу, що володіють тими чи іншими технологіями, які відносяться до зброї. Основу її, як уже відзначалося, складають міжнародні режими експортного контролю і договори по ЗМЗ.

Для кожного режиму розроблені свої принципи, які варто дотримуватись при експорті відповідних товарів і технологій. Невід'ємною частиною прийнятих документів є так звані списки товарів і технологій, що повинні контролюватися при експорті.

Зрозуміло, що найбільш небезпечним для людства є поширення ЗМЗ. У той же час для багатьох країн це питання не є актуальним, оскільки такі види зброї, їхні компоненти або відповідні технології у них просто відсутні. Знову ж більшість країн є учасниками договорів по ЗМЗ з зобов'язаннями не мати такої зброї. Тому вся увага сконцентрована на так званих граничних країнах, що прагнуть чи де-факто володіють ЗМЗ.

Особливо варто зупинитися на правилах, яких необхідно дотримуватись при експорті звичайних озброєнь. Тут питання стає зовсім по-іншому.

Звичайні озброєння для більшості країн світу є єдиним засобом забезпечення власної безпеки. Придбання озброєнь для власної оборони є невід'ємним правом кожної незалежної держави, що передбачено і у Статуті ООН.

Оскільки завжди є попит на звичайні озброєння, завжди знаходяться й відповідні продавці. Торгівля зброєю є звичайною практикою для великої кількості країн. Ринок зброї приваблює своєю прибутковістю. Саме прибутковість торгівлі зброєю привела до того, що цей ринок відрізняється великою конкуренцією і закритістю, що викликана як самою конкуренцією, так і корпоративними інтересами сторін, що беруть участь у цьому процесі. Тут сформувалися свої не завжди гуманні і справедливі правила гри, що можуть бути змінені тільки у випадку появи сильного супротивника.

Світове співтовариство в особі високорозвинених держав і ООН намагаються додати цьому ринку певний ступінь цивілізованості.

Найбільш актуальним на сьогоднішній день є питання обмеження стрілецької зброї і малих озброєнь, поширення яких викликає особливе занепокоєння світової громадськості /1, 2/.

Незважаючи на прийняті заходи контролю, у світі знаходиться в обізі близько 500 млн. одиниць легкої зброї, з яких біля половини приходиться на нелегальні постачання. За даними ООН, втрати від малих озброєнь займають у світі друге після СНІДа місце по кількості людських жертв.

З огляду на те, що торгівля зброєю і її неконтрольоване поширення приводять до значних людських жертв, починаються спроби регулюванню цього процесу.

Найбільш радикальним способом такого регулювання є введення санкцій РБ ООН стосовно тієї чи іншої агресивної держави чи войовничого угруповання.

Легальні постачальники, поряд з виконанням санкцій РБ ООН, намагаються дотримуватись і прийнятих ними цивілізованих правил торгівлі зброєю.

Прикладом таких правил може бути Кодекс поведінки Європейського Союзу щодо експорту озброєнь, відповідно до якого країни ЄС узяли на себе зобов'язання дотримуватись при постачанні озброєнь восьми критеріїв /3/. Ці критерії, зокрема, зобов'язують країни ЄС виконувати відповідні угоди та міжнародні зобов'язання стосовно режимів нерозповсюдження ЗМЗ і ракетних засобів їх доставки, враховувати дотримання прав людини та внутрішню ситуацію в країні, куди поставляється зброя, вплив постачання зброї на регіональну стабільність і безпеку, брати до уваги відношення країни-покупця до міжнародного права, зокрема, до питання підтримки тероризму, а також небезпеки реекспорту зброї і т.д.

Цих Положень намагаються дотримуватись і інші європейські країни. У 1998 році до Кодексу неофіційно приєдналися ще 13 європейських держав - Болгарія, Угорщина, Ісландія, Кіпр, Латвія, Литва, Норвегія, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Чехія й Естонія /4/. Вони заявили, що приймають критерії Кодексу і будуть керуватися ними в проведенні політики в області експортного контролю.

Україна, що прагне в ЄС, поки що до Кодексу не приєдналася.

Поряд з обмеженнями легальних постачань все більшої актуальності набуває проблема нелегальних постачань /5,6/, під якими розуміються, у першу чергу, постачання зброї в порушення санкцій РБ ООН, постачання зброї злочинними угрупованнями з нелегальних джерел, постачання зброї в гарячі зони планети і т.д., тобто в порушення цивілізованих правил. Зрозуміло, що саме поняття легальності вимагає врегулювання в міжнародному плані. На сьогоднішній день однозначно незаконними вважаються постачання зброї в порушення резолюції РБ ООН.

Одним із шляхів, що бачить світове співтовариство в боротьбі з нелегальними постачаннями, є транспарентність у питанні торгівлі зброєю. У цьому напрямку вже зроблені значні кроки. У рамках ООН функціонує Регістр звичайних озброєнь. Відповідно до Регістра країни в добровільному порядку надають інформацію про важкі озброєння: бойові танки, бойові броньовані машини, артилерійські системи великого калібру, бойові літаки, бойові вертольоти, військові кораблі, ракети і пускові установки (крім ракет земля-повітря). Взаємний обмін інформацією про постачання таких типів озброєнь здійснюється між учасниками Вассенаарских Домовленостей. Але все ще не охоплені транспарентністю стрілецька зброя і малі озброєння, в наслідок чого вони стають предметом більшості нелегальних постачань.

Питання запобігання нелегальним постачанням зброї прямо пов'язане з ефективністю функціонування системи експортного контролю країни.

Кожна держава самостійно створює свою національну систему експортного контролю, виходячи з прийнятих міжнародних норм у цій області. Тип організації системи значною мірою визначається розподілом вищих владних повноважень у країні. На сьогоднішній день розрізняють три типи національних систем експортного контролю /7/: президентсько-парламентська (США), урядова (Франція, Німеччина, Італія та ін.) і президентсько-урядова (Росія, Аргентина, Бразилія, Україна).

Кожному типу національної системи експортного контролю властиві свої переваги і недоліки.

Позитивними сторонами президентсько-парламентської системи експортного контролю є:

1.Дієвість державного контролю, що забезпечується участю в процесі законодавчої і виконавчої галузей влади.

2.Створення ефективної законодавчої бази, що адекватно враховує інтереси держави і суспільства.

3.Виключення можливостей реалізації апаратом виконавчої влади вузьковідомчих інтересів, що не відповідають інтересам держави і суспільства в цілому.

Слабкими сторонами президентсько-парламентської системи експортного контролю є:

1.Можливість блокування визначеними силами в парламенті законодавчих актів, що їх не влаштовують.

2.Використання питань експортного контролю для політичної боротьби чи для тиску на президента.

3.Зниження оперативності прийняття рішень з питань, що входять у компетенцію парламенту і вимагають швидкого реагування.

Таким чином, незважаючи на окремі недоліки, основною перевагою президентсько-парламентської системи організації експортного контролю є те, що цей процес постійно знаходиться під наглядом. Зокрема, у США президент повинний письмово повідомляти Конгрес, якщо сума експорту перевищує $14 млн. Крім того, за рахунок великої участі парламентаріїв у процесі здійснення експортного контролю сам цей процес забезпечений необхідною законодавчою базою, що дозволяє встановити чіткі правила поведінки.

Сильні і слабкі сторони урядової і президентско-урядової системи експортного контролю дуже близькі /7/. Зокрема, сильними сторонами прийнятої в Україні президентско-урядової системи є:

1.Пряма виконавча вертикаль на чолі з президентом, що забезпечує дієвість керування процесом експорту критичних товарів.

2.Єдність системи державного керування, що забезпечує ефективність роботи як при формуванні державної політики стосовно експорту, так і критеріїв постачань.

3.Гнучкість двоступінчастої системи, у якій уряд здійснює практичну реалізацію експортної політики держави.

Сильні сторони такої системи породжують і її слабкі сторони - відсутність дієвого контролю з боку законодавчої влади. А виняткові повноваження президента в питаннях експортного контролю стають засобом політичної боротьби за вплив на нього різних політичних угрупувань, що негативно відображується на нормативній базі, яка знаходиться в стані перманентної зміни.

Оскільки Україна знаходиться на початковому шляху побудови цивільного демократичного суспільства, коли в першу чергу потрібна необхідна динаміка, прийнята система керування процесом експортного контролю цілком відповідає рівню розвитку країни. Однак її недоліки згодом можуть вимагати, а, з огляду на всілякі обвинувачення на адресу України в питанні торгівлі зброєю, вже вимагають переходу до більш контрольованої та відкритої системи експортного контролю в країні, наприклад, президентсько-парламентської.

Після розпаду СРСР Україна, що успадкувала третій у світі потенціал ядерної зброї, значний потенціал звичайних озброєнь і могутню військово-промислову інфраструктуру, стала об'єктом пильної уваги держав, що визначають світову політику.

За роки незалежності Україна пройшла величезний шлях від озброєного до зубів монстра до держави, що має лише необхідну для оборони кількість озброєнь. І процес скорочення чисельності особового складу і кількості озброєнь Збройних Сил України продовжується.

Головне, що за цей період Україна відмовилась від володіння ядерною зброєю, ставши членом Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 року (ДНЯЗ) з відповідним статутом; Україна стала повноправним членом практично всіх міжнародних договорів і режимів нерозповсюдження, а саме: Конвенції про заборону розробки, виробництва і накопичення бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї і про її знищення (КБТЗ, 1972 р.), Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї і про її знищення (КХЗ, 1993 р.), Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань (ДВЗЯІ, 1996 р.) і Договору про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ, 1990 р.). Крім того, Україна стала правонаступницею договорів, підписаних СРСР і США: Договір про обмеження систем протиракетної оборони (Договір по ПРО, 1972 р. - скасований США в 2002 р.), Договір про обмеження і скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1, 1991 р.), Договір по ракетам середньої і меншої дальності (РСМД, 1987 р.). Україна також стала учасницею чотирьох з п'яти існуючих міжнародних режимів експортного контролю: Комітету Цангера, Групи ядерних постачальників (ГЯП), Вассенаарських домовленостей (ВД) і Режиму контролю ракетних технологій (РКРТ) /8/. Україна не бере участі тільки в так званій Австралійській групі, що закликана регулювати процес експортного контролю хімічних і біологічних матеріалів, устаткування і технологій, щоб забезпечити виконання КХЗ і КБТЗ. Однак це не означає, що контроль в Україні не здійснюється. На національному рівні він є, а участь України в Австралійській групі є справою часу.

Таким чином, у міжнародно-договорному плані Україна є активним прихильником обмеження, скорочення і нерозповсюдження всіх найбільш небезпечних видів озброєнь.

Однак, виходячи із своїх цілком правомірних економічних інтересів, Україна не може, як і будь-яка інша розвинута в промисловому відношенні країна, відмовитися від експорту наявної високотехнологічної дорогої продукції, зокрема, що знімається з озброєння армії або знову розроблюється. Ця продукція досить часто включає як товари подвійного призначення, так і власне озброєння і військову техніку.

Як уже відзначалося, метою національної системи експортного контролю є попередження можливих порушень з боку вітчизняних експортерів встановлених міжнародних норм і правил торгівлі, а також, по можливості, вирішення задачі захисту національних інтересів і вітчизняного виробника.

Становлення національної системи експортного контролю почалося з перших днів незалежності України. За пройдені роки створено сучасну систему експортного контролю, що забезпечує інтереси національної безпеки.

Національна система державного експортного контролю є невід'ємною складовою структури державного керування. Історія її створення і удосконалення, процес функціонування, задіяні державні структури, правова база, інформація про Списки товарів, що підлягають державному експортному контролю і т.д. досить докладно представлені на сайті науково-технічного центру експорту-імпорту спеціальних технологій, техніки і матеріалів (НТЦ) /9/. НТЦ є незалежною неурядовою організацією, створеною з ініціативи корпорації ТАСКО та підприємств і організацій Міністерства промислової політики України з метою зміцнення державної системи експортного контролю в Україні.

Аналіз матеріалів сайту НТЦ показує, що в Україні створена багаторівнева структура системи експортного контролю, покликана забезпечити всім необхідним для законного експорту товарів і технологій.

Про високу ефективність її функціонування говорить і той факт, що за даними досліджень американських експертів у 1998 році українська система експортного контролю на 83% відповідає західним стандартам. Це і не дивно, враховуючи, що при її створенні значну участь приймали західні країни і, у першу чергу, США, які надавали і досі надають значну фінансову і технічну допомогу. Зрозуміло, що при цьому західні країни не в останню чергу переслідують власні національні інтереси, пов'язані з політикою нерозповсюдження ЗМЗ, ракетних засобів доставки, а також звичайних озброєнь і подвійних технологій.

Як вже відзначалося, система експортного контролю в Україні є президентсько-урядовою. Її правову базу складають укази президента і постанови уряду, а основними виконавцями є відповідні урядові структури.

Весь процес експортного контролю в Україні регулюється Комітетом з політики військово-технічного співробітництва і експортного контролю при Президенті України, що визначає державну політику в цьому питанні з урахуванням інтересів національної безпеки. До жовтневого 2002 року Указу Президента Комітет функціонував під егідою РНБО. У відповідності ж з цим Указом всі повноваження контролю над експортом озброєнь тепер покладаються на Адміністрацію Президента, де створюється спеціальний відділ.

Основною виконавчою урядовою структурою в сфері експортного контролю на сьогоднішній день є Державна служба експортного контролю. Протягом декількох років її статус постійно змінювався. Останній раз це відбулося рік тому, коли відповідно до Указу Президента Державна служба експортного контролю одержала статус самостійного підрозділу в складі Кабінету Міністрів. Таким чином її повноваження підвищились до міністерських. При цьому ставилось за мету підвищення ефективності державного експортного контролю і забезпечення міжнародного авторитету України.

Державна служба експортного контролю відає усім комплексом питань, пов'язаних з одержанням експортером ліцензії на вивіз контрольованих товарів. І тільки в незначній кількості випадків звертається до вищестоящого Комітету з політики військово-технічного співробітництва і експортного контролю при Президенті України, або до Кабінету Міністрів чи міністерств, уповноважених вирішувати ті чи інші питання, пов'язані з військово-технічним співробітництвом і експортним контролем, зокрема, до силових міністерств і структур держави (МО, МВС, СБУ, Державної митної служби, Державного комітету з питань охорони кордонів, МЗС, Міністерства промислової політики і т.д.). У свою чергу перераховані структури самостійно виконують визначені функції з питань експортного контролю в рамках власних повноважень. Велика роль приділяється, зокрема, питанню запобігання нелегальної торгівлі зброєю.

Поряд з Державною службою експортного контролю, що є центральною і визначальною ланкою в національній системі, і відповідних міністерств і відомств, існують і інші, покликані підвищити ефективність експортного контролю. Однією з них є програма внутріфірмового експортного контролю, що реалізована на підприємствах, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. Це дозволяє підприємству самостійно зробити попередню оцінку можливості і доцільності експорту тієї чи іншої продукції.

Питанням впровадження програм внутріфірмового експортного контролю, в першу чергу на підприємствах, яким надана можливість самостійного виходу на зовнішні ринки зі своєю продукцією, займається і Науково-технічний центр (НТЦ) /9/. Він також працює над всім комплексом питань методичного та інформаційного забезпечення ефективного функціонування системи експортного контролю України. Одним з напрямків робіт НТЦ є консультування підприємств, проведення конференцій, семінарів і симпозіумів.

Дослідженнями питань експортного контролю в Україні займаються й інші недержавні незалежні структури - зокрема, Центр економічних і політичних досліджень ім. А.Разумкова і Центр досліджень проблем нерозповсюдження /10, 11/.

З усього викладеного вище можна зробити висновок, що система експортного контролю України, будучи багаторівневою і забезпеченою всією необхідною інформаційно-методичною базою, є настільки ефективною, що до України не повинні пред'являтися ніякі претензії у цій частині. Але, на жаль, цього не відбувається: Україну протягом декількох років неодноразово обвинувачували в нелегальних порушеннях санкцій СБ ООН щодо постачання зброї в республіки колишньої Югославії і у гарячі зони Африки /4/.

Останнє звинувачення - про незаконний продаж радарних установок Кольчуга Іракові, проти якого введені санкції РБ ООН.

У зв'язку з цим було б доцільно спробувати зрозуміти, чому таке має місце і що потрібно зробити, у тому числі і у системі експортного контролю, щоб запобігти повторенню подібних випадків в подальшому.

При розгляді можливих нелегальних постачань Україною зброї до Югославії і Африки можна розглянути три крайніх варіанти:

-постачання озброєнь могло мати місце із санкції керівництва держави;

-постачання здійснювалися кримінальними структурами;

-незаконних постачань не було, а всі звинувачення України пов'язані з конкурентною боротьбою на ринку зброї.

Спроба систематизувати всі можливі варіанти тіньової торгівлі озброєннями у свій час була почата в статтях /5, 6/.

Однак, оскільки достовірна інформація з нелегальної торгівлі зброєю Україною практично відсутня, ретельний аналіз провести неможливо. Тому всі подальші міркування проводяться в гіпотетичному плані.

Якщо постачання санкціонувалися керівництвом держави і були здійснені по тій чи іншій схемі /5, 6/, у тому числі через треті країни, то це може бути пояснене таким чином.

По-перше, належить ще раз звернути увагу, що після придбання незалежності в Україні залишилось багато надлишкової зброї. По-друге, не виключено, що Україна, яка відмовилась від третього у світі ядерного потенціалу, неофіційно одержала карт-бланш на постачання озброєнь. Принаймні, можна припустити, що на деякі не зовсім цивілізовані дії України сильні світу цього дивилися того часу крізь пальці.

Звичайно, на початку дев'яностих років минулого століття, про які йде мова, ні про яку досконалу систему експортного контролю не могло бути і мови, і тим більше про контроль з боку парламенту і засобів масової інформації. Це також могло сприяти тому, що зброя виявилася там, де вона не повинна була з'явитися.

У сучасних умовах, коли система експортного контролю в основному створена, можуть бути започатковані додаткові заходи по її структурному удосконаленню.

Зараз на порядку денному стає питання про прийняття закону про експортний контроль. Проект такого закону в свій час був опублікований /12/ і навіть вже розглянутий Верховною Радою. Його аналіз показує, що він законодавчо оформляє ту систему експортного контролю, що сформувалася в Україні на сьогоднішній день. Це, звичайно, значний крок уперед. Однак у ньому ніяким чином не прописана контролююча роль парламенту в питаннях експортного контролю. Уявляється, що крім законодавчого оформлення функціонування системи експортного контролю, що сформувалася на сьогоднішній день, парламент міг би взяти на себе і визначені контролюючі функції з відповідним відображенням у законі. Зокрема, могли бути розглянуті такі напрямки:

-можливість створення в рамках Комітету з безпеки і оборони постійно діючої комісії по військово-технічному співробітництву та експортному контролю з відповідними повноваженнями;

-зобов'язати Кабінет Міністрів України щорічно представляти у Верховну Раду звіт про військово-технічне співробітництво та експортний контроль;

-Верховній Раді проводити щорічну дискусію по питанню військово-технічного співробітництва та експортного контролю за участю засобів масової інформації;

-ввести обмеження, що вимагають узгодження з парламентом при визначених експортних постачаннях і т.д.

Більш активна участь парламенту в питаннях військово-технічного співробітництва та експортного контролю дозволить пунктуальніше здійснювати постачання, а сам процес стане більш прозорим, що збереже імідж держави і запобіжне можливим зловживанням.

Ще одним можливим структурним напрямком удосконалення функціонування системи експортного контролю України могла б стати деяка її децентралізація. В даний час усі питання з підготовки і одержання ліцензій вирішуються у Києві. У той же час в умовах збільшення потоку заявок, підвищення грамотності в питаннях експортного контролю було б доцільно розглянути питання створення окремих регіональних центрів експортного контролю, які б спочатку здійснювали б тільки технічний супровід процесу одержання ліцензії. Згодом регіональним центрам могли б бути передані деякі повноваження і по видачі ліцензій. Така міра істотно б розвантажила Державну службу експортного контролю і підвищила ефективність її функціонування.

Цьому також сприяла б і більш повна її комп'ютеризація і використання сучасних інформаційних технологій, у тому числі мережі Інтернет. Першим кроком у цьому напрямку могло б стати розміщення сайту Державної служби експортного контролю в Інтернеті, на якому була представлена вся необхідна інформація і документація з питань експортного контролю. Це тим більш актуально тому, що нормативно-правова база (положення, списки) постійно змінюється. Створення такого сайту передбачене на порталі Уряду України (http://www.kmu.gov.ua), але, як представляється, воно ще не завершено.

Незважаючи на те, що вже багато державних структур (МО, СБУ, МЗС і т.д.) мають свої сайти у Інтернет-мережі, на жаль, на сьогоднішній день на жодному з них не присутня окрема сторінка, що висвітлює питання експортного контролю у світлі основних функцій цих структур. Поява таких сторінок сприяла б більшій інформованості всіх зацікавлених, у тому числі громадськості і СМИ, в одержанні інформації з питань експортного контролю. Більша відкритість державних структур могла б зняти багато питань, що виникають у даний час.

Таким чином, контроль з боку парламенту і більша відкритість дозволили б істотно зміцнити систему експортного контролю і запобігти можливим зловживанням в цій сфері.

В перші роки незалежності із-за загальної дезорганізованості і хаосу великі партії зброї могли потрапити і у руки кримінальних елементів, що могли експортувати його контрабандним шляхом, використовуючи недосконалість митної і прикордонної служб, викликану цілком об'єктивними причинами. Могли мати місце і випадки корупції з боку посадових осіб. Щоб запобігти експорту зброї з України по кримінальних каналах доцільно розглянути такі напрямки діяльності:

-контролюючим державним органам регулярно проводити інвентаризацію зброї, що зберігається на складах;

-почати всеосяжні заходи для підвищенню надійності збереження зброї, що припускають як чисто фізичні, так і організаційно-технічні заходи;

-розглянути можливість знищення надлишків зброї, що зберігається та користується попитом;

-здійснювати необхідні заходи з зміцнення митного та державного, у тому числі і морського, кордону України;

-проводити необхідну роботу з зміцнення кадрів з метою запобігання випадків корупції і т.д.

Показове з відповідним піаром знищення надлишків зброї також могло б позитивно вплинути на імідж України.

Улюблені заяви державних чиновників про те, що обвинувачення України в незаконній торгівлі зброєю пов'язані з конкурентною боротьбою, також можуть мати під собою певні підстави. Ринок зброї дуже насичений і вибити з цього ринку конкурента є справою честі будь-якого учасника. Щоб позбавити конкурентів можливості дискредитації України, потрібно зробити процес експорту зброї більш відкритим для громадськості, як міжнародної, так і вітчизняної. Посилання на те, що скритність і конфіденційність необхідні в тому числі і для боротьби з конкурентами не витримує критики, оскільки громадськості досить інформації вже після здійснення угоди, тобто для боротьби з конкурентами необхідна затримка в оголошенні інформації, а не повне її замовчування.

Таким чином, щоб обвинувачення не повторювалися надалі, незалежно від того, який варіант мається на увазі, необхідно підвищити контрольованість експорту критичної продукції з боку парламенту, поліпшити роботу митних і прикордонних служб і зробити цей процес більш відкритим.

Що стосується можливих постачань Кольчуг, то тут можна викласти наступне.

У висновку американсько-британської комісії, що одержала практично вичерпну інформацію від України, відсутні докази того, що постачання були здійснені. Проте у порушення принципу про презумпцію невинності, що існує в юридичній практиці, були висловлені зауваження, зокрема, про недостатню ефективність національної системи експортного контролю України.

Проведений аналіз опублікованого тексту звіту американо-британської комісії (Українська правда від 25.11.2002) показав, що експерти намагалися з'ясувати питання, що виходять далеко за рамки просто перевірки ефективності функціонування системи експортного контролю України і її здатності не допустити порушення санкцій ООН. Є присутнім намір покласти відповідальність на Україну за дії третіх країн, якби Кольчуги, вироблені ще в 1987 року, були б поставлені з них. Під завісою перевірки мається також прагнення одержати дані стосовно технічних можливостей радіолокаційної системи Кольчуга, що можна трактувати як розвідувальний захід.

У цілому ж, з точки зору стороннього спостерігача, вся ця процедура перевірки дотримання санкцій ООН дуже сильно нагадує втручання у внутрішні справи суверенної держави.

Офіційна відповідь України на зауваження американсько-британської комісії міститься в Заяві МЗС України від 19 грудня 2002 року, розміщеній на його сайті /13/. Мається в ньому й інформація з приводу ефективності системи експортного контролю України.

У Заяві МЗС на одне із зауважень комісії в частині системи експортного контролю України* сказано наступне:

Групою експертів не надано жодних аргументів, які б підтверджували це твердження. Зараз в Україні діє система експортного контрою, яка відповідає всім міжнародним вимогам. В Україні постійно проводяться двосторонні консультації з іноземними державами з питань експортного контролю, зокрема, Великобританією, Німеччиною, США та Росією. Делегації України постійно беруть доля в різноманітних міжнародних форумах і семінарах у цій сфері. Жодних суттєвих зауважень до функціонування цієї системи дотепер не виникало.

Довідково: Державна служба експортного контролю України (Держекспортконтроль), яка є спеціально уповноваженим органом в Україні в сфері експортного контролю, ретельно розглядає всі заяви стосовно передач підконтрольних товарів, включаючи зброю та військову техніку, іншим країнам.

Нормативними актами України передбачено обов'язкове отримання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності висновків Держекспортконтролю щодо можливості проведення переговорів (незалежно від місця їх проведення), пов'язаних з укладенням договорів (контрактів) про експорт товарів військового призначення до інших країн та визначено, що проведення таких переговорів можуть здійснювати лише ті суб'єкти, які мають відповідні повноваження.

Урядом України зараз визначено 16 підприємств, які мають повноваження на право здійснення експорту, імпорту товарів військового призначення (переважливо власного виробництва). За результатами шкірного постачання спецекспортери обов'язково звітують перед Держекспортконтролем. Контроль за належним дотриманням зазначених повноважень забезпечується Держекспортконтролем та іншими центральними органами виконавчої влади в межах їх компетенції.

Контроль за передачами товарів в Україні здійснюється згідно з контрольними переліками, погодженими в рамках існуючих режимів експортного контролю (ВД, РКРТ, ГЯП, АГ), а також згідно з Конвенцією про заборону хімічної зброї та КБТЗ. При перетині митного кордону України Державна митна служба України обов'язково перевіряє відповідність документів, виданих Держекспортконтролем, товарам, що постачаються. До функцій Державної митної служби також входити недопущення вивозу з території України продукції без відповідним чином оформлених документів та в порушення міжнародних зобов'язань України.

Законодавством України, у відповідності до міжнародної практики, передбачено надання до Держекспортконтролю України оригіналів документів, якими уповноваженими на це державними органами країни призначення товарів надано гарантії кінцевого використання товарів та підтверджено зобов'язання про ті, що ці товари не реекспортуватимуться і не передаватимуться будь-кому, крім кінцевого користувача, без письмової згоди на це експортера та Держекспортконтролю.

З метою посилення контролю за діяльністю посередників запроваджена обов'язковість їх перевірки з боку Служби безпеки України та Міністерства оборони України. Для запобігання несанкціонованим передачам озброєнь та військової техніки до інших споживачів, ніж визначено контрактами, періодично здійснюється фізичний контроль за доставкою товарів кінцевому споживачу представником експортера чи відповідного державного органу України з отриманням сертифікату підтвердження такої доставки, особливо коли має місце транзит озброєння через треті країни.

Організація перевірок використання іноземними кінцевими споживачами товарів, які були імпортовані з України з наданням державних гарантій щодо їх використання в заявлених цілях, здійснюється уповноваженими посадовими особами Держекспортконтролю або Посольств України у відповідних державах. У разі необхідності такі перевірки здійснюються через можливості МЗС, СБУ та Міноборони України.

Передачі контрольованої продукції здійснюються при наданні до Держекспортконтролю України оригіналів сертифікатів кінцевого споживача. Періодично МЗС України проводити офіційну перевірку достовірності цих сертифікатів через зовнішньополітичні відомства країн-імпортерів.

Законодавством України передбачено комплекс запобіжних заходів щодо порушників правил та процедур здійснення міжнародних передач, зокрема:

скасування або тимчасове припинення чинності дозволу на право здійснення експорту або імпорту товарів;

відкликання за рішенням Держекспортконтролю експортного/імпортного сертифікату до моменту його використання;

скасування Держекспортконтролем позитивного висновку на право проведення переговорів, пов'язаних з укладанням зовнішньоекономічного договору (контракту);

припинення спеціальних повноважень на право здійснення експорту або імпорту товарів;

зняття Держекспортконтролем компанії з реєстрації, що автоматично унеможливлює отримання дозволів на експорт;

запровадження спеціального режиму індивідуального ліцензування;

внесення таких компаній до списків неблагонадійності.

Статтею 333 Кримінального кодексу України за порушення встановленого порядку вивезення за межі України сировини, матеріалів, обладнання, технологій, які можуть бути використані для створення ракетної, ядерної, хімічної, інших видів зброї, військової та спеціальної техніки передбачено покарання штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на три роки.

З приведеної відповіді МЗС України ще раз випливає, що парламентський і суспільний контроль у сфері експорту критичних технологій в Україні відсутній. Ций напрямок удосконалення системи експортного контролю України поряд з іншими може бути пред'явлений американській стороні, що розглядає поліпшення системи експортного контролю в якості одного з основних аспектів діяльності України для налагодження співробітництва з США.

Про необхідність зміцнення системи експортного контролю України говорилося і у доповіді посла США в Україні К.Паскуаля, що виступив у Центрі стратегічних і міжнародних досліджень у Вашингтоні з п'ятьма попередніми пропозиціями по поліпшенню українсько-американських відносин.

Погоджуючись у цілому з К.Паскуалем, доцільно звернути увагу на зроблене ним зауваження з приводу співробітництва Укрспецекспорта і СБУ. К.Паскуаль у цьому вбачає якийсь негативний момент. На нашу думку, взаємодія зазначених структур йде тільки на користь, оскільки одною з основних функцій СБУ є відстеження виконання Україною її міжнародних зобов'язань, у тому числі і в питаннях експортного контролю. Практика участі служб безпеки країни в процесі військово-технічного співробітництва прийнята у багатьох інших країнах. Так що в цьому плані Україна не оригінальна.

Приймаючи критику та усвідомлюючи, що система експортного контролю України далека від досконалості, можна апріорі стверджувати, що система експортного контролю любої іншої країни не є виключенням. Про це свідчать чисельні порушення санкцій ООН шляхом продаж через треті країни, що добре відомо урядам США та Великої Британії. Ніяка система експортного контролю не дає стовідсоткової впевненості в непередачі зброї третім країнам.

Досить нагадати про Ірангейт, коли Рональда Рейгана звинувачували в постачаннях зброї Ірану в обхід американської системи експортного контролю. Президенту вдалося уникнути відставки тільки завдяки тому, що це порушення взяли на себе його помічники.

У цій аналітичній записці наведена коротка інформація про існуючу в Україні систему експортного контролю та зроблена спроба виявити окремі її недоліки, а також визначити основні шляхи удосконалювання. У той же час існує чимало проблем у цій області, що характерні для будь-якої країни, що володіє високими технологіями. Одна з таких проблем пов'язана з триваючою глобалізацією світової економіки і характерними для неї бурхливим розвитком засобів комунікацій і все більшою мобільністю людей, що володіють знаннями в області чуттєвих технологій. У ситуації, що складається, мова йде про принципову можливість так званої невловимої передачі знань, методик, технологій і т.д. Суть цієї проблеми коротко представлена в статті /14/.

Високорозвинені країни й особливо США дуже стурбовані цією проблемою. Україні також варто мати це на увазі і вживати відповідні заходи, щоб технології, що мають відношення в першу чергу до зброї, не витікали за межі країни по таких каналах.


Висновки

Узагальнюючи вищесказане, можна сформулювати наступні підсумкові положення:

1.За час незалежності в Україні створена досить ефективна система експортного контролю президентсько-урядового типу з усіма її недоліками та перевагами.

2.В даний час повинні бути започатковані додаткові зусилля по структурному удосконаленню системи експортного контролю України.

3.Найбільш актуальним є питання прийняття закону про експортний контроль з відображенням у ньому контролюючої ролі парламенту.

4.Незалежно від того, чи будуть вони відбиті в законі, доцільно розглянути такі напрямки участі парламенту в процесі експортного контролю:

-розглянути можливість створення в рамках Комітету з безпеки і оборони постійно діючої комісії з військово-технічного співробітництва та експортного контролю з відповідними повноваженнями;

-зобов'язати Кабінет Міністрів України щорічно представляти у Верховну Раду звіт про військово-технічне співробітництво та експортний контроль;

-Верховній Раді проводити щорічну дискусію з питання військово-технічного співробітництва та експортного контролю за участю засобів масової інформації;

-ввести обмеження, що вимагають узгодження з парламентом при певних експортних постачаннях і т.д.

5.Можливим структурним напрямком удосконалення функціонування системи експортного контролю України могла б стати деяка її децентралізація, зокрема, шляхом створення регіональних центрів експортного контролю з відповідними повноваженнями.

6.Підвищенню ефективності системи експортного контролю сприяла б і більш повна її комп'ютеризація та використання сучасних інформаційних технологій, у тому числі мережі Інтернет зі створенням сторінок по експортному контролю на сайтах відповідних державних структур.

7.Для запобігання експорту зброї з України по кримінальних каналах вважається доцільним розглянути такі напрямки діяльності:

-контролюючим державним органам регулярно проводити інвентаризацію зброї, що зберігається на складах;

-почати всеосяжні заходи по підвищенню надійності збереження зброї, які передбачають як чисто фізичні, так і організаційно-технічні засоби захисту;

-розглянути можливість фізичного знищення надлишків зброї, що зберігається;

-здійснювати необхідні заходи із зміцнення митних і державних, у тому числі і морських, кордонів України;

-проводити необхідну роботу по зміцненню кадрів з метою запобігання випадків корупції і т.д.

8.Більша відкритість процесу експорту зброї для громадськості може стати ефективним шляхом по запобіганню дискредитації України з боку конкурентів.

9.Заслуговує на увагу питання приєднання України до Кодексу поведінки Європейського Союзу щодо експорту озброєнь.

10.В умовах глобалізації світової економіки Україна разом з іншими високорозвиненими країнами повинна вживати заходів по запобіганню витоку за межі країни критичних технологій по каналах невловимих технологій.


Список використаних джерел

1.Стрелковое оружие и легкие вооружения: политика и позиция США, Внешняя политика США, Электронный журнал Государственного департамента США, Том 6, номер 2, июнь 2001 года, http://usinfo.state.gov/journals/itps/0601/ijpr/ijpr0601.htm 

2. Максим Пядушкин. Стрелковое оружие: скрытая угроза стабильности и безопасности, Экспорт вооружений, сентябрь-октябрь 2000 года, Центр анализа стратегий и технологий, Москва, http://www.cast.ru/russian/publish/2000/sent-oct/padushkin.html

3.Кодекс поведінки Європейського Союзу стосовно експорту озброєнь, Національна безпека і оборона, №6, 2001 г., Український Центр економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова, Киев

4.Д.Поликанов. Нелегальная торговля вооружениями в Африке и механизмы ее ограничения, Ядерный контроль, №4, 2000 г., ПИР-Центр, Москва

5.К.Макиенко. Типы теневой торговли вооружениями: попытка применения методики цветных рынков, Экспорт вооружений, ноябрь-декабрь 1998 г., Центр анализа стратегий и технологий, Москва, http://www.cast.ru/russian/publish/1998/nov-dec/3.html

6.К.Макиенко. Черно-белый спектр в оружейном экспорте, Pro et Contra. Том 4, 1999. Номер 1. Зима 1999, Московский Центр Карнеги, Москва, http://pubs.carnegie.ru/p&c/Vol4-1999/1/default.asp?n=07makienko.asp

7.В.Бегма. Експортний контроль України в контексті світового досвіду, Національна безпека і оборона, №6, 2001 г., Український Центр економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова, Киев

8.А.И.Шевцов, М.В.Будник, В.И.Шумбасов. Міжнародні режими експортного контролю: історія створення і участь у них України: інформаційно-аналітична записка // ДФ НІСД - Дніпропетровськ, 2001.

9.Сайт НТЦ, http://www.ntc.kiev.ua

10.Сайт Украинского Центра экономических и политических исследований им. А.Разумкова, Киев, http://www.uceps.com.ua

11.Сайт Центра исследований проблем нераспространения, Киев, http://www.rcnp.kiev.ua/

12.Проект Закону України Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання, Національна безпека і оборона, №6, 2001 г., Український Центр економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова, Кіев

13.Сайт Министерства иностранных дел Украины, http://www.mfa.gov.ua

14.А. Саликов. Глобализация и контроль за неосязаемой передачей технологий - основные вызовы системе экспортного контроля в 21 веке, http://contb.ainf.ru/dor2000/III/10294.htm


Copyright 2002 by DB NISS